Постанова 4855 № 640/9769/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9769/19 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., при секретарі - Казюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкової вимоги і рішення, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: Приватне акціонерне товариство «Телесистеми України» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 08 квітня 2019 року №114077-17; - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 08 квітня 2019 року №114077-17 про опис майна у податкову заставу; - зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві відкоригувати інтегровану картку платника податків Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» шляхом виключення донарахування пені з податку на додану вартість у сумі 25661,56 грн. та поновивши в ній списану суму переплати у розмірі 4828,77 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що доводи позовної заяви фактично зводяться до того, що контролюючим органом неправомірно обліковано в інтегрованій картці позивача податковий борг у вигляді пені з податку на додану вартість у сумі 25 661,56 грн., однак, неправомірність таких дій відповідача не є предметом даного спору, а тому окремому дослідженню судом не підлягає. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції наголошує, що суд першої інстанції всупереч наявним в матеріалах справи доказам та фактичним обставинам, прийняв як за доведений факт законність нарахування контролюючим органом податку на додану вартість у сумі 25 661,56 грн., списання з рахунку позивача 4 828,77 грн. та 20 832,79 грн., а також визначення податкового боргу у сумі 20 832,79 грн. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано податкову вимогу від 08 квітня 2019 року №114077-17, якою ПрАТ «Телесистеми України» повідомлено про те, що станом на 07 квітня 2019 року сума податкового боргу вказаного платника податків становить 20832,79 грн., у тому числі з податку на додану вартість у розмірі 20832,79 грн. (за основним платежем). На підставі викладеного, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 08 квітня 2019 року №114077-17 про опис майна у податкову заставу, яким, заступник начальника управління - начальник відділу погашення боргу юридичних осіб управління погашення боргу Головного управління ДФС у м. Києві Сурма В.О., відповідно до ст. 89 Податкового кодексу України, вирішив здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віддані або оперативному управлінні) платника податків ПрАТ «Телесистеми України», з приміткою, що у разі, якщо на момент складання акту опису майно відсутнє або його балансова вартість менша суми податкового боргу, - також того майна, права власності на яке він набуде у майбутньому. Вважаючи вказані податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Підпунктом 14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно з п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до п.п. 57.3 ст.57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Згідно з п.59.1 ст.59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. За положеннями ст.95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Відповідно до пп.129.1.1 п.129.1 ст.129 ПК України нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). Згідно з пп.129.3.1 п.129.3 ст.129 ПК України нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань. З матеріалів справи вбачається, що з 29 листопада 2018 року по 14 січня 2019 року відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка ПрАТ «Телесистеми України» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 по 30 вересня 2018, валютного - за період з 01 січня 2015 по 30 вересня 2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 по 30 вересня 2018, за результатами якої був складений Акт від 21 січня 2019 року № 30/26-15-14-01-01/22599262 (надалі - Акт перевірки). Згідно з висновками вказаного Акту перевірки щодо податку на додану вартість перевіркою встановлено порушення: п. 189.1 ст. 189, п.п. 198.1, 198.2 198.5, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 195 635,00 грн., в тому числі по періодам: вересень 2016 року - 6 427,00 грн.; жовтень 2016 р о к у -11 515,00 грн.; листопад 2016 року - 11 369,00 грн.; грудень 2016 року - 8 355,00 грн.; серпень 2018 року - 3 000,00 грн.; вересень 2018 року - 154 969,00 грн. (п. 2 Висновків Акту перевірки); - п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України (редакція до 01 січня 2017 року), що полягає в порушенні граничних строків реєстрації податкових накладних та розрахунків коригувань в ЄРПН на загальну суму ПДВ 65 182,81 грн. (п. 3 висновків Акту перевірки). На підставі вказаного Акту перевірки щодо податку на додану вартість та відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення рішення: 1) від 20 лютого 2019 року №0002001401 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 14060100, на суму 244 544,00 грн., у т.ч. за основним платежем на 195 635,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 48 909,00 грн.; 2) від 20 лютого 2019 року №0007471401 про застосування штрафу у розмірі 10 % у сумі 6 518,28 грн. Так, відповідно до абз. 1 п. 57.3 до ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Як вбачається з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення були отримані позивачем 20 лютого 2019 року та визначені податковим органом грошові зобов`язання були сплачені ПрАТ «Телесистеми України» 27 лютого 2019 року (платіжні доручення від 27 лютого 2019 року № 3030 та № 3031) у межах встановленого ПК України десятиденного строку - до 03 березня 2019 року. Таким чином, позивачем доведено своєчасність сплати донарахованих контролюючим органом податкових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій. Колегія суддів звертає увагу на те, що ПрАТ «Телесистеми України» відповідно до ст. 200 ПК України протягом 2019 року забезпечувало достатність на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість коштів для перерахування до державного бюджету сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягали сплаті за наслідками відповідного звітного податкового періоду згідно з деклараціями за грудень 2018, січень 2019 року - березень 2019 року, тобто строк сплати яких припав на 2019 року рік. Зокрема: в декларації з податку на додану вартість за грудень 2018 року визначені зобов`язання в сумі 88 639,00 грн. (граничний строк сплати 30 січня 2019 року), кошти в сумі 88 639,00 грн. перераховані на електронний рахунок згідно з платіжним дорученням від 30 січня 2019 року № 1392; в декларації з податку на додану вартість за січень 2019 року визначені зобов`язання в сумі 119 056,00 грн. (граничний строк сплати 02 березня 2019 року), кошти на загальну суму 119 056,00 грн. перераховані на рахунок електронного адміністрування податку на додану вартість згідно з платіжними дорученням від 26 лютого 2019 року № 2971 на суму 30 000,00 грн. та від 01 березня 2019 року № 3125 на суму 89 056,00 грн.; в декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року визначені зобов`язання в сумі 148 720,00 грн. (граничний строк сплати 30 березня 2019 року), кошти на загальну суму 148 720,00 грн. перераховані на рахунок електронного адміністрування податку на додану вартість згідно з платіжними дорученням від 15 березня 2019 року № 3819 на суму 60 000,00 грн. та від 28 березня 2019 року № 4714 на суму 88 720,00 грн.; в декларації з податку на додану вартість за березень 2019 року визначені зобов`язання в сумі 130 913,00 грн. (граничний строк сплати 30 квітня 2019 року), кошти на загальну суму 130 913,00 грн. перераховані на рахунок електронного адміністрування податку на додану вартість згідно з платіжними дорученням від 15 квітня 2019 року № 5862 на суму 60 000,00 грн. та від 24 квітня 2019 року № 6420 на суму 70 913,00 грн. Зазначені відомості знайшли своє відображення в Електронному кабінеті платника податків за платежем за кодом КДБ № 14010100 (ПДВ), згідно з інформацією якого, як станом на 02 березня 2019 року так і на дату формування податкової вимоги - 08 квітня 2019 року, узгоджені грошові зобов`язання за основним платежем з податку на додану вартість ПрАТ «Телесистеми України» виконало своєчасно та в повному обсязі (а.с. 42-45). Натомість, з податкової вимоги від 08 квітня 2019 року № 114077-17 позивач дізнався про те, що за ним обліковується податковий борг за основним платежем з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (послуг) в сумі 20 832,79 грн. Так, з пояснень позивача вбачається, що з даних Електронного кабінету платника податків останній дізнався про нарахування 02 березня 2019 року йому пені в сумі 25 661,56 грн., яка частково була погашена за рахунок позитивного балансу в інтегрованій картці ПрАТ «Телесистеми України» у сумі 4 828,77 грн., у зв`язку з чим різниця склала 20 832,79 грн., тобто дорівнює сумі, зазначеній у податковій вимозі як податковий борг за основним платежем з податку на додану вартість. Листом від 13 березня 2019 року за вих. № 19/ГО/0109 ПрАТ «Телесистеми України» звернулось до Головного управління ДФС у м. Києві щодо надання пояснень про підстави нарахування пені у сумі 25 661,56 грн. та її розрахунку. У відповідь листом від 12 квітня 2019 року №69537/10/26-15-14-01-06 відповідач повідомив про винесені ним на підставі Акту перевірки податкові повідомлення-рішення, навів положення пп. 129.1.1 п. 129.1. ст. 129 Податкового кодексу України, п. 2.4 Розділу III Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422, повідомив про відображення матеріалів контрольно-перевірочної роботи та її результатів в інтегрованій картці платника податку. Втім, колегія суддів підкреслює, що податкові повідомлення-рішення від 20 лютого 2019 року №0002001401 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 1406010, на суму 244 544,00 грн., у т.ч. за основним платежем на 195 635, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 48 909,00 грн. та про застосування штрафу у розмірі 10 % у сумі 6 518,28 грн. були одержані позивачем 20 лютого 2019 року, а визначені податковим органом грошові зобов`язання були сплачені ПрАТ «Телесистеми України» 27 лютого 2019 року, тобто у межах встановленого Податковим кодексом України десятиденного строку - до 03 березня 2019 року, а тому - своєчасно. Так, відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (у редакції, чинній станом на момент прийняття податкових повідомлень-рішень) нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). Отже, статтею 129 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) не встановлено нарахування пені у разі виявлення контролюючим органом заниження податкових зобов`язань на суму такого заниження та за весь період заниження. Водночас, положення статті 129 Податкового кодексу України визначають в якості підстави нарахування пені порушення строків погашення податкового боргу. Об`єктом застосування пені є саме погашена сума податкового боргу, яка в розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є сумою узгодженого грошового зобов`язання, несплаченою платником податків у встановлений цим Кодексом строк. Вказані положення Податкового кодексу України кореспондуються з наведеними положеннями підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки також встановлюють правило, що нарахування пені можливе лише у разі несплати податкового зобов`язання до дня настання строку його погашення. Тобто, при сплаті зобов`язання до вказаного дня нарахування пені не може бути розпочато у зв`язку з ненастанням граничного строку погашення податкового зобов`язання як обов`язкової умови для початку нарахування пені. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки узгоджені грошові зобов`язання позивачем були своєчасно сплачені, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування пені на суми таких зобов`язань, а також для погашення такої пені за рахунок існуючої переплати в сумі 4 828,77 грн., відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкової вимоги Головного управління ДФС у м. Києві від 08 квітня 2019 року №114077-17 підлягають задоволенню. Апелянт також зазначає, що єдиною підставою/доказом для відмови у задоволенні позовних вимог став витяг з інтегрованої картки, наданий відповідачем з відзивом на позовну заяву. Втім, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими. Також, відповідно до постанови Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17 податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган. Відтак, на переконання колегії суддів, Головне управлінням ДФС у м. Києві, формуючи податкову вимогу від 08 квітня 2019 року №114077-17 та приймаючи рішення від 08 квітня 2019 року №114077-17 про опис майна у податкову заставу, на підставі лише показників даних інформаційно-телекомунікаційних систем, за якими в інтегрованій картці ПрАТ «Телесистеми України» обліковувався податковий борг з податку на додану вартість, діяв протиправно та всупереч нормам чинного законодавства. В свою чергу, апелянтом надано достатньо доказів на підтвердження своєчасності та повноти сплати податкових зобов`язань та відсутності у позивача податкового боргу з ПДВ. Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Нормами ч.ч.1-3 ст.73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, а позивач повинен заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень. Всупереч наведених нормам законодавства, відповідач не надав жодних доказів на спростування доводів апеляційної скарг, не навів жодних аргументів, окрім посилання на відомості Інтегрованої картки Електронного кабінету платника податків, щодо нарахування позивачу пені у розмірі 25 661,56 гривень, а також занесення цієї пені в Інтегровану картку за платежем «ПДВ» Електронного кабінету платника - ПрАТ «Телесистеми України», як і не обґрунтував підстав правомірності списання в рахунок сплати пені грошових коштів переплати позивача в сумі 4 828,77 гривень, що обліковувались в інтегрованій картці, а також коштів в сумі 20 832,79 гривень, сплачених позивачем в рахунок поточного податкового зобов`язання з ПДВ. Оскільки рішення відповідача від 08 квітня 2019 року № 114077-17 про опис майна у податкову заставу є похідним від податкової вимоги від 08 квітня 2019 року № 114077-17, та зважаючи на те, що позивачем були дотримані строки сплати сум грошових зобов`язань, що є наслідком відсутності у ПрАТ «Телесистеми України податкового боргу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для виникнення права податкової застави, а тому рішення відповідача від 08 квітня 2019 року № 114077-17 про опис майна у податкову заставу є також протиправним та підлягає скасуванню. Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Головного управління ДФС у м. Києві відкоригувати інтегровану картку платника податків Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» шляхом виключення донарахування пені з податку на додану вартість у сумі 25661,56 грн. та поновлення в ній списану суму переплати у розмірі 4828,77 грн. Так, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. В той же час, адміністративний суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити конкретні дії лише за умови, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує. У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 809/1231/16 викладено висновок, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. Наведений висновок, в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України, має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання Головного управління ДФС у м. Києві відкоригувати інтегровану картку платника податків Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» шляхом виключення донарахування пені з податку на додану вартість у сумі 25661,56 грн. та поновлення в ній списану суму переплати у розмірі 4828,77 грн. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати. Крім іншого, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ПрАТ «Телесистеми» витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в розмірі 8644,50 грн., сплачених відповідно до платіжного доручення № 00007949 від 14 вересня 2020 року. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 08 квітня 2019 року №114077-17; Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 08 квітня 2019 року №114077-17 про опис майна у податкову заставу; Зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві відкоригувати інтегровану картку платника податків Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» шляхом виключення донарахування пені з податку на додану вартість у сумі 25661,56 грн. та поновивши в ній списану суму переплати у розмірі 4828,77 грн. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (код ЄДРПОУ 22599262, адреса: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 7) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 8644 (вісім тисяч шістсот сорок чотири) гривні 50 копійок. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов Повний текст постанови складено "23" листопада 2020 року.