Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/2452/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2452/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Лиска І.Г. ПОСТАНОВА Іменем України 19 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Федотова І.В., Коротких А.Ю., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ГУ ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСА ГРУП» до ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.12.2019 № 0007610512. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року позов задоволено. Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «АЛЕКСА ГРУП» зареєстровано як юридична особа 25.09.2013 за №10701020000051300, як платник податків зареєстроване у Броварській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. На підставі направлення від 09.10.2019 №870, з метою виконання підпункту 75.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі - ПК), на підставі наказу ГУ ДПС у Київській області від 04.10.2019 №358 податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Стар-Компані Груп» за період з 01.08.2018 по 31.08.2018, з 01.10.2018 по 31.10.2018, з 01.12.2018 по 31.12.2018, з 01.01.2019 по 31.01.2019, з 01.02.2019 по 28.02.2019 та з ТОВ «ОЛІАС-ЛТД» за період з 01.03.2019 по 31.03.2019, з 01.04.2019 по 30.04.2019. За результатами перевірки складено акт від 30.10.2019 № 180/10-36-05-12/38912368, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення позивачем п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК, внаслідок чого занижено податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 23 098 362 грн.. На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.12.2019 № 0007610512. Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до ДФС України. Рішенням ДФС України від 17.02.2020 №5944/6199-00-08-05-01-06 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення. Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що надані позивачем документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності товариства, а також враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, які фактично обґрунтовано лише відсутністю у контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презумується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано). Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає. Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV). Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону №996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася. Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку. Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача. Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Стар-Компані Груп» та з ТОВ «ОЛІАС-ЛТД». Так, між позивачем та ТОВ "ОЛІАС-ЛТД» укладено договори про виконання робіт з технічного обслуговування №22/02/19-О від 22.02.2019, №18/02/19-К від 18.02.2019, №25/02/19-Б від 25.02.2019, №26/02/19-П від 26.02.2019, якими передбачено виконання ТОВ «ОЛІАС-ЛТД» робіт з технічного обслуговування мереж та систем. У ході виконання даних договорів сторонами укладено договірні ціни, додаткові угоди, податкові накладні, технічні паспорти, зроблені фото логістичних складів, складена технічна документація мереж та систем логістичних складів, на яких надавались послуги з їх обслуговування. Наведені документи наявні в матеріалах справи. Також, з метою придбання у власність ТОВ «АЛЕКСА ГРУП» засобів промислової хімії, витратних матеріалів та інших товарів в асортименті, між ТОВ «АЛЕКСА ГРУП» та ТОВ «ОЛІАС-ЛТД» було укладено ряд договорів поставки: №25/02/19-О від 25.02.2019, №26/02/19-Б від 26.02.2019, №27/02/19-П від 27.02.2019, №22/02/19-К від 22.02.2019. На підтвердження виконання даних договорів, до суду надані специфікації, акти прийому-передачі матеріалу замовнику, податкові накладні та видаткові накладні. Між ТОВ "АЛЕКСА ГРУП" та ТОВ "Стар-Компані Груп" укладалися договори підряду: №03/17-08 від 17.08.2018, №01/18-09 від 18.09.2018, №22/12/18-К від 28.12.2018, №17/01-09 від 01.09.2018, №23/07/18-К від 23.07.2018, №31/26-07 від 26.07.2018, №27/12/18-П від 27.12.2018 відповідно до яких ТОВ "Стар-Компані Груп" зобов`язувалося виконати підрядні роботи на об`єкті (об`єкті будівництва, будівельному майданчику) який визначено відповідно до додатків до договорів. На підтвердження виконання даних договорів позивачем надано договірні ціни, акти здачі-приймання виконаних робіт (КБ-2-в), акти надання послуг, довідки про вартість робіт (КБ-3), копія будівельної Ліцензії ТОВ «Стар-Компані-Груп», фотозвіт здійснення підрядних робіт в будівництві, відеозвіт здійснення підрядних робіт в будівництві та технічна документація, відповідно до якої здійснювались підрядні роботи в будівництві, податкові накладні. Також між ТОВ "АЛЕКСА ГРУП" та ТОВ "Стар-Компані Груп" укладені договори про виконання робіт технічного обслуговування №26/12/18-П від 26.12.2018, №27/12/18-П від 27.12.2018, №25/07/18-Б від 25.07.2018, №27/07/18-О від 27.07.2018, №30/07/18-П від 30.07.2018, №22/12/18-Б від 22.12.2018 відповідно до яких ТОВ "Стар-Компані Груп" зобов`язалося виконати роботи з технічного обслуговування мереж та систем. На підтвердження виконання цих договорів до суду було надано акти надання послуг, договірні ціни, податкові накладні, технічні паспорти, фото логістичних складів, технічна документація мереж та систем логістичних складів, на яких надавались послуги з їх обслуговування. Також, з метою придбання у власність ТОВ «АЛЕКСА ГРУП» засобів промислової хімії, витратних матеріалів та інших товарів в асортименті, між ТОВ «АЛЕКСА ГРУП» та ТОВ "Стар-Компані Груп" укладено ряд договорів поставки: №26/07/18-Б від 26.07.2018, №26/12/18-Б від 26.12.2018, №28/12/18-О від 28.08.2018, №31/07/18-П від 31.07.2018, №30/07/18-П від 30.07.2018, №24/07/18-П від 24.07.2018, №29/12/18-К від 29.12.2018, разом з специфікаціями. На підтвердження виконання наведених договорів до суду були надані акти прийому-передачі матеріалу замовнику, податкові накладні та видаткові накладні. Оплата за операціями з ТОВ «Стар-Компані Груп» та з ТОВ «ОЛІАС-ЛТД» здійснювалось у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки вищезазначених контрагентів, що підтверджується платіжними дорученнями, виписками по банку та платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи. Оприбуткування позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей від вищевказаних контрагентів підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку

631. Беручи до уваги сферу діяльності позивача, колегія суддів приймає до уваги доводи позивача про використання наданих послуг у його господарській діяльності та наявність відповідної ділової мети для укладення спірних договорів. З огляду на викладені обставини, у колегії суддів відсутні будь-які обґрунтовані сумніви щодо реальності спірних господарських операцій, оскільки позивачем надано належні первинні та інші документи для цілей формування спірних сум податкової звітності. Водночас окремі недоліки у первинних та інших документах, не можуть самі по собі безумовно свідчити про нереальність господарської операції з поставки товару, якщо з інших документів вбачається, що така операція реально відбулася. Підставою для прийняття оскаржуваних рішень слугували відомості інформаційних ресурсів, згідно яких окремі підприємства у ланцюгу постачання спірного товару не мають можливості його постачання. Проте, суд відхиляє наведені доводи, оскільки відомості інформаційних ресурсів контролюючого органу не є належними та допустимими доказами зазначених фактів у розумінні процесуального законодавства статті 73-74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а інших доказів наведених обставин відповідач не надав. Так, у постанові від 24.10.2019 у справі №820/7293/13-а Верховний Суд зауважив, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі. У постановах від 27.02.2018 у справі №811/2154/13, від 16.04.2020 у справі №805/5017/15-а Верховний Суд зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими. Відтак, посилання відповідача на відомості інформаційних ресурсів, а також на сумніви у правосуб`єктності підприємств, з якими позивач у відносини не вступав, а які були постачальниками контрагентів позивача, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим та відхиляє. Скаржник також звертає увагу на те, що під час перевірки було встановлено наявність кримінальних окремих щодо підприємств, з якими позивач мав господарські відносини. Відповідно до частини шостої статті 78 КАС вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Ухвали кримінальних судів, на які посилається відповідач містять виключно виклад обставин, вказаних у клопотаннях органів досудового розслідування з процесуальних питань, заявлених до суду. До винесення вироку в рамках кримінального провадження, матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14. Таким чином, матеріали кримінального провадження не є належними та допустимими доказами існування обставин, які підлягають встановленню у даному спорі. За наявності належним чином складених первинних документів, які у повній мірі підтверджують факт здійснення господарської операції, посилання на відсутність товаро-транспортних накладних та/або інших документів, які не є первинними у розумінні вимог чинного законодавства, не може бути визнане таким, що свідчить про неправомірність формування платником податків даних податкового обліку за такою операцією. З цих підстав колегія суддів відхиляє посилання скаржника на відсутність товаро-транспортних накладних як підстави для висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Відповідно до частини другої статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Враховуючи вимоги наведеної норми, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на неподання позивачем до перевірки ліцензій на здійснення певної діяльності контрагентами, сертифікатів якості, технічних паспортів продукції, подорожніх листів, тощо, оскільки наведені обставини не покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Таким чином, доводи скаржника про нереальність спірних господарських операцій не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду. Фактично висновок відповідача про нереальність спірних господарських операцій ґрунтується на надміру формальному підході та суб`єктивних припущеннях, не підтверджених фактами, що не може бути покладено в основу рішення про визначення платнику податків податкових зобов`язань. Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. У пункті 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу №1. Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Враховуючи, що позивачем було надано на підтвердження правомірності формування спірних сум податкової звітності всі необхідні документи, а підстави для висновку про нереальність спірних господарських операцій у ході судового розгляду встановлено не було, то підстави для визначення позивачу податкових зобов`язань були відсутні. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ГУ ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя І.В. Федотов Суддя А.Ю. Коротких Повний текст постанови складений 25.10.2021.