Постанова 4804 № 236/2481/20

Єдиний унікальний номер 236/2481/20 Номер провадження 22-ц/804/3480/20 Головуючий у 1 інстанції Саржевська І.В. Єдиний унікальний номер 236/2481/20 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/3480/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 листопада 2020 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м.Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 вересня 2020 року цивільну справу №236/2481/20 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати (головуючий у 1 інстанції суддя Саржевська І.В., повний текст рішення складено 18 вересня 2020 року), В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року позивач звернувся з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. В обґрунтування вимог зазначив, що він перебував в трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017 року. При звільненні відповідач не здійснив повний розрахунок. Просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року у розмірі 18074,03 грн. (з утриманням податків та інших обов`язкових платежів), а також компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за період з березня по липень 2017 року у розмірі 4387,45 грн. Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 вересня 2020 року позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період квітень-липень 2017 року у розмірі 12816,34 грн. та компенсацію втрати частини грошових доходів у розмірі 2965,50 грн., з зобов`язанням утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову, а саме щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року та відповідно нарахованої суми компенсації було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду у частині відмови у позові, позивач через свого представника, ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду змінити у частині відмови у стягненні заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, а також компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за березень 2017 року, задовольнивши ці вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам. Рішення суду фактично ґрунтується на припущеннях, які він зробив на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу (ОК-5). Зазначені відомості формуються на підставі звіту Додатку 4 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджене Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 року, який не містить даних про виплату заробітної плати позивачу. Також наводить доводи щодо неможливості застосування до спірних правовідносин Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив залишити рішення першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. В обґрунтування зазначив, що за період з 01 по 15 березня заробітна плата була виплачена відповідно до наявного у матеріалах справи видаткового касового ордеру. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог. Крім того, посилається на Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року Відповідно до ст. 368 та ч.ч.1, 3 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні без повідомленням учасників справи. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Позивачем рішення оскаржується лише в частині відмови у задоволення позовних вимог. В інший частині сторонами рішення не оскаржено. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Спірні правовідносини врегульовані Кодексом Законів про Працю України, Законом України «Про оплату праці», відповідно до яких врегульовано порядок нарахування та виплати заробітної плати працівникам, з якими укладено трудовий договір. У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33). Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 позивач працювала на різних посадах у відділеннях ДП «Донецька залізниця», зокрема на станції Іловайськ. Згідно наказу №303 від 15.04.2016 року Станція Іловайськ реорганізована шляхом злиття у ВП «Станція Іловайськ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Наказом начальника СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17.03.2017 року № 236/ДНД було встановлено початок простою у всіх виробничих підрозділах дирекції з 20.03.2017 року. Пунктами 2 - 4 цього наказу визначено, що на час простою встановити щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов`язати всіх працівників дирекції, які заходяться у простої, з`являтися на свої робочі місця, та розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в «Журналі обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої». Призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої. За пунктом 6 наказу на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П». Згідно з пунктом 8 наказу оплату за час простою не з вини працівника провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. Відповідно до табелів обліку використання робочого часу за період з березня по липень 2017 року (які підписані відповідальною особою ОСОБА_3 , помічником начальника станції з кадрових питань ОСОБА_4 , керівником структурного підрозділу ОСОБА_5 , головним бухгалтером ОСОБА_6 , інженером з організації та нормування праці ОСОБА_7 ) убачається, що позивач у березні 2017 року відпрацювала 14 днів, та 10 днів знаходилась у простої, у квітні - 30 днів простою, у травні - 31 день простою, у червні - 30 днів простою, у липні - 17 днів простою. Літерним кодом «П» зазначено: у березні 14 днів, у квітні - 30 днів, у травні - 31 день, у червні - 30 днів, у липні 17 днів. Дані щодо днів виходу та днів знаходження позивача у простої, зазначені у табелях, співпадають з даними, що зазначені у розрахункових листках за відповідний період, що завірені начальником структурного підрозділу ОСОБА_5 та головним бухгалтером ОСОБА_6 . Згідно з наказом (розпорядженням) СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про припинення трудового договору № 16055/ДН-ОС від 10.07.2017 ОСОБА_1 (табельний номер НОМЕР_2 ) з 17.07.2017 року звільнена з оператора при черговому по станції господарства перевезень виробничого підрозділу «Станція Іловайськ» за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що також зроблений запис у її трудовій книжці. Згідно із наказом про припинення трудового договору при звільненні позивачу сплачується компенсація за 16 днів відпустки та вихідна допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даний наказ підписаний в.о. начальника дирекції залізничних перевезень ОСОБА_8 Вказані обставини справи підтверджуються матеріалами справи. Ухвалюючи рішення щодо відмови у стягненні заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, а також компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за березень 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність заборгованості за спірний період, а доводи щодо невиплати їй заробітної плати за березень 2017 року спростовується наявними у справі доказами, зокрема індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку. З матеріалів справи убачається, що позивач у березні 2017 року відпрацювала 14 днів, та 10 днів знаходилась у простої. Відповідно до копії розрахункового листа за березень 2017 року позивачу нарахована 5257 грн. 69 коп. (до виплати 4180 грн. 83 коп.), зокрема 1020 грн. 55 коп. по оплаті простою. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Та відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За положеннями ч. 4 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз`яснено обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин. Заперечуючи проти позову відповідачем надано докази на спростування факту заборгованості заробітної плати, зокрема за березень 2017 року. Між тим, позивачем по справі не спростовано надані докази щодо виплати заробітної плати за березень 2017 року. В матеріалах справи наявна довідка про доходи №1151/3 від 12.08.2020 року, згідно якої ОСОБА_1 за березень 2017 року нарахована 2437,52 грн. заробітної плати, до видачі - 1938,28 грн. Довідка підписана в.о. начальника ОСОБА_8 та завірена печаткою підприємства. Згідно відомості видаткового касового ордеру №1619 від 07.09.2017 року ОСОБА_1 за першу половину березня 2017 року отримано 1938,28 грн. заробітної плати, що підтверджується її особистим підписом. У матеріалах справи також наявні Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5, де міститься інформація про нарахування за березень 2017 року позивачу заробітної плати у сумі 5257,69 грн. (яка співпадає з сумою нарахованої заробітної плати, зазначеною у розрахунковому листі за березень 2017 року), за квітень-липень нарахувань не було. Убачається, що нарахування за березень 2017 року було здійснено за 31 день, тобто за повний місяць та до страхового стажу зараховано 31 день. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що наявна в індивідуальних відомостях інформація не підтверджує виплати нарахованої заробітної плати оскільки відповідно до частин 2, 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Частиною 2 ст. 24 вказаного Закону визначено, що банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. В Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 які надані до суду на позивача вбачається, що страхові внески за березень 2017 року сплачені. Тобто відсутні підстави вважати, що нараховані працівнику грошові кошти за оплату праці у березні 2017 року не виплачені. Сама по собі інформація про розмір нарахованої заробітної плати не є належним підтвердженням того, що заробітна плата за березень 2017 року не виплачена. Таким чином, факт невиплати заробітної плати позивачу за березень 2017 року спростовується наявними у справі доказам, що було враховано судом першої інстанції при відмові у задоволенні позову у цій частині. Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4). Таким чином, вимоги щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є похідними від вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі. За таких обставин, розраховуючи суму компенсації втрати частини грошових доходів, суд першої інстанції вірно врахував, що позовні вимоги щодо сплати заборгованості із заробітної плати за березень 2017 року не доведені позивачем та не підлягають задоволенню, та обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги щодо стягненні компенсації за березень 2017 року. Щодо доводів апеляційної скарги щодо неможливості застосування до спірних правовідносин Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року, то апеляційний суд зазначає, що вони не впливають на правильність рішення суду в оскаржуваній частині. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду та зводяться до переоцінки доказів. Тому виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян Т.В. Космачевська Ю.М. Мальований