Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/1835/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1835/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук Костянтин Олександрович Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 25 листопада 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року (складене 10 серпня 2020 року у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, В С Т А Н О В И В : позивач 30.04.2020 звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати належних сум при звільненні, а також стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Згідно матеріалів справи, позивач звернувся із позовом до Державної установи "Вінницька виправна колонія №1", проте, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повна назва юридичної особи - Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)". Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.08.2020 в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, за умови ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби. В той же час, при звільненні позивача з Державної прикордонної служби він не набув і не мав права на отримання одноразової грошової допомоги, але вже при повторному звільненні із Вінницької установи виконання покарань №1 у позивача вислуга років становила 11 років 2 місяці і 24 дні та, як вказувалось вище, одноразова грошова допомога при першому звільненні виплачена не була, що свідчить про наявність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільнення. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що факт ненабуття позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги при попередньому звільненні не може надавати останньому право на виплату одноразової грошової допомоги при повторному звільненні зі служби з врахуванням наявної за попередні роки вислуги років, оскільки попереднє звільнення позивача пов`язане з систематичним невиконанням умов контракту. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. ОСОБА_1 в період 27.08.2001 по 16.09.2010 проходив службу в Державній прикордонній службі України, що підтверджується витягом із трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та записами у його послужному списку. При цьому, позивача звільнено зі служби на підставі пункту "и" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, про що свідчать витяг із трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та записи у його послужному списку. У період з 30.05.2011 по 05.08.2013 позивач проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України. Згідно наказу управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області №62 о/с від 30.07.2013, ОСОБА_1 з 05.08.2013 звільнено з посади заступника начальника УВП з оперативної роботи - начальника оперативного відділу Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1) у запас Збройних Сил України за власним бажанням. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить - 11 років 02 місяці 24 дні. Проте, на день звільнення зі служби позивачу не проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомогу при звільненні відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв`язку із чим позивач звернувся до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Листом від 23.08.2019 №5/14-19/111-15 відповідач повідомив заявника про відсутність правових підстав для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки відповідно до наказу управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області №39/ос від 14.05.2013 ОСОБА_1 призначений на посаду начальника оперативного відділу Вінницької установи виконання покарань Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1), а наказом №62/ос від 30.07.2013 позивача звільнено з посади за власним бажанням. Не погоджуючись із вказаною відмовою позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що ненабуття позивачем права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби у Державній прикордонній службі України не може надавати право на виплату одноразової грошової допомоги при повторному звільненні зі служби з врахуванням наявної за попередні роки вислуги років, оскільки попереднє звільнення позивача пов`язане із систематичним невиконанням ним умов контракту. Оскільки підстави для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відсутні, то підстав стверджувати, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати немає. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Частиною 2 ст. 15 Закону № 2011-XII вказано, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17), одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. Водночас, згідно із абзацом 4 пункту 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (далі - Порядок №393), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Разом з тим, приписами абзацу 5 пункту 10 Порядку №393 передбачено, що зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським і особам рядового і начальницького складу: - які звільняються із служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням ними умов контракту, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, одноразова грошова допомога не виплачується; - які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги. Подібні за змістом положення містяться у Порядку виплат грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 (далі - Порядок №925/5), підпунктом 2 пункту 1 розділу якого визначено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Водночас, особам рядового і начальницького складу у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які під час попереднього звільнення не набули права на отримання такої допомоги (підпункт 4 пункту 1 Розділу ІІІ Порядку №925/5). Отже, з наведеного слідує, що особам, які звільняються з військової служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Згідно записів у трудовій книжці позивача, у період з 30.05.2011 по 05.08.2013 безперервно проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України строком 2 роки 2 місяці 5 днів. Згідно наказу управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області №62-ос від 30.07.2013 позивача звільнено зі служби у Вінницькій установі виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№1) за власним бажанням, зазначено, що вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення становила 11 років 02 міс 24 дні. Таким чином враховуючи, що позивач звільнений з військової служби за власним бажанням, на момент звільнення мав вислугу років більше 10, а саме 11 років 02 міс 24 дні, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до вимог ст. 15 Закону № 2011-XII. Стосовно тверджень суду першої інстанції та доводів відповідача викладених у відзиві на апеляційну скаргу про те, що ненабуття позивачем права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби у Державній прикордонній службі України не може надавати право на виплату одноразової грошової допомоги при повторному звільненні зі служби з врахуванням наявної за попередні роки вислуги років, оскільки попереднє звільнення позивача пов`язане із систематичним невиконанням ним умов контракту колегія суддів зазначає наступне. Згідно матеріалів справи, наказом начальника прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби від 02.08.2010 №109-ос позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту "и" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту. Наказом начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби від 16.09.2010 №193-ос позивача виключено із списків особового складу загону та всіх видів грошового забезпечення. Вислуга років позивача на момент звільнення зі служби склала 09 років 19 днів. Таким чином, на момент попереднього звільнення позивач не мав достатньої вислуги років, а тому не набув права на отримання одноразової грошової допомоги незалежно від підстав звільнення. Вказане право на отримання одноразової грошової допомоги позивач набув лише після звільнення із Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)", коли вислуга років позивача становила понад 10 років. При цьому, позивач звільнений із Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" за власним бажанням, що свідчить про наявність законних підстав для виплати йому одноразової грошової допомоги при звільнення передбаченої Законом № 2011-XII. Також суд зауважує, що згідно Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому, позивача звільнено з посади за власним бажанням, що підтверджується витягом з наказу №62 о/с від 30.07.2013. Вислуга років на день звільнення становить понад 10 років. Відтак, вказане відповідає вимогам Порядку №925/5, що свідчить про наявність у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову в частині виплати одноразової грошової допомоги шляхом визнання протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо невиплати належних сум під час розрахунку при звільненні та зобов`язання Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII. Стосовно позовної вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то колегія суддів зазначає, що у позовній заяві позивач посилається на норми Кодексу законів про працю України, тобто фактично позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби, а не компенсацію втрати частини доходів. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає наступне. Статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Аналіз статей 116, 117 КЗпП України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем. Таким чином, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, оскільки фактично остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби з ним відповідач не провів. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 30.09.2020 у справі №120/1407/19-а. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 6 ст. 139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 2102 грн. судового збору сплаченого згідно квитанції № 55915 від 21.05.2020 на суму 860 грн. (за позов - 840,80 грн) та квитанції № 0.0.1821247404.1 від 01.09.2020 на суму 1261,20 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову. Позов задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо невиплати ОСОБА_1 належних сум під час розрахунку при звільненні. Зобов`язати Державну установу "Вінницька установа виконання покарань (№1)" виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у відповідності до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII. В іншій частині позову, а саме щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідент. № НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (код ЄДРПОУ 08562602, вул. Брацлавська, 2 , м. Вінниця) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2102 грн (дві тисячі сто дві гривні). Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.