Постанова 4852 № 336/2955/20(2-а/336/102/2020)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 336/2955/20(2-а/336/102/2020) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2020 року (головуючий суддя - Галущенко Ю.А.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району третя особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із позовом до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району (далі - Відповідач), третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Третя особа), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача, як органу опіки та піклування, оформлене розпорядженням від 01 червня 2020 року, яким відмовлено в наданні дозволу на реалізацію на користь Позивача ј частки квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 ; - зобов`язати Відповідача, як орган опіки та піклування, розглянути питання про надання Позивачу дозволу на реалізацію ј частки квартири АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 , на користь Позивача. В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що розпорядження голови районної адміністрації про відмову в наданні дозволу на відчуження частини майна є незаконним. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2020 року позов залишено без задоволення (а.с.24-28). Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що рішення Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, як органу опіки та піклування, не є протиправним, оскільки Розпорядження від 01.06.2020 року винесено в межах закону. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Позивач, із посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що орган опіки і піклування, відмовляючи у наданні дозволу на відчуження ј частки квартири боржника, не навів жодних мотивів яким чином у межах спірних правовідносин порушується право сина Позивача на житло або як вчинення цього правочину призведе до звуження обсягу існуючого права дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини. 11 листопада 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява Позивача про проведення апеляційного розгляду справи за його відсутності. Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили. Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з приводу рішення Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, як органу опіки та піклування, оформленого розпорядженням від 01 червня 2020 року, яким відмовлено в наданні дозволу на реалізацію на користь Позивача ј частки квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 . Вказане рішення оспорюється Позивачем. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. У частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Відтак, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Предметом перевірки у даній справі є правомірність дій органу опіки та піклування щодо відмови у наданні дозволу на відчуження квартири. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 352/536/17 зазначала що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів. Спірні правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту майнових інтересів Позивача під час виконання у примусовому порядку судового рішення і оскаржуване рішення Відповідача стало перешкодою для його подальшого примусового виконання. Таким чином, оскаржуване рішення хоч і прийнято суб`єктом владних повноважень, однак спрямоване на реалізацію приписів саме цивільного та сімейного законодавства. У зв`язку з цим спірні правовідносини мають приватноправовий характер і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. З огляду на наведене, враховуючи характер спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вказаний спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №826/11456/18; провадження №К/9901/13572/19. За правилом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Згідно частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а провадження у даній справі - закриттю. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 319, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2020 у справі №336/2955/20(2-а/336/102/2020) - скасувати. Провадження в адміністративній справі №336/2955/20(2-а/336/102/2020) за позовом ОСОБА_1 до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, третя особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - закрити. Роз`яснити учасникам справи, що вирішення цього спору віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. В повному обсязі постанова складена 25 листопада 2020 року. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова