Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/377/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2020 р. Справа № 520/377/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бершова Г.Є., суддів: Катунова В.В., Ральченка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 року по справі № 520/377/20 (головуючий 1 інстанції Кухар М.Д., повний текст складено 24.02.2020 року) за позовом ОСОБА_3 до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_3 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.09.2019 року про відмову у знятті з реєстрації ОСОБА_2 - визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.09.2019 року про відмову у знятті з реєстрації ОСОБА_1 - зобов`язати Відділ з питань реєстрації місця проживання перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації зняти з реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . - зобов`язати Відділ з питань реєстрації місця проживання перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації зняти з реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, третіми особами подані апеляційні скарги, в яких, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі. Від позивача, до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що підтримує рішення суду першої інстанції, а з апеляційними скаргами не погоджується та вважає їх необґрунтованими. Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 (далі - позивач) є власником квартири АДРЕСА_2 . Право власності на нерухоме майно було набуте шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним застереженням згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку». 17.09.2019 року позивач звернувся до Управління (Центру) надання адміністративних послуг Шевченківської районної у місті Києві Державної адміністрації з заявами про зняття з реєстрації місця проживання гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 . У знятті з реєстрації місця проживання позивачу було відмовлено 18.09.2019 року, в обґрунтування чого було зазначено, що згідно п. 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою ІСМУ від 02.05.2016 № 207, підставою для зняття з реєстрації місця проживання гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_4 , в даному випадку є рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. У постанові від 16 травня 2018 року (справа № 337/2535/2017, провадження № 14-130цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання стосуються права користування та розпорядження майном, а предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру. Вирішуючи питання щодо підсудності цієї справи адміністративному суду, колегія суддів враховує, що спірні правовідносини стосуються правомірності реєстрації місця проживання третіх осіб. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру, натомість вимоги до відповідача є похідними від них. З установлених судом фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту житлових прав та інтересів позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі частини 2 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. З огляду на вказане та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства є помилковим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/3620/17 (провадження № 11-1393апп18). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Резюмуючи викладене, слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність у даному спорі ознак публічно-правового, що є наслідком, відповідно до п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України, для закриття провадження у справі. Згідно з ч.1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Керуючись ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 ,325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 року по справі № 520/377/20 скасувати. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування рішення - закрити. Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до суду цивільної юрисдикції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Суддя-доповідач Г.Є. Бершов Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко