Постанова Київський апеляційний суд № 758/4549/20

Постанова Іменем України 24 листопада 2020 року м. Київ провадження №22-ц/824/13184/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Шкоріної О.І., за участю секретаря: Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва про відмову у забезпеченні позову від 13 липня 2020 року в складі судді Шевченко Т.М. по справі №758/4549/20 Голосіївського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд", третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання права проживання в квартирі безстроково та зобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (далі - КП "Спецжитлофонд"), в якому просила визнати проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 безстроково, визнати за даною квартирою статус державної (комунальної) власності та зобов`язати КП "Спецжитлофонд" укласти з ОСОБА_1 договір як із квартиронаймачем про відшкодування витрат на оплату комунальних послуг. Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та третій особі вчиняти дії щодо виселення ОСОБА_1 з житлового тимчасового службового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . В обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказувала, що у зв`язку зі звільненням 01.11.2019 із органів прокуратури їй відмовлено в продовженні строку дії договору оренди квартири АДРЕСА_1 . Вважала, що відмова у продовженні дії договору оренди на проживання у спірній квартирі є незаконною, що позбавило її права проживання у тимчасовому службовому приміщенні, яке належить органу виконавчої влади КП "Спецжитлофонд". Також в обґрунтування заяви зазначала, що в будь-який час вона може бути виселена КП "Спецжитлофонд" із займаного спірного житлового приміщення, у зв'язку з чим існує очевидна небезпека заподіяння шкоди інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а саме щодо права на проживання у тимчасовому житловому приміщенні. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2020 року відмовлено у забезпеченні позову. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивачка подала до суду апеляційну скаргу, в якій посилалася на те, що ухвала суду є необґрунтованою та незаконною, постановлена з порушенням норм процесуального права та без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення процесуального питання. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що ухвала суду є немотивованою. Суд не пересвідчився в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову, не з`ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася із заявою, позовним вимогам. Судом першої інстанції не надано оцінки доводам та доказам, які надані позивачем до позовної заяви, оскільки суд розглянув заяву про забезпечення позову без матеріалів позовної заяви, яка перебувала в провадженні іншого судді того ж суду. Зокрема, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, не взяв до уваги тривалість проживання у квартирі більше 10 років, порушення прав позивача як інваліда ІІ групи, пенсіонера, який крім спірної квартири іншого житла не має. Судом також не взято до уваги, що до цього часу здійснюється орендна плата за квартиру та всі комунальні платежі, з чим відповідач погодився. Судом не враховано, що ОСОБА_1 незважаючи на тривалий час перебування на обліку поза чергою в КМДА не забезпечена будь-яким іншим житлом, а КП "Спецжитлофонд" є структурним підрозділом КМДА. Крім того, як на підставу скасування ухвали суду посилалась на положення житлового законодавства, зокрема на норми, якими передбачено, що не можуть бути виселеними особи, які попрацювали не менш як десять років; звільнених з посади, у зв'язку з ліквідацією підприємства; пенсіонерів та інвалідів ІІ групи і прирівняних до них осіб. А згідно Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах прокуратури працівник, якому було надано службове приміщення, переведений на роботу до органу прокуратури, розташованого в іншій місцевості має право на отримання службового жилого приміщення за місцезнаходженням органу прокуратури, до якого його переведено. Також додала, що в період дії карантину забороняється примусове виселення із житла громадян. За наведених обставин просила скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13.07.2020 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі. Відповідач, заперечуючи проти апеляційної скарги, подав відзив. Посилаючись на те, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги є безпідставними, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Третя особа своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Представник відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Позивачка, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася. Подала до суду клопотання, в якому просила розглянути справу за її відсутності. Третя особа - Офіс Генерального прокурора, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача та представника третьої особи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність ухвали суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав. Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Крім того, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволення вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18.10.2018 по справі №183/5864/17-ц. Як правильно встановлено судом, ОСОБА_1 не зазначила доказів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення даного позову. Так, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивачка посилалася на те, що їй незаконно відмовлено у продовженні дії договору оренди на проживання у спірній квартирі, що позбавило її права на проживання у тимчасовому службовому приміщенні. Також зазначила, що в будь-який час вона може бути виселена відповідачем із спірного житлового приміщення, що завдасть шкоди її правам та інтересам. Разом з тим, наведені в заяві про забезпечення позову вищевказані обставини не вказують на те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення даного позову. Посилання в заяві на те, що позивачку може бути виселено із спірної квартири є припущеннями останньої, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Більше того, обставини щодо виселення, на які посилається позивачка у заяві про забезпечення позову, не є предметом спору у даній справі, а тому на увагу суду не заслуговують. Зокрема, відповідач не пред'являв зустрічних позовних вимог про виселення ОСОБА_1 , а остання в свою чергу не заявляла вимог про заборону виселення із спірної квартири. Інших доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову заява ОСОБА_1 не містить. Також такихдоводів не містить і апеляційна скарга. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою не доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення даного позову. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши оцінку доводам заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, оцінивши рівноцінність заходу забезпечення позову змісту позовних вимог, дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги, що суд не взяв до уваги тривалість проживання у квартирі більше 10 років, порушення прав позивача як інваліда ІІ групи, пенсіонера, який крім спірної квартири іншого житла не має, тривалість перебування на обліку на забезпечення житлом, не спростовують висновку суду щодо відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки дані обставини не вказують на те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Більш того, дані обставини не мають правового значення під час вирішення процесуального питання про забезпечення позову, а доводяться під час вирішення справи по суті. З огляду на викладене, не мають правового значення і доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 здійснює орендну плату за спірну квартиру, оскільки дані обставини також не доводять того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, що є обов`язковою умовою для вжиття заходів забезпечення позову. Посилання в апеляційній скарзі на заборону виселення осіб, які пропрацювали не менш як 10 років, звільнених з посади, у зв`язку з ліквідацією підприємства; пенсіонерів та інвалідів ІІ групи, а також на заборону примусового виселення в період дії карантину, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи стосуються спору про виселення, а як вже зазначалось вище такі вимоги у даній справі не розглядаються. Сукупність вищезазначених обставин та наведених положень закону приводить до висновку, що питання щодо забезпечення позову вирішено судом першої інстанції з додержанням процесуального закону. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, ПО С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2020 року про відмову у забезпеченні позову - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 25 листопада 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець О.І. Шкоріна