Постанова 4803 № 215/4061/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8952/20 Справа № 215/4061/20 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо - збагачувальний комбінат» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2020 року, яке ухвалено суддею Квятковським Я.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 вересня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариство «Північний гірничо - збагачувальний комбінат» (надалі ПрАТ «ПівнГЗК») і просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 94 460 грн., завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми. Висновком ЛТЕК від 22 січня 1998 року позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності. При повторному переогляді висновком МСЕК від 17 лютого 1999 року позивачу встановлено 15% втрати професійної працездатності. При повторних переоглядах висновками ЛТЕК від 07 березня 2000 року, 21 лютого 2001 року та 12 лютого 2002 року позивачу встановлено 20% втрати професійної працездатності. При наступних переоглядах висновками МСЕК від 12 лютого 2003 року, 09 листопада 2005 року, 28 лютого 2007 року, 17 лютого 2009 року, 22 лютого 2011 року, 20 лютого 2013 року, 25 лютого 2015 року та 01 березня 2017 року позивачу встановлено 15% втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК від 19 лютого 2020 року позивачу повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності, безстроково. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 70 845 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 708,45 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». На думку представника позивача, судом першої інстанції залишено поза увагою, що внаслідок трудового каліцтва позивач відчуває сильний фізичний біль, оскільки травма ноги турбує його до теперішнього часу, порушена хода при пересуванні, тому позивач позбавлений можливості повною мірою реалізовувати свої звички та бажання, втілювати в життя свої наміри в професійній сфері, так як повинен докладати додаткових зусиль та витрачати час для організації свого життя. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з ВАТ «ПівнГЗК», правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК» на посаді слюсаря чергового та з ремонту устаткування 15 травня 1997 року внаслідок нещасного випадку отримав тілесні ушкоджеення (а.с. 22-26). Згідно п. 11 Акту форми Н-1 № 6/v про нещасний випадок від 18 травня 1997 року, 15 травня 1997 року під час виконання трудових обов`язків з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, внаслідок падіння двох футеровочних карт позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді: консолідованого 3-ох лодижечного перелому правого гомілковостопного суглобу (а.с. 23). Згідно п. 11.3 Акту, причиною нещасного випадку є незадовільний зміст та недоліки в організації робочих місць (а.с. 23). Згідно п. 13 Акту, працівники, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці є позивач ОСОБА_1 , в.о. механіка дільниці дільниці №10 - Асмолов А.В.(а.с. 24). Висновком ЛТЕК від 22 січня 1998 року позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності (а.с. 10). При повторному переогляді висновком МСЕК від 17 лютого 1999 року позивачу встановлено 15% втрати професійної працездатності (а.с. 10-зворот). При повторних переоглядах висновками ЛТЕК від 07 березня 2000 року, 21 лютого 2001 року та 12 лютого 2002 року позивачу встановлено 20% втрати професійної працездатності (а.с. 11-12). При наступних переоглядах висновками МСЕК від 12 лютого 2003 року, 09 листопада 2005 року, 28 лютого 2007 року, 17 лютого 2009 року, 22 лютого 2011 року, 20 лютого 2013 року, 25 лютого 2015 року та 01 березня 2017 року позивачу встановлено 15% втрати професійної працездатності (а.с. 13-19). Висновком МСЕК від 19 лютого 2020 року позивачу повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності, безстроково (а.с. 20-21). Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки виробничу травму отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, та з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 22 січня 1998 року, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року. У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23615,00 грн., а максимальний 944600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності, безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з нещасним випадком, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. У зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги представника позивача про необґрунтованість розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними з вищенаведених підстав. Так, в судовому засіданні встановлено, що внаслідок трудового каліцтва позивач відчуває сильний фізичний біль, оскільки травма ноги турбує його до теперішнього часу, порушена хода при пересуванні, тому позивач позбавлений можливості повною мірою реалізовувати свої звички та бажання, втілювати в життя свої наміри в професійній сфері, так як повинен докладати додаткових зусиль та витрачати час для організації свого життя. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральні страждань позивача, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, виходив із засад розумності, виваженості та справедливості вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ПрАТ «ПівнГЗК» у розмірі 70845 грн. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга представника позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 23 листопада 2020 року. Головуючий: Судді: