Постанова 4857 № 460/3082/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3082/20 пров. № А/857/9334/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області, на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (суддя - Друзенко Н.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Рівне, дата складання повного тексту - 30.06.2020 року), в адміністративній справі №460/3082/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, встановив: У квітні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ДПС у Рівненській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 04.09.2018р. №12069-17 та податкові повідомлення-рішення від 24.05.2018р. №6884509-5202, від 11.05.2019р. №4427254-5113-1717. Відповідач ГУ ДПС у Рівненській області позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив прийняти судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.05.2018р. №6884509-5202, від 11.05.2019р. №4427254-5113-1717 та податкову вимогу від 04.09.2018р. №12069-17. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Рівненській області. З цим рішенням суду першої інстанції від 30.06.2020 року не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржене рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права, без належного та всебічного дослідження матеріалів справи та їх врахування при винесенні рішення. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивачу згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно належать на праві власності об`єкти нерухомого майна, а оскільки позивач є землекористувачем, то відповідно має обов`язок щодо сплати земельного податку. Судом першої інстанції не взято до уваги, що згідно отриманої інформації від Мирогощанської сільської ради (вх.№ 370/9/17-17 від 27.04.2018) за ОСОБА_1 рахується в користуванні земельна ділянка загальною площею 0,1754 га., цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. На підставі даних, отриманих від органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 було нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 24784,02 грн. (податкове повідомлення-рішення №6884509-5202 від 24.05.2018 року) та за 2019 рік в сумі 24784,02 грн. (податкове повідомлення-рішення №4427254-5113-1717 від 11.05.2019 року). Згідно інформації ITC «Податковий блок» сплата земельного податку від ОСОБА_1 не надходила, в результаті чого, Головним управлінням ДПС у Рівненській області було сформовано та направлено вимогу про сплату боргу №12069-17 від 04.09.2018 року. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 30.06.2020р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Позивач, не погодившись з доводами апеляційної скарги, вважає їх надуманими, які не містить жодних достатніх та належних підстав для скасування оскаржуваного рішення суду. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, залишивши рішення суду від 30.06.2020 без змін. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, з врахуванням наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно договору купівлі-продажу від 30.01.2014 №232 позивач ОСОБА_1 набув у власність нежилі приміщення (ковбасний цех з допоміжними спорудами) загальною площею 617,9 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . 27.03.2014 зареєстроване право власності на вищевказане нерухоме майно за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 9). Головним управлінням ДФС у Рівненській області нараховано позивачу ОСОБА_1 земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 24784,02 грн. та за 2019 рік - 24784,02 грн, про що контролюючим органом прийнято відповідні податкові повідомлення-рішення від 24.05.2018 №6884509-5102-1717 та від 11.05.2019 №4427254-5113-1717 (а.с. 11, 14). На підставі статті 59 Податкового кодексу України контролюючим органом прийнято податкову вимогу від 04.07.2018 №12069-17 про сплату земельного податку з фізичних осіб у розмірі 24802,02 грн (а.с. 10). На адвокатський запит від 05.03.2020 №4 щодо сплати земельного податку з фізичних осіб ОСОБА_1 . Головним управлінням ДПС у Рівненській області надано відповідь за №3525/ФОП/17-00-52-05-11 від 16.03.2020, що згідно отриманої інформації від Мирогощанської сільської ради (вх. №370/9/17-17 від 27.04.2018) за ОСОБА_1 рахується в користуванні земельна ділянка площею 0,1754 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. На підставі вказаних даних ОСОБА_1 було нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2018, 2019 роки (а.с. 13). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, натомість відповідачем таких даних отримано не було, а тому суд вважав, що проведений відповідачем розрахунок земельного податку не можна вважати вірним. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З матеріалів справи видно та вірно враховано судом першої інстанції, що спірним у цій справі є правомірність нарахування позивачу контролюючим органом земельного податку за 2018, 2019 роки на земельну ділянку площею 0,1754 га.. Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп.14.1.72. п.14.1 ст.14 ПК України). Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України). Відповідно до п.269.1 ст.269 ПК України, платниками податку (плати за землю) є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України передбачено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Згідно п.271.1 ст.271 ПК України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Згідно пункту 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Пунктом 287.6 статті 287 ПК України унормовано, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Суд першої інстанції вірно врахував положення Земельного кодексу України, які визначають особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування. Статтею 125 ЗК України унормовано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 ЗК України). Отож, право власності на земельну ділянку не виникає автоматично з моменту набуття у власність нерухомого майна, розташованого на такій ділянці, а лише після проведення державної реєстрації такого права. Обов`язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючі органи, яким для визначення розміру вказаного податку на підставі даних державного земельного кадастру необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов`язання. Згідно з пунктом 1 статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV, інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом. Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.3 ст.32 наведеного вище Закону). Згідно частини 2 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для посадових осіб органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав відповідно до частини третьої статті 32 цього Закону. Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 №3613-VI, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Пункт 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 визначає, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Згідно з пунктом 7 вказаного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Пунктами 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 передбачено, що Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Рівненської області. Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку. Стаття 30 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначає взаємодію інформаційних систем Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з частиною 1 якої Державний земельний кадастр та Державний реєстр речових прав на нерухоме майно за допомогою програмних засобів ведення інформаційних систем забезпечують у режимі реального часу отримання: органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані речові права на земельні ділянки, їх обтяження, а також про ціну (вартість) земельних ділянок, речових прав на них чи розмір плати за користування земельною ділянкою;державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно відомостей з Державного земельного кадастру про речові права на земельні ділянки, зареєстровані до 2013 року, а також відомостей з Державного земельного кадастру про земельні ділянки. Таким чином, обмін інформацією про земельні ділянки, в тому числі на земельну ділянку, на якій розташовані нежилі приміщення, належні позивачу, між контролюючим органом та органом Держгеокадастру здійснюється з урахуванням положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Закону України "Про Державний земельний кадастр". Разом з тим, як встановлено судом, відповідач при визначенні податкового зобов`язання позивача зі сплати земельного податку за 2018 та 2019 роки не керувався інформацією, наданою державним реєстратором речових прав чи органом Держгеокадастру у визначених наведеними вище положеннями формах, а керувався інформацією, отриманої від Мирогощанської сільської ради, що суперечить чинному законодавству, оскільки така інформація не є належною, яка відображає дійсне зареєстроване право чи відсутність такого. З урахуванням такого проведений відповідачем розрахунок земельного податку не можна вважати вірним, що вказує на неправомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 24.05.2018 №6884509-5202, від 11.05.2019 №4427254-5113-1717. Оскільки позивач довів протиправність нарахування йому земельного податку за 2018 та 2019 роки, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що податкова вимога від 04.09.2018 №12069-17, яка прийнята контролюючим органом на підставі податкових повідомлень-рішень, що підлягають скасуванню, таку теж необхідно визнати протиправною та скасувати. Щодо покликань скаржника на висновки Верховного Суду від 19.03.2019 (провадження № К/9901/28320/18), то у вказаній постанові суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що нормою пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України законодавець пов`язує обов`язок сплати податку за земельні ділянки з моменту державної реєстрації права власності. Крім того, у вказаній справі особа оскаржувала податкове повідомлення-рішення, винесене до 01.01.2015, а отже відмінний предмет спору і така постанова не приймається до уваги через відсутність подібних правовідносин з правовим регулюванням. До відзиву на позовну заяву відповідач долучив Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 45), однак вказана інформаційна довідка сформована лише 11 червня 2020 року. Тобто, на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 24.05.2018, від 11.05.2019 і податкової вимоги від 04.09.2018 вказана інформаційна довідка не існувала та не може бути покладена в основу оскаржуваних рішень. При цьому, колегія суддів зазначає, що така Інформаційна довідка від 11.06.2020 року містить інформацію про інше нерухоме мано, зокрема: земельну ділянку площею 0,12 га. в с.Бірки, будівлю ковбасного цеху площею 617,9 м.кв., земельну ділянку площею 0,0725 га. в с.Бірки, житловий будинок площею 121,7 м.кв. в с.Бірки, житловий будинок в с.Дубно, та не містить жодної інформації про земельну ділянку площею 0,1754 га., яка була об`єктом спірного оподаткування. Крім цього, колегія суддів враховує, що за розглядуваною адресою: АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_1 являється власником нежилого приміщення (ковбасного цеху з допоміжними спорудами) загальною площею 617,9 кв.м.. Тому, за відсутності факту реєстрації права власності позивача на земельну ділянку за цією адресою, позивач вважається користувачем земельної ділянки на якій знаходиться ця будівля. В матеріалах справи немає і відповідачем на надано суду доказів того, що після набуття позивачем прав власності на вказане приміщення площею 617,9 кв.м. до нього перейшло право користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правової угоди чи рішення органу місцевого самоврядування. Тому, являються безпідставними доводи відповідача про те, що позивач являється користувачем земельної ділянки площею 1754 м.кв., і тому повинен сплачувати земельний податок саме за цю земельну ділянку. Враховуючи зазначене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом першої інстанції рішення від 30.06.2020 року, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.6 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - постановив: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області - залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року в адміністративній справі №460/3082/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль