Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 233/3163/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 року справа №233/3163/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2020 року (повне судове рішення складено 21 вересня 2020 року у м. Костянтинівка Донецької області) у справі № 233/3163/20 (суддя в І інстанції Наумик О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції, Поліцейського сержанта поліції управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної служби Молокоєдова Андрія Романовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, УСТАНОВИВ: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову, винесену 25.06.2020 поліцейським сержантом поліції УПП в Донецькій області Молокоєдовим Андрієм Романовичем (далі - Поліцейський), серії ЕАМ № 2738335, про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (далі - Спірна постанова) та закрити провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю у його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Позов мотивований тим, що 25.06.2020 позивач, виконуючи свої службові обов`язки, рухався на зазначеному у Спірній постанові автомобілі по пр. Миру в м. Маріуполі, ніяких правил дорожнього руху не порушував. Однак був зупинений співробітником поліції, який повідомив йому, що він нібито перевищив швидкість, у зв`язку із чим на нього буде складена відповідна постанова. Оскаржувана постанова, на думку позивача, винесена із порушенням вимог ст.ст.245,268,279,280 КУпАП, без повного та об`єктивного дослідження доказів та у такій взагалі не вказані докази, якими підтверджується факт вчинення ним такого адміністративного правопорушення. Крім того, відповідач всупереч вимогам ст.ст.278,279 КУпАП виніс оскаржувану постанову, але будь-якої підготовки до розгляду справи не було, як і не було оголошення посадової особи, яка розглядає справу, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, не були вирішені клопотання, не були дослідженні докази, не були заслухані особи, які беруть участь у розгляді справи. Між цим, ще до складання вищевказаної постанови, відповідачу було надане службове посвідчення та відповідне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також нагадані вимоги ч.3 ст.15 КУпАП, згідно з якою при порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військослужбовцями строкової служби, а також вчиненні ними військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б цього Кодексу, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У випадках, зазначених у цій статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності». Однак, поліцейський на це ніяк не відреагував. За наведених підстав, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено аналогічні доводи, якими мотивована позовна заява. Апелянт наголошує, що місцевий суд дійшов висновків про відмову у задоволенні позовних вимог без повного та об`єктивного дослідження наявних доказів, наголошує, що адміністративного правопорушення він не скоював. У відзиві на апеляційну скаргу представником відповідачів висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Справа розглядається у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. 25.06.2020 о 15:58:16 у м. Маріуполі по пр. Миру,11, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом - автомобілем Renault Duster, номерний знак НОМЕР_1 , порушив обмеження швидкості руху в населеному пункті на 24 км/г: рухався зі швидкістю 74 км/г, чим порушив п.12.4 ПДР України. Швидкість вимірювалася приладом TruCamLTI 20/20 (серійний номер ТС000788) (а.с.8). Отже, між сторонами виник публічно-правовий спір з приводу рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності. Надаючи правову оцінку спірних правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з п.8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Судами установлено, що справа про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, була розглянута без складення протоколу про адміністративне правопорушення, що відповідає діючій на час складення постанови редакції ст. 258 КУпАП, а також змісту Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395. Так, частиною 2 статті 258 КУпАП встановлено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. За частиною 4 статті 258 КУпАП у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху, зокрема за порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Таке право підтверджено численними рішеннями Верховного Суду, зокрема, постановою від 04 квітня 2018 року в справі № 523/6540/16. Отже, винесення відповідачем постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП не суперечить вимогам діючого законодавства В пункті 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. У відповідності до п.12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП - перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису . Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону № 580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Частиною 1 статті 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Отже, надані відповідачем фото- і відеозапис з приладу TruCам LTI 20/20 можуть слугувати доказом в справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм КУпАП. Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.ст.75,76 КАС України достовірними та достатніми є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Згідно з ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, відповідачі у справі зобов`язані довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами. На фото (а.с.48, 64, 79) та відеозапису з TruСam LTI 20/20 (який вказано у Спірній постанові) (а.с.54, 70, 84) зафіксовано, що керований позивачем автомобіль рухався зі швидкістю 74 км/г в населеному пункті. При цьому, позивач не заперечував, що він рухався у населеному пункті - місті Маріуполь, та вказував лише на не порушення ним швидкісного режиму. Слід зазначити, що лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № UA-МІ/1-2903-2012, а законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Більше того, така процедура як сертифікація взагалі не міститься в нормах чинного законодавства України. Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 5 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік. Проведення перевірки передбачено Порядком проведення перевірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08.02.2016 №

193. Міжповірочний інтервал для вимірювача швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruСam становить 1 рік згідно із Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 437 від 05.04.2012 Відповідачем надано копію свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/16642, виданого Державним підприємством «Укрметртестстандарт» від 30 вересня 2019 року та чинного до 31 вересня 2020 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 № ТС000788, є придатним до застосування (а.с.50, 66, 81). Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про достовірність результатів засобу вимірюваної техніки TruCam LTI 20/20 № ТС 000788, яким було зафіксовано факт перевищення швидкості руху позивачем. За таких обставин, враховуючи наявні у справі докази у тому числі докази правомірності використання засобу лазерної вимірювальної техніки, колегія суддів вважає, що факт порушення позивачем ПДР України є доведеним. На переконання колегії суддів, місцевий суд правильно відхилив доводи позивача, що Інспектор не дав йому можливості скористатися правовою допомогою та не врахував його пояснень під час винесення оскаржуваної постанови. Так, на представлених суду відеозаписах зафіксовано, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідач роз`яснив позивачу його права, в тому числі й право користуватися правовою допомогою, заявляти клопотання та надавати пояснення. Крім того, Європейський суд з прав людини в пункті 32, справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Санкція ч.1 ст.122 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а подальший захист прав і свобод особи забезпечено в суді при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень. Також слід зазначити, що зі змісту Спірної постанови вбачається, що в ній вказані: найменування органу (посадова особа), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; суть адміністративного правопорушення, опис обставин: дату, місце і час вчинення адміністративного правопорушення, встановлених при розгляді справи, зокрема, порушення п.12.4 ПДР; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото та відеозапис, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення (ч.1 ст.122 КУпАП); прийняте по справі рішення - застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу, а також відривну квитанцію про сплату штрафу (а.с.8). Отже, оскаржувана постанова відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Одночасно суд не бере до уваги доводи позивача щодо не ознайомлення його із доказами правопорушення, оскільки, по-перше, обставина не ознайомлення із доказами не спростовує факту правопорушення, і, по-друге, з наданого відповідачами відеозапису розгляду справи зафіксований момент ознайомлення інспектором поліції позивача із записом з приладу TruCam LTІ 20/20, яким вимірювалася швидкість керованого ним автомобіля. Щодо доводів позивача про неправомірність накладення на нього адміністративного стягнення з огляду на приписи ч.3 ст.15 КУпАП. Так, згідно зі статтею 15 КУпАП «Військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, поліцейські несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху … ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бути застосовано громадські роботи, виправні роботи і адміністративний арешт. Інші, крім зазначених у частині першій цієї статті, особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках - адміністративну відповідальність на загальних підставах. При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, а також вчиненні ними військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б цього Кодексу, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У випадках, зазначених у цій статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності». Позивач не є військовослужбовцем строкової служби, тому приписи ч.3 ст. 15 КУпАП на нього не поширюються, а його службове посвідчення (а.с.11) свідчить лише про обіймання ним посади в Головному управлінні Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, тому за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, ОСОБА_1 несе адміністративну відповідальність на загальних підставах. З огляду на наведене, клопотання позивача на місці події правопорушення щодо виклику відповідного підрозділу Військової Служби Правопорядку відповідачем було відхилене правомірно. За встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджує висновок місцевого суду про правомірність спірної постанови у справі про адміністративне правопорушення, яку Поліцейський виніс стосовно ОСОБА_1 . Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, інших важливих аргументів апелянтом не наведено, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ч.2 ст.77, ч.3 ст.272, п.3 ч.3 ст.286, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ст. ст. 321, 322, ч.1 ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2020 року у справі № 233/3163/20 - залишити без змін. Повне судове рішення - 25 листопада 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук