Постанова Тернопільський апеляційний суд № 595/1451/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 595/1451/20Головуючий у 1-й інстанції Созанська Л.І. Провадження № 22-ц/817/1000/20 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 листопада 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби Л.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу №595/1451/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Скиба Людмила Сергіївна на ухвалу Бучацького районного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2020 року, постановлену суддею Сазанською Л.І., у справі за клопотанням ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла представник - адвокат Скиба Л.С. про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню,- ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Скиба Л.С., звернулася до суду з клопотанням, в якому просила визнати в Україні рішення Окружного суду Седертерн м. Стокгольм Швеція від 06 травня 2020 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В обґрунтуванні поданої заяви вказувала, що 06 травня 2020 року Окружним судом Седертерн м.Стокгольм Швеція у справі №Т-14647-19 було винесено рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Підставою для винесення рішення є те, що ОСОБА_3 має право на розірвання шлюбу. Зазначала, що відповідно до Гаазької конвенції від 05 жовтня 1961 року вищевказане рішення апостильовано 14 вересня 2020 року. Ухвалою Бучацького районного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2020 року клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Скиба Людмила Сергіївна, про визнання рішення іноземного суду дійсним на території України - залишено без розгляду та повернуто заявникові. Роз`яснено заявнику, що після усунення обставин, які зумовили повернення заяви, вона може звернутись до суду повторно. Не погодившись із вказаною ухвалою суду від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Скиба Л.С., поступила апеляційна скарга, в якій апелянт просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не врахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам законодавства, матеріалам та обставинам справи. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував конвенцію, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів(ЗУ Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізацію іноземних документіввід10 січня 2002 року№2933-ІІІ.) Також вказує, що даною Конвенцію для автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ достатньо проставлення апостилю, яким скріплений документ, що відповідає вимогам ст.4 зазначеної Конвенції. Таким чином апелянт вважає, що рішення Окружного суду Седертернм від 06 травня 2020 року належним чином завірене, аркуші рішення пронумеровані у правому верхньому куті та скріплені печаткою, містять відповідні реквізити та печатку суду, зазначено дату набрання рішення законної сили. Учасники справи своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу, станом на час розгляду справи апеляційним судом, не скористалась. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба Л.С. підтримала подану апеляційну скаргу, просила її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній. Заінтересована особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, однак згідно рекомендованого повідомлення про вручення судової повістки про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу,які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 06 травня 2020 року окружним судом Седертерн м.Стокгольм Швеція у справі №Т-14647-19 було винесено рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.12,22). В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що суд першої інстанції, залишаючи без розгляду та повертаючи заявникові вищезазначене клопотання у цій справі, виходив із того, що додані до клопотання документи належним чином не засвідчені (не апостильовані), що позбавляє можливості переконатися в тому, що ці документі є належними і допустимими доказами для вирішення питання про визнання рішення іноземного суду на території України, що не підлягає примусовому виконанню. Проте, із такими висновками суду першої інстанції погодитись на можна з таких підстав. Висновки суду першої інстанції про те, що копія рішення суду окружного суду Седертерн м.Стокгольм Швеція від 06 травня 2020 року у справі №Т-14647-19, не є належним чином завіреною, що унеможливлює суд перевірити дійсність змісту рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи. Згідно зі ст. 471 ЦПК України рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У відповідності до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Відповідно до статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України. У розділі ІХ ЦПК «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів» окремо регулюється питання визнання та звернення до виконання рішень іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню (Глава 1), та визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню (Глава 2). За змістом положень ч. 1 ст. 472 ЦПК України (Глава 2 Розділу 1Х) клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленого статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою. Згідно частини другої ст. 472 ЦПК України до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додаються такі документи: 1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання; 2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні; 3) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Оскільки заявником заявлено клопотання про вирішення процесуальних питань щодо рішення іноземної держави, яке не підлягає примусовому виконанню, то застосуванню підлягають саме норми Глави 2 Розділу 1Х ЦПК «Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню». Частина друга статті 472 ЦПК України містить вичерпний перелік документів, що додаються до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. Відповідно до статті 13 Гаазької Конвенції 1961 року (далі Конвенція) документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших договірних сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з договірних сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших договірних сторін доказовою силою офіційних документів. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом. Документи, які на території однієї з договірних сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої договірної сторони. Клопотання про визнання рішення іноземного суду, суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни. 03 грудня 2003 року Україна набула членства в Гаазькій Конвенції з міжнародного приватного права. Стаття 13 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, від 22 грудня 2003 року застосовується у відносинах з державами: в тому числі із Швецією з якою укладено двосторонню угоду про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах . Основною метою цієї Конвенції є полегшення обігу офіційних документів, створених в одній Договірній Державі, які мають бути представлені в іншій Державі - учасниці Конвенції. Конвенція відповідно заміняє обтяжливі і часто тривалі формальності процесу легалізації офіційного документа простим проставленням апостилю компетентними органами держави, в якій цей документ був створений. Крім цього, документ, засвідчений апостилем, може бути пред`явлений у будь-якій державі - учасниці Конвенції. Починаючи з цієї дати, документи, які мають бути представлені на території однієї з Договірних держав, у відносинах з якими застосовується вказана Конвенція, звільняються від консульської легалізації як формальної процедури, що вимагала обов`язкового посвідчення документів компетентними органами України з подальшим засвідченням в консульській установі держави, на території якої документ має бути представлений. Апостиль це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплено відповідний документ. При цьому дійсність Апостиля не поширюється на зміст офіційного документу, до якого він прикріплений. Відповідно до статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений (стаття 3 Конвенції). Згідно з положеннями Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи завірення і може бути використаний в будь-якій іншій державі - учасниці Конвенції. 10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Згідно ч.І ст.4 цієї ж Конвенції зазначається ,що в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Згідно додатку вищезазначеної Конвенції апостиль повинен мати форму квадрата, довжина сторін якого дорівнює щонайменше 9 сантиметрам . Відповідно до п. 17 «Висновків і рекомендації, прийнятих Спеціальною комісією з практичного застосування Гаазьких Конвенцій про апостиль, отримання доказів, вручення документів», датований 28.10.2003 року, зазначено що на документах, які складаються із декількох сторінок проставляється апостиль на сторінці де є підпис. Якщо є додаток до документа, то апостиль може проставлятися як на першій, так і на останній сторінці. Спеціальна комісія рекомендувала, щоб апостиль проставлений компетентним органом максимально відповідав зразку ,що додається до Конвенції. При цьому варіанти щодо форми апостиля серед органів,які їх проставляють не повинен служити як підстава для відмови про визнання їх дійсним,якщо даний апостиль однозначно впізнаваний як апостиль, проставлений згідно з вимогами Конвенції. Також, Спеціальною Комісією відзначалося різноманітність засобів для прикріплення апостилю до офіційних документів. Це може бути гумова печатка, наклейка (різнокольорові) стрічки, воскові печатки, витиснуті печатки, самоклеючі наклейки та інше; щодо аллонжу (прикріплення), то ці засоби можуть включати наклейки, втулку, скоби та інше. Спеціальна Комісія відмітила, що всі ці засоби є прийнятними відповідно до Конвенції, а тому не можуть бути підставою для неприйняття апостилю. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують засвідчення. Як вбачається з матеріалів справи, заявником подано до суду першої інстанції копію рішення Окружного суду Седертерн м. Стокгольм Швеція від 06 травня 2020 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішення набуло чинності 27 травня 2020 року. Вказане судове рішення апостальовано та завірено нотаріально (а.с.19). Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що неможливо встановити, що вказаний апостиль стосується рішення Окружного суду Седертерн м. Стокгольм Швеція від 06 травня 2020 року. Так, з додатку до Гаазької Конвенції 1961 року вбачається зразок апостиля, який аналогічний тому, що наданий заявником. У наданому суду апостилі зокрема вказано, країну, ким підписаний офіційний документ, в якості кого підписант та проставлена печатка . Будь якої іншої інформації, відповідно до законодавства у апостолі не вимагається. Оригінал вказаного апостиля оглянутий та підтверджений під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції. Таким чином, заявником дотримано встановлених вимог відповідно до ст. 472 ч. 2 ЦПК України та надано відповідні документи до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про наявність підстав для залишення клопотання заявника без розгляду . Згідно зі статтею 9 Конституції України та статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (частина перша статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Враховуючи вищенаведене колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, які привели до постановлення помилкової ухвали. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. У зв`язку з наведеним, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Скиба Людмила Сергіївна задовольнити. Ухвалу Бучацького районного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2020 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови - 24 листопада 2020 року. Головуючий: Сташків Б.І. Хома М.В. Судді: Щавурська Н.Б.