Постанова 4851 № 645/4038/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 р.Справа № 645/4038/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Горпинич О.В., м. Харків, повний текст складено 14.09.20 року по справі № 645/4038/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області в особі інспектора поліції - лейтенанта 2 батальйону 2 роти Гедзуна Максима Васильовича , Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області в особі інспектора поліції - лейтенанта 2 батальйону 2 роти Гедзуна Максима Васильовича (далі - відповідач 1), Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач 2) про скасування постанови серії ЕАМ № 2794899 від 08.07.2020 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14.09.2020 позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Скасовано постанову інспектора поліції лейтенанта 2 батальйону 2 роти Гедзуна Максима Васильовича Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області серії ЕАМ №2794899 від 08.07.2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП. Закрито провадження по адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок. Департамент патрульної поліції, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважаючи вказане рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене при неповному з`ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач 2 зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України). Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАС обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльністі не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Статтею 106 КАС України встановлено, що на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази. Позивач не надав жодних доказів, які спростовували б факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Однак, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не доведена правомірність винесеної ним постанови та накладення на позивача штрафу, не було надано суду будь-яких доказів на доведення законності складеної постанови, а отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. В свою чергу, до суду першої інстанції представником Департаменту патрульної поліції надавався відеозапис з нагрудного відеореєстратора поліцейського. Оптичний DVD-R диск містив у собі той самий відеозапис, що був покладений в основу прийнятого відповідачем рішення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності та складення оскаржуваної постанови. Проте, в порушення принципу повноти судового розгляду, суд не взяв до уваги відеозапис, наданий представником Управління до суду на електронному носії, та не з`ясував об`єктивно та достеменно усі обставини справи. Також, апелянт наголошує, що достатнім доказом правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності відповідача у даній категорії справ (оскарження рішень поліцейських патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності) є відповідні пояснення поліцейського, який виніс оскаржувану постанову та свідчення поліцейських свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову. Такі докази будуть достатніми, допоки не буде надано обґрунтованих належних доказів, які безсумнівно спростують пояснення та свідчення поліцейських. Щодо стягнення з Управління судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн., відповідач звертає увагу, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Позивачем не було надано до суду документи, що свідчать про відображення особою, якою такі послуги надані, доходів, отриманих від оплати позивачем відповідних послуг. Окрім того, відповідач вказує, що дана справа є справою незначної складності, не має особливого або виняткового значення для позивача, враховуючи, що дана справа жодним чином не впливає на репутацію останнього, а повний розрахунок з ним на момент подання цього позову був проведений в повному обсязі і позивач фактично звертається до суду з вимогами про стягнення «штрафних санкцій», оскільки необхідності в поновленні будь-яких його прав в контексті предмету позову, зокрема, права на повний розрахунок при звільненні, немає. На співмірність, як ознаку справедливого гонорару адвоката, вказував, зокрема, і Вищий Господарський Суд України, і Верховний Суд України. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення витрат на правову допомогу. За наслідками апеляційного перегляду відповідач 2 просить суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувавши рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14.09.2020, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Представник позивача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає її доводи безпідставними, а рішення суду першої інстанції - повністю законним та обґрунтованим. Просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14.09.2020 - без змін. Окрім того, розподілити судові витрати, пов`язані із розглядом справи № 645/4038/20 в Другому апеляційному адміністративному суді, а саме: стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000 грн. Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. За правилами ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Позивач та відповідачі повідомлялись на електронну адресу. В апеляційній скарзі відповідач 2 просив розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 08.07.2020 інспектором поліції - лейтенантом 2 батальйону 2 роти Гедзуном М. В. УПП у Дніпропетровській області винесена постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ №2794899, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 425 грн. Не погодившись з вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо задоволення позовних вимог з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до положень статті 1 КУпАП основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно з ст. 6 Закону України "Про Національну поліцію" поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Національну поліцію" під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасникам дорожнього руху ставиться в обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р. за № 1306 (із змінами та доповненнями). Згідно з п. 1.1. ПДР, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п. 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесенні постанови в справі про адміністративне правопорушення Серії ЕАМ №2794899 від 08.07.2020, інспектором поліції - лейтенантом 2 батальйону 2 роти УПП у Дніпропетровській області Гедзуном М. В. встановлено, що позивач 08.07.2020 о 12:09 год. керував транспортним засобом Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , на автомобільній дорозі М-29 км, рухаючись в лівій смузі при вільній правій, чим порушив п. 11.5 ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 статті 122 КУпАП, настає в разі проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди. Відповідно до вимог п. 11.2 Правил дорожнього руху України на дорогах, які мають дві і більше смуг для руху в одному напрямку, нерейкові транспортні засоби повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини, крім випадків, коли виконується випередження, об`їзд або перестроювання перед поворотом ліворуч чи розворотом. Згідно з п. 11.5 Правил дорожнього руху України, на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки). Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення визначений ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до ч. 1 ст. 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем до суду першої інстанції наданий відеозапис, дослідивши який, колегія суддів зазначає, що з нього не вбачається факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а саме: не зафіксовано сам факт порушення п. 11.5 ПДР України. З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги наданий відповідачем відеозапис, оскільки зафіксовані в ньому відомості не узгоджуються з інкримінованими ОСОБА_1 діями, а відтак, зазначений відеозапис не містить інформації щодо предмету доказування в межах даного спору. Інших доказів, зокрема, пояснень свідків, речових доказів, показань технічних приладів, окрім адміністративного протоколу та диску із відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського, які б спростовували доводи позивача про те, що ним не було вчинено порушення ПДР України, відповідачем надано не було. Окрім того, із оглянутого відеозапису вбачається, що працівники патрульної поліції не дотримались процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та не роз`яснили водію його права та обов`язки, передбачені чинним законодавством. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Відповідач, як при розгляді справи про адміністративні правопорушення, так і суду, не надав належні і допустимі докази на підтвердження факту вчинення позивачем проступку. Тобто, доказ, на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення, є відсутнім. Доказів вчинення правопорушення (обґрунтовані пояснення, пояснення свідків тощо) відповідачем не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції, тобто в матеріалах справи відсутні дані, які б беззаперечно свідчили про те, що позивач вчинив порушення, за яке передбачена відповідальність згідно з ст. 122 КУпАП. Тобто, доказ, на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення, є відсутнім. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 26.04.2018 у справі № 338/855/17. Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тобто, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування. Посилання апелянта на те, що позивачем не було доведено дотримання ним Правил дорожнього руху при керуванні транспортним засобом, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом у сукупності, викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25 червня 2020 року (справа № 520/2261/19), на який посилається відповідач, про те, що визначений частиною другою статті 77 КАС обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не може бути врахований у даній справі, оскільки не стосується питання доведення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а сформульований щодо викладених позивачем у вказаній справі обставин бездіяльності відповідача стосовно іншого предмету позову. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що у справах про адміністративні правопорушення, зазначені в ст. 258 КУпАП, застосовується скорочене провадження, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення, колегія суддів приймає до уваги та не заперечує той факт, що під час винесення оскаржуваної постанови відповідач мав право винести постанову на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання протоколу про адміністративне правопорушення, навіть у випадку незгоди особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з допущеним нею порушенням, тому в цій частині порушень інспектором поліції, що виніс постанову, не встановлено, що спростовує висновки суду першої інстанції про неправомірність винесення постанови безпосередньо на місці правопорушення. Проте, колегія суддів зауважує, що вказаний факт був не єдиною підставою для задоволення позовних вимог. Основним доводом для їх задоволення була відсутність доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому помилково вказаний судом першої інстанції факт про неправомірність винесення постанови безпосередньо на місці правопорушення, не може бути підставою для скасування по суті правильного судового рішення. З урахуванням вищезазначеного, відсутності доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, доводи апеляційної скарги стосовно правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованими. Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 2794899 від 08.07.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП підлягає скасуванню. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення. Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області на користь позивача судових витрат на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок. Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Приписами ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Згідно з положеннями ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру. Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо). Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною 2 статті 74 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. по справі № 826/8107/16 (провадження № К/9901/26989/18). Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, колегія суддів вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Разом з тим, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду першої інстанції надано відомості про надання йому допомоги фахівцем у галузі права, а саме, адвокатом АО «Юр Прайд» - Шевченком О. О., додано також розрахунок робочого часу особи, яка надавала професійну правничу допомогу, та в чому вона була виражена, а також договір із АО «Юр Прайд» про надання правової допомоги № ЮП 824 від 09.07.2020, акт наданих послуг із АО «Юр Прайд» № 01 від 10.07.2020 та оригінал квитанції про оплату послуг адвоката у розмірі 2000,00 грн. Вищевказаними документами підтверджено, що адвокат АО «Юр Прайд» - Шевченко О. О. надав позивачу послуги з професійної правничої допомоги. Оскільки перелічені послуги, згідно з матеріалами справи, дійсно були надані позивачу, є доцільними, та мали вплив на хід розгляду справи, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність заявлених представником позивача вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було надано до суду документи, що свідчать про відображення особою, якою такі послуги надані, доходів, отриманих від оплати позивачем відповідних послуг, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. В даному випадку, адвокат Шевченко О. О. не є ані фізичною особою-підприємцем, ані самозайнятою особою, оскільки є учасником адвокатського об`єднання «Юр Прайд», що підтверджується витягом із ЄРАУ. В свою чергу, АО «Юр Прайд» не зобов`язано вести книгу обліку доходів і витрат, акт наданих послуг та договір про надання правової допомоги укладався саме із адвокатським об`єднанням. Крім того, позиція про необхідність підтвердження витрат на правничу допомогу книгою обліку доходів і витрат не відповідає вимогам Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Колегія суддів зауважує, що в даному випадку розмір понесених позивачем витрат в загальній сумі 2000,00 грн. підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони. Колегія суддів звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З огляду на це, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. Водночас, відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі не наведено жодного належного обґрунтування та не надано жодних доказів на підтвердження неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. Колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції надано оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Щодо заявленого у відзиві на апеляційну скаргу клопотання представника позивача про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи № 645/4038/20 у Другому апеляційному адміністративному суді, колегія суддів, керуючись вищезазначеними положеннями ст.ст. 134, 139 КАС України, висновками Верховного Суду, вважає, що вказане клопотання підлягає задоволенню. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до АО «Юр Прайд» для отримання правової допомоги у справі № 645/4038/20 на стадії апеляційного провадження, відповідно до раніше укладено договору про надання правової допомоги № 824 від 09.07.2020. Відповідно до п. 4.1 договору замовник оплачує надані послуги відповідно до акту. Згідно з п. 4.4. договору оплата послуг виконавця здійснюється згідно виставлених актів. Ціна наданих послуг адвокатом виконавця формується з розрахунку 1 000 грн/год. або з огляду на Рішення Ради адвокатів Харківської області № 17 від 21.03.2018. 21.11.2020 сторонами договору складено акт № 02 наданих послуг із зазначенням опису послуг (формування правової позиції та написання відзиву на апеляційну скаргу), витраченого часу та ціни, відповідно до якого за 1 годину витрачених на надання послуг ОСОБА_1 сплатив 1 000 грн. Факт оплати вказаної суми позивачем за договором № 824 від 09.07.2020 підтверджується квитанцією № 5901/33 від 23.11.2020. Вищевказаними документами підтверджено, що адвокат АО «Юр Прайд» - Шевченко О. О. надав позивачу послуги з професійної правничої допомоги на стадії апеляційного провадження. З огляду на надання представником позивача належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, з урахуванням тривалості розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн., понесених при розгляді апеляційної скарги. Окрім того, на думку колегії суддів, витрати на оплату послуг АО «Юр Прайд» у розмірі 1000 гривень 00 копійок є співмірними із значенням справи № 645/4038/20 для ОСОБА_1 та іншими обставинами, що встановлені частиною 5 статті 134 КАС України. Відповідач до суду апеляційної інстанції не надав жодних заперечень щодо неспівмірності таких витрат. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено. З огляду на викладене, розмір понесених позивачем витрат в загальній сумі 1000 гривень 00 копійок підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Керуючись ст. ст. 134, 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14.09.2020 року по справі № 645/4038/20 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін С.П. Жигилій