Постанова 4873 № 910/2822/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" листопада 2020 р. Справа№ 910/2822/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Алданової С.О. Мартюк А.І. без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 у справі №910/2822/20 (суддя - Чебикіна С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 6 783, 21 грн В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (надалі - позивач, ТОВ "Грейнсвард") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач, АТ "Українська залізниця") про стягнення штрафу в розмірі 6 783, 21 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач під час здійснення перевезення вантажу залізничним транспортом, порушив взяті на себе зобов`язання за договором про надання послуг №07153/ПЗ-2018 від 07.02.2018, здійснивши доставку вантажу на адресу позивача з допущенням прострочення термінів доставки, що підтверджується залізничними накладними. Також, позивачем з посиланням на приписи ст. 126 Господарського процесуального кодексу України було заявлено до відшкодування за рахунок відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000, 00 грн. Відповідач в обгрунтування заперечень на позов посилався на приписи Статуту залізниць України, Правила обчислення термінів доставки вантажу, зазначаючи при цьому, що доставка вантажу відбулась вчасно, тому підстави для стягнення штрафу відсутні, а у випадку ухвалення рішення про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, просив суд зменшити розмір штрафу на 80%, посилаючись на приписи ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 у справі №910/2822/20 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 783, 21 грн штрафу, 4 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 102, 00 грн судового збору. Судове рішення мотивовано тим, що відповідачем доставлено вантаж по перевізним документам №41613605, №41613613 та №41613597 лише 22.08.2019, чим допущено прострочення доставки на 7 діб та по перевізним документам №41740390, №41740408, №41741463, №41741455, №41741489, №41741471 доставлено вантаж лише 22.08.2019, чим допущено прострочення доставки на 3 доби. Таким чином, за висновком місцевого господарського суду, позивач правомірно нарахував штраф у розмірі 6 783, 21 грн. Водночас, господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, визначених у приписах ст. 233 ГК України та з наявністю яких законодавець пов`язав виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом, а тому відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажів до 80 %. Крім того, суд першої інстанції враховуючи обставини справи, предмет та підстави позовних вимог, надані позивачем належні докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про покладення зазначених витрат у розмірі 4 000, 00 грн на відповідача. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 у справі №910/2822/20 та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір штрафу від 6 783, 21 грн до 80%, тобто до 1 356, 65 грн, а також зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу на 80%, тобто до суми 800, 00 грн, в решті позовних вимог відмовити повністю. Здійснити розподіл судових витрат. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі, ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано того, що недотримання відповідачем строку доставки вантажу, не завдало шкоди позивачу і, не вплинуло на його господарську діяльність, тоді як вантаж було доставлено без втрат чи пошкоджень, що свідчить про належну поведінку відповідача, спрямовану на негайне і добровільне усунення порушень. За таких обставин, скаржник вважає, що судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовлено у зменшенні розміру штрафу на 80%. Також, відповідач з посиланням на ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що господарський суд першої інстанції вирішив покласти на відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу без належних доказів щодо надання послуг, виконаних адвокатом. Окрім того, до апеляційної скарги скаржником долучено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, з обґрунтуванням причин такого пропуску. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючої судді - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/2822/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2020. Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо. З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 у справі №910/2822/20 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги. Також роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Зокрема у своєму відзиві позивач вказує на те, що відповідачем жодним чином не спростовується факт порушення терміну доставки вантажу, не заперечується здійснений позивачем розрахунок граничного терміну доставки та визначений розмір штрафних санкцій. Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження тих обставинам, за якими можливо зменшити розмір штрафу. Щодо стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу, позивач наголошує, що вказані витрати підтверджені належними доказами, є реальними, розумними, співмірними та, такими, що понесені у зв`язку із неналежними виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної доставки вантажу та ігноруванням заявлених претензій. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на неї, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 07.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" укладено Договір №07153/ПЗ-2018 про надання послуг (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого предметом Договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт/імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги. Відповідно до п. 8.1 Договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Згідно п. 8.8 Договору, у разі судового розгляду справи чи виникненні претензійної практики, використовується візуальне відображення електронних документів на папері. 09.08.2019 відповідачем згідно перевізних документів №41613605, №41613613, №41613597 прийнято до перевезення по станції Вигода Одеської залізниці вантаж - вагони залізничні, на власних осях, не поіменовані в алфавітному порядку. Станція призначення - Красне Львівської залізниці. Одержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард". 13.08.2019 відповідачем згідно перевізних документів №41740390, №41740408, №41741463, №41741455, №41741489, №41741471 прийнято до перевезення по станції Одеса-Порт Одеської залізниці вантаж - вагони залізничні, на власних осях, не поіменовані в алфавітному порядку. Станція призначення - Красне Львівської залізниці. Одержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард". Відповідно до Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, граничний термін доставки вантажу по перевізним документам: №41613605, №41613613, №41613597 - 14.08.2019; №41740390, №41740408, №41741463, №41741455, №41741489, №41741471 - 18.08.2019. Відповідачем вантаж по перевізним документам №41613605, №41613613, №41613597 доставлено 22.08.2019, чим допущено прострочення доставки на 7 діб; по перевізним документам №41740390, №41740408, №41741463, №41741455, №41741489, №41741471 доставлено 22.08.2019, чим допущено прострочення доставки на 3 доби. Згідно з графою 49 перевізних документів №41613605, №41613613, №41613597 та №41740390 про прибуття вантажу позивача повідомлено 22.08.2019 о 01 год. 30 хв. Позивачем 22.08.2019 о 08 год. 08 хв. здійснено розкредитування вказаних перевізних документів, що підтверджується графою

53. Згідно з графою 49 перевізних документів №41740408, №41741463, №41741455, №41741489, №41741471 про прибуття вантажу позивача повідомлено 22.08.2019 о 19 год. 20 хв. Позивачем 22.08.2019 о 20 год. 42 хв. здійснено розкредитування вказаних перевізних документів, що підтверджується графою 53. 06.09.2019 позивач за вих. №0609-349, №0609-350 та №0609-351 направив на адресу відповідача претензії про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у загальному розмірі 6 783, 21 грн. Листом від 18.09.2019 за №ЦМ-ЮА-365 відповідач повідомив позивача, що вказані претензії прийняті до розгляду. Однак, станом на день звернення ТОВ "Грейнсвард" з даним позовом до господарського суду, відповіді про задоволення або відмови у задоволенні надісланих претензій останнім не отримано. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується факт не дотримання Залізницею вимог щодо своєчасної доставки вантажу. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 2 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Згідно зі ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Відповідно до ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань (ч. 5 ст. 307 ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Згідно з ч. 1 ст. 313 ГК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 затверджено Статут залізниць (надалі - Статут), який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту). Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під`їзні колії) (ст. 3 Статуту). Відповідно до ст. 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Згідно з п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, а також статтею 23 Статуту передбачено, що на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну). Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу. Відповідно до ст. 22 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Згідно зі ст.ст. 44, 45 Статуту залізниця може на заяву відправника, одержувача змінити станцію призначення вантажу, прийнятого до перевезення (переадресувати вантаж), з оплатою витрат за договірним тарифом. За час затримки вагонів (контейнерів) в очікуванні переадресування справляється плата, встановлена згідно із статтею 119 цього Статуту. Час затримки обчислюється з моменту, коли минуло дві години після повідомлення про прибуття вантажу. В усіх випадках зміни одержувача або станції призначення вантажу підприємство, організація, громадяни, за заявою яких здійснено таку зміну, є відповідальними перед попереднім одержувачем за наслідки такої зміни і зобов`язані відрегулювати розрахунки між відправниками, попередніми адресатами та фактичними одержувачами. Відповідно до п. 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування. Відповідно до п. 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, (надалі - Правила) термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Згідно з пп. 1.1.1 п. 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км., 200 км., та 150 км. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. (п. 2.1. Правил). Відповідно до п. 2.4 Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу; у разі переадресування вантажів. Згідно з п. 2.9 Правил про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції. Відповідно до п. 2.10 Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. Як вбачається з матеріалів справи, по перевізним документам №41613605, №41613613 та №41613597 вантаж прийнятий до перевезення 09.08.2019 (графа 56); відстань перевезення - 659 км (графа 30); перевезення здійснювалося вагонною відправкою (графа 29). Розрахунок терміну доставки вантажу: 659км/200км/добу = 4 доби (округлюється до повної доби). 4 доби + 1 доба = 5 діб (відповідно до п. 2.4 Правил збільшується на 1 добу на операції пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу). Таким чином, кінцевий термін доставки вантажу - 14.08.2019. Однак, вантаж по вказаним перевізним документам доставлено 22.08.2019 (графа 51), тобто прострочення доставки становить 7 діб. По перевізним документам №41740390, №41740408, №41741463, №41741455, №41741489, №41741471 вантаж прийнятий до перевезення 13.08.2019 (графа 56); відстань перевезення - 696 км (графа 30); перевезення здійснювалося вагонною відправкою (графа 29). Розрахунок терміну доставки вантажу: 696км/200км/добу = 4 доби (округлюється до повної доби). 4 доби + 1 доба = 5 діб (відповідно до п. 2.4 Правил збільшується на 1 добу на операції пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу). Таким чином, кінцевий термін доставки вантажу - 18.08.2019. Однак, вантаж по вказаним перевізним документам доставлено 22.08.2019 (графа 51), тобто прострочення доставки становить 3 доби. Враховуючи наведене, господарський суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем доставлено вантаж за зазначеними перевізними документами з допущенням прострочення доставки, відповідно на 7 діб та на 3 доби. Згідно з ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. Відповідно до ст. 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув. Залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачем порушено термін доставки вантажу, у зв`язку з чим нарахований позивачем штраф на суму 6 143, 48 грн, відповідно до ст. 116 Статуту, обґрунтований та, такий, що підлягає стягненню. Водночас, доказів оплати матеріали справи не містять. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі №15-рп/2002). За таких обставин, місцевий гсподарський суд дійшов вірних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі. Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафу до 80% від суми позову, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з ч. 1 с. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, при реалізації якого повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість такого випадку. При цьому, саме на відповідача покладається обов`язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього. Аналіз чинного законодавства України свідчить про відсутність вичерпного переліку виняткових випадків, які є безумовними підставами для зменшення неустойки. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. В обґрунтування свого клопотання про зменшення стягуваної суми штрафу на 80%, відповідач посилається на те, що позивач збитків не поніс, внаслідок затримки доставки вантажу. Проте, суд апеляційної інстанції не може погодитися з таким обгрунтуванням, оскільки відсутність доказів понесення реальних збитків позивачем внаслідок порушення відповідачем вимог Статуту залізниць України, як зазначає відповідач, не може бути підставою для зменшення штрафу. Слід зазначити, що штраф стягується за сам факт допущення порушення, незалежно від того, чи завдано у зв`язку з цим збитки, чи ні. За таких обставин, суд першої інстанції вірного дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажів до 80 %. Щодо оскарження судового рішення в частині стягнення з відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Господарським судом першої інстанції встановлено, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката відповідає критеріям розумності та співрозмірності. Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (зазначена правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18). Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у рішенні від 02.06.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, яке міститься у тексті відзиву на позов, обґрунтоване тим, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є не співмірним із фактично наданими послугами. Касаційний господарський суд у додатковій ухвалі від 21.07.2020 у справі №915/1654/19 зробив висновок про те, що, оцінюючи обґрунтованість заяви відповідача, заперечення та відзиву позивача в контексті положення пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена відповідачем сума є необґрунтованою. При цьому колегія суддів погоджується з доводами позивача про необґрунтованість та неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу відповідача з реальним обсягом такої допомоги у суді касаційної інстанції, часом, витраченим на надання таких послуг (незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у Касаційному господарському суді та тривалість судових засідань), критерію реальності таких витрат. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц зазначила, що процесуальним законодавством передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності та фінансового стану учасників справи. Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи надано договір про надання правової допомоги №01-02 від 03.02.2020, що був укладений між позивачем та адвокатом Накоп`юком Ярославом Володимировичем, акт №01-02/20 виконаних робіт (наданих послуг) від 18.02.2020, рахунок на оплату №01-02/20 від 19.02.2020 на суму 4 000, 00 грн, платіжне доручення №373 від 07.02.2020 на суму 4 000, 00 грн, ордер серії СА №1002411 від 07.02.2020 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №001243 від 16.12.2019. Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що документально підтверджується наявними матеріалами справи, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу загалом у розмірі 4 000, 00 грн, вказаний розмір витрат позивачем документально доведений, докази чого наявні в матеріалах справи. На переконання колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, враховуючи предмет спору та складність справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним, відповідає критеріям розумності та справедливості. У справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002, за результатом її розгляду ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 у справі №910/2822/20 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Залізниці - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційних скарг, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на Залізницю. Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 у справі №910/2822/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 у справі №910/2822/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця".

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 у справі №910/2822/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020.

5. Матеріали справи №910/2822/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та право касаційного оскарження до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 26.11.2020. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді С.О. Алданова А.І. Мартюк