Постанова 4852 № 340/423/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 340/423/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року (суддя Сагун А.В.) у справі №340/423/20 за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення, і зобов`язання вчинити певні дії,- в с т а н о в и В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області від 16.01.2020 p. № 596, яким відмовлено у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту; - зобов`язати Дмитрівську сільську раду Знам`янського району Кіровоградської області повторно, з урахуванням висновків суду по справі, розглянути клопотання позивача - про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, бажане місце розташування яких зазначено на графічному матеріалі доданого до клопотання. В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалась на те, що звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту. Відповідач відмовив у наданні дозволу з тих підстав, що бажана земельна ділянка знаходиться в колективній власності правонаступників бувшого колективного сільськогосподарського підприємства АТ «Колос». Вважаючи вказану відмову протиправною позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року адміністративний позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав знаходження бажаної земельної ділянки в колективній власності правонаступників бувшого колективного сільськогосподарського підприємства АТ «Колос» є безпідставною. Такі висновки судом зроблені з огляду на встановлені обставини справи, які свідчать про те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться два записи щодо юридичних осіб з кодом ЄДРПОУ 03758772 - товариство з додатковою відповідальністю «Колос» та сільськогосподарський виробничий кооператив «Колос», втім згідно наявної в реєстрі інформації не вбачається того, що дані підприємства є правонаступниками АТ «Колос», якому на підставі державного акту на право колективної власності на землю передавалась земельна ділянка. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову у повному обсязі. В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що фактично підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність стала невідповідність місця розташування об`єкта вимогам закону. Скаржник вказує на те, що земельні ділянки, за рахунок яких позивач має намір отримати у власність земельну ділянку орієнтованою площею до 2 га, відносяться до сільськогосподарських угідь-пасовищ, які підлягали паюванню, але не були розподілені між членами АТ «Колос» та не виділені в натурі (на місцевості). Зазначає, що 19.08.2011 проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи СВК «Колос» шляхом перетворення в ТДВ «Колос» (код 03758772). Рішення про розподіл земель, що залишилися в колективній власності АТ «Колос» (пасовищ), та рішення про передачу у комунальну чи державну власність цих земель власниками земельних часток (паїв) не приймалося. Відповідно, відповідачем рішення про припинення права колективної власності згідно Державного акту та прийняття у комунальну власність пасовищ не приймалося. За таких обставин, скаржник зазначає, що ТДВ «Колос» є правонаступником КСП АТ «Колос» та користувачем нерозподілених земель колективної власності до тих пір, поки власники земельних ділянок-паїв не виділять свої ділянки в натурі. Також, відповідач вказує, що судом не взято до уваги, що спірна земельна ділянка підпадає під правовий режим земель, що залишилися у колективній власності, визначений ст.14-1 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» із змінами. Посилаючись на норми вказаного закону, відповідач зазначає, що сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної, комунальної власності, підлягають розпаюванню та розподілу. Право комунальної власності на такі землі орган місцевого самоврядування зможе зареєструвати лише після 01.01.2025 в порядку, визначеному ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» із змінами, у разі, якщо власник не оформить право власності на свою земельну ділянку. З цих підстав, скаржник вважає, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель, які на підставі п.21 Розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України вважаються власністю територіальної громади. Крім цього, скаржник вважає, що скасування оскаржуваного рішення сільської ради та прийняття нового рішення, як вирішив суд першої інстанції, призведе до порушенням прав та інтересів членів бувшого АТ «Колос», на які вони мають право згідно сертифікатів із нерозподілених земель колективної власності, що вже почали звертатися до сільської ради із заявами про виділення їм в натурі 0,85 умовних кадастрових га пасовищ, а також прав та інтересів ТДВ «Колос» як правонаступника АТ «Колос». Справу розглянуто в порядку письмового провадження з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.311 КАС України. Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлені обставинами справи свідчать про те, що 27.12.2019 ОСОБА_1 звернулася до Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області з клопотанням, в якому просила надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею по 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту (а.с.9). До клопотання додані документи згідно додатку (а.с. 9-10). Дмитрівська сільська рада рішенням від 16 січня 2020 року №596 відмовила у задоволенні клопотання позивача. Рішення мотивовано тим, що право комунальної власності сільською радою на земельну ділянку, зазначену на графічних матеріалах щодо бажаного місця розташування земельної ділянки, доданих до клопотання позивачем не зареєтровано, оскільки дана земельна ділянка відноситься до земель, що залишилися в колективній власності бувшого колективного сільськогосподарського підприємства «Колос» на підставі державного акту на право колективної власності на землю, який не скасовано та знаходиться у правонаступника даного підприємства, що унеможливлює розпорядження сільською радою даною земельною ділянкою у відповідності до норм чинного законодавства (а.с.11). Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Як зазначено вище, фактично підставою для задоволення позову стали висновки суду першої інстанції про те, що на теперішній час (на час звернення позивачки із заявою до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою) право користування земельною ділянкою, за рахунок якої позивачка бажала набути у власність земельну ділянку, не знаходиться в користуванні інших осіб, а аргументи відповідача про те, що право користування мають правонаступники АТ «Колос», колишнього користувача цієї земельної ділянки на підставі Державного акту на право колективної власності на землю (серія КР-3-N-000022 від 04 травня 2000 року), суд першої інстанції визнав безпідставними, зробивши висновок про те, що на теперішній час правонаступників АТ «Колос» не існує. З такими підставами для задоволення позову суд апеляційної інстанції погодитися не може, оскільки суд першої інстанції фактично вирішив питання про цивільне право (право користування земельною ділянкою), що не входить до повноважень суду адміністративної юрисдикції. Вирішуючи спірні відносини між сторонами суд апеляційної інстанції враховує, що предметом спору у цій справі є законність та обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень щодо вирішеного питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою. У зв`язку з чим, з метою надання оцінки правомірності прийнятого суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення, суд повинен виходити з тих фактичних обставин, які об`єктивно існували на час прийняття відповідачем такого рішення та які були прийнятні останнім до уваги під час прийняття рішення. У свою чергу встановлені обставини справи свідчать про те, що на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, право користування земельною ділянкою, за рахунок якої позивачка бажала набути у власність земельну ділянку, зареєстровано за АТ «Колос» (Державний акт на право колективної власності на землю серія КР-3-N-000022 від 04 травня 2000 року). У свою чергу, АТ «Колос» було реорганізовано в сільськогосподарський виробничий кооператив «Колос», яке в подальшому перетворено в Товариство з додатковою відповідальністю «Колос». Рішень про розподіл земель, що залишилися у колективній власності АТ «Колос» (після розпаювання), та рішень про передачу у комунальну чи державну власність цих земель власниками земельних часток (паїв) не приймалося. Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Пунктом "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом. Згідно ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. У відповідності до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже законодавцем визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Як зазначено вище спірним наказом відмовлено позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з тих підстав, що право комунальної власності сільською радою на земельну ділянку, зазначену на графічних матеріалах щодо бажаного місця розташування земельної ділянки, доданих до клопотання позивачем не зареєтровано, оскільки дана земельна ділянка відноситься до земель, що залишилися в колективній власності бувшого колективного сільськогосподарського підприємства «Колос» на підставі державного акту на право колективної власності на землю, який не скасовано та знаходиться у правонаступника даного підприємства, що унеможливлює розпорядження сільською радою даною земельною ділянкою у відповідності до норм чинного законодавства. Отже, встановивши зазначені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у зв`язку з невідповідністю місця розташування спірної земельної ділянки вимогам ЗК України (ч.7 ст.118 ЗК України) - оскільки така земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою, відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки. Висновки суду першої інстанції щодо неправомірності оскаржуваного наказу з огляду на відсутність факту правонаступництва, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з огляду на те, що такі висновки виходять за межі спору, який є предметом розгляду у цій справі та який не стосується наявності чи відсутності у інших осіб права щодо вказаної земельної ділянки. Підсумовуючи викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що за наявності у відповідача інформації про перебування спірної земельної ділянки у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою, останній обґрунтовано відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст.317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області - задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року у справі №340/423/20 - скасувати та прийняти нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 25.11.2020 р. Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк