Постанова 4851 № 552/3082/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 р.Справа № 552/3082/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Перцової Т.С. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Поліцейського взводу № 1 роти № 4 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції - молодшого лейтенанта поліції Сондей Михайла Васильовича на рішення Київського районного суду м. Полтави від 23.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Турченко Т.В., м. Полтава, повний текст складено 23.09.20 року по справі № 552/3082/20 за позовом ОСОБА_1 до Поліцейського взводу № 1 роти № 4 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції - молодшого лейтенанта поліції Сондей Михайла Васильовича про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Поліцейського взводу № 1 роти № 4 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції - молодшого лейтенанта поліції Сондей Михайла Васильовича (далі - поліцейський Сондей М. В., відповідач), в якій просив суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 26.06.2020, а справу про адміністративне правопорушення - закрити. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23.09.2020 позов задоволено. Постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 26.06.2020, винесену молодшим лейтенантом поліції батальйону 2 роти 4 Батальйону патрульної поліції у місті Бориспіль УПП Київської області Сондей Михайлом Васильовичем за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 140 КУпАП скасовано, а справу про адміністративне правопорушення - закрито. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважаючи вказане рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене при неповному з`ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що на відео з нагрудної камери поліцейського зафіксовано, що позивач надав для ознайомлення паспорт автобусного маршруту регулярних перевезень, який не узгоджено з органами Національної поліції, та надав письмове пояснення, що додається до постанови. Також, на відео зафіксовано, що позивач свідомо затягував розгляд справи та на неодноразову законну вимогу поліцейського відмовлявся надавати паспорт автобусного маршруту регулярних перевезень для ознайомлення та фіксації, тим самим намагався уникнути відповідальності. В свою чергу, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, звільнив позивача від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням, оскільки скоєне позивачем правопорушення не потягло за собою негативних наслідків. Проте, відповідно до положень ст. 286 КАС України, у суду відсутні повноваження щодо звільнення позивача від адміністративної відповідальності. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 23.09.2020 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема, ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Позивач та відповідач повідомлялися про розгляд справи на електронні адреси. В апеляційній скарзі відповідач просив розгляд справи здійснювати за його відсутності. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно з приписами ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ № 2740024 від 26.06.2020 до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не погодившись з постановою відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що жодних наслідків вищезазначене порушення правил не мало, а тому на підставі статті 22 КУпАП звільнив позивача від адміністративної відповідальності. В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до приписів статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. При цьому, відповідно до статті 217 КУпАП посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов`язків. Згідно з частиною другою статті 222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Пунктом 10 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395, під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і підвідомчістю. Отже, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема, на підставі частини другої статті 140 КУпАП, є виключною компетенцією уповноваженого органу, в цьому випадку - працівників органів і підрозділів Національної поліції. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Таким чином, приймаючи рішення про звільнення порушника від адміністративної відповідальності, суд першої інстанції вийшов за межі своєї компетенції, тим самим втрутившись в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства. У цій справі здійснювався розгляд скарги на постанову в справі про адміністративне правопорушення, а не про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Отже, сфера застосування статті 22 КУпАП (звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення) поширюється саме на орган, уповноважений вирішувати справу (у цьому випадку - відповідач). Порушення правил дорожнього руху, перелічених у частині другій статті 140 КУпАП, тягне за собою накладення штрафу. Тобто, законодавцем чітко встановлений відповідний вид санкцій (штраф), який підлягає застосуванню до правопорушника в разі прийняття органом, уповноваженим вирішувати справу, постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Вказана позиція підтверджена висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 по справі № 266/3228/16-а. В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, проте, дійшла інших висновків щодо мотивів їх задоволення, виходячи з такого. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до положень статті 1 КУпАП основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно з ст. 6 Закону України "Про Національну поліцію" поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Національну поліцію" під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасникам дорожнього руху ставиться в обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р. № 1306 (із змінами та доповненнями). Згідно з п. 1.1. ПДР, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п. 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесенні постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 2740024 від 26.06.2020, поліцейським Сондей М. В. встановлено, що 25.06.2020 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автобусом «FENIKSBUS FBI86T», н.з. НОМЕР_1 , на 33 км. дороги Київ-Харків, Бориспільський район, Київська область, при цьому, здійснював перевезення пасажирів за маршрутом Київ-Харків та не мав при собі паспорту автобусного маршруту регулярних перевезень, узгодженого з органами Національної поліції, чим порушив п. 32.1 ПДР України. У зв`язку з цим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 140 КУпАП, порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції: встановлення рекламоносіїв, технічних засобів організації дорожнього руху, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах; розроблення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та об`єктів дорожнього сервісу; здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, одним із порушень, передбаченого диспозицією вказаної правової норми, є порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування, а не відсутність у водія транспортного засобу документу, на підставі якого здійснюються пасажирські перевезення. Суб`єктами правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 140 КУпАП, можуть бути посадові особи, суб`єкти господарювання та громадяни, які самостійно здійснюють пасажирські перевезення за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування. Згідно з п. 2.1 (г) ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил. Згідно з ч. 2 п.32.1 ПДР з органами Національної поліції узгоджуються також інші питання забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені законодавчими актами. Відповідно до ст.1 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III), автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка. Згідно з ст. 1 Закону № 2344-III, паспорт маршруту - документ, що містить схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, графіки режимів праці та відпочинку водіїв тощо. Відповідно до ст. 39 Закону № 2344-III, автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України. Відповідно до п. 29 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМУ від 18.02.1997 року № 176, перевезення пасажирів за міськими, приміськими та міжміськими маршрутами у межах території однієї області (внутрішньообласні, внутрішньорайонні маршрути) здійснюється на підставі договору про організацію перевезень, укладеного відповідно до закону. Відповідно до п. 1.4 Порядку розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 07.05.2010 р. № 278, схема маршруту та розклад руху регулярних перевезень або відповідний примірник паспорта регулярних спеціальних перевезень пред`являються водієм автобуса під час здійснення перевезень пасажирів та перевізником за його місцезнаходженням для перевірки представникам Державної служби України з безпеки на транспорті під час здійснення ними державного контролю та представникам Державної автомобільної інспекції МВС України (далі - Державтоінспекція). Відповідно до пункту 1.3 Порядку розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.05.2010 № 278 (далі - Порядок № 278), автомобільний перевізник повинен забезпечити водія автобуса, що здійснює перевезення пасажирів за маршрутом регулярних перевезень, - таблицею вартості проїзду (крім міських перевезень), схемою маршруту та копією затвердженого організатором перевезень розкладу руху. Згідно з пунктом 14 Порядку № 278 схема маршруту та розклад руху регулярних перевезень або відповідний примірник паспорта регулярних спеціальних перевезень пред`являються водієм автобуса під час здійснення перевезень пасажирів та перевізником за його місцезнаходженням для перевірки представникам Державної служби України з безпеки на транспорті під час здійснення ними державного контролю та представникам Державної автомобільної інспекції МВС України (далі - Державтоінспекція). Пунктом 2.1 Порядку № 278 встановлено, що паспорт маршруту включає: схему маршруту; характеристику маршруту, у тому числі відомості щодо усіх залізничних переїздів, через які проходить автобусний маршрут (у разі їх наявності); копію затвердженого організатором розкладу руху автобусів; графік режиму праці та відпочинку водіїв; таблицю вартості проїзду, затверджену перевізником (для регулярних перевезень); список пасажирів (для регулярних спеціальних перевезень), перевезення яких передбачено договором про регулярні спеціальні перевезення та які застраховані в установленому законодавством порядку (крім маршрутів регулярних спеціальних перевезень у межах населеного пункту та маршрутів, що виходять за межі території населеного пункту, протяжність яких не більше ніж 50 кілометрів, а також туристично-екскурсійних перевезень); відомості про зміни на маршруті; умови здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); акт відповідності паспорта автобусного маршруту умовам здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); договір про надання послуг (для регулярних спеціальних перевезень); відомості про виявлені порушення умов здійснення перевезень пасажирів, що розміщуються на зворотному боці титульного аркуша паспорта (для регулярних спеціальних перевезень). Відповідно до пункту 2.13 Порядку № 278 затвердження паспорта нового автобусного маршруту регулярних перевезень (додаток 3) здійснюється організатором перевезень на відповідній території. Згідно з п. 3.4 Порядку № 278 підрозділи Державтоінспекції розглядають протягом 30 днів та в цей самий строк погоджують паспорти маршрутів (в частині схеми автобусного маршруту та характеристики маршруту) за умови дотримання вимог безпеки перевезень або надають обґрунтовану письмову відповідь із зазначенням причин відмови в погодженні. Підставами для відмови в погодженні паспорта є фактори, які не забезпечують належного рівня безпеки перевезень. Відповідно до пункту 3.5 Порядку № 278 погоджені підрозділами Державтоінспекції паспорти маршрутів регулярних спеціальних перевезень надсилаються на погодження до організатора перевезень, який протягом 30 днів з дня їх надходження приймає відповідне рішення. У разі непогодження паспорта маршруту організатором перевезень у цей самий строк надається письмова обґрунтована відповідь із зазначенням причин. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що обов`язок погоджувати паспорт маршруту з уповноваженим органом Національної поліції покладається на перевізника. Матеріали справи містять довідку ТОВ "Зелений слон 7" № 01/07-1 від 01.07.2020, згідно з якою позивач працює на ТОВ "Зелений слон 7" за основним місцем роботи на посаді водія автотранспортних засобів з 18.02.2020, відповідно до наказу № 1/К - 000036 від 17.02.2020, по теперішній час (а.с. 7). Окрім того, власником автобусу «FENIKSBUS FBI86T», н.з. НОМЕР_1 , яким керував позивач, є ТОВ "Зелений слон 7", що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 6). Таким чином, перевізником за автобусним маршрутом Київ-Харків є ТОВ "Зелений слон 7", а позивач є водієм транспортного засобу. Колегія суддів вважає, що погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції, зокрема, здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування покладається на посадових осіб підприємства, в даному випадку на ТОВ "Зелений слон 7", а не на позивача, як водія маршрутного транспортного засобу. При цьому, будь-яких належних доказів здійснення саме позивачем, як громадянином, а не працівником суб`єкта господарювання, діяльності з пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування, матеріали справи не містять. З огляду на викладене, колегія суддів дійщла висновку про те, що інспектор неправомірно визнав винним позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП, оскільки позивач не є суб`єктом правопорушення, яке ставиться йому у провину, а тому, відповідно, відсутні подія й склад вказаного адміністративного правопорушення. Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що пунктом 2.12 Порядку № 278 передбачено, що паспорт маршруту регулярних спеціальних перевезень (в частині схеми автобусного маршруту та характеристики маршруту) згідно з підпунктом 33 пункту 4 Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.97 N 341, погоджується відповідним підрозділом Державтоінспекції: міського маршруту - підрозділом Державтоінспекції міста; приміського та міжміського маршруту - підрозділом Державтоінспекції області за місцезнаходженням перевізника. Відповідно до п. 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 341, Державна автомобільна інспекція (Державтоінспекція) є головним органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України. В той же час, нормами чинного законодавства не передбачено погодження з підрозділами Національної поліції схеми руху про здійсненні спеціальних регулярних перевезень. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови серії ЕАМ № 2740024 від 26.06.2020 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закриттю. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволення позовних вимог прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає зміні в цій частині. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Поліцейського взводу № 1 роти № 4 батальйону патрульної поліції в м. Бориспіль Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції - молодшого лейтенанта поліції Сондей Михайла Васильовича задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 23.09.2020 року по справі № 552/3082/20 змінити в частині мотивів задоволення позову. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 23.09.2020 року по справі № 552/3082/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді Т.С. Перцова О.А. Спаскін