Постанова КЦС ВС № 201/4835/14-ц

Постанова Іменем України 18 листопада 2020 року м. Київ справа № 201/4835/14-ц провадження № 61-38825св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю проектно-будівельна фірма «Домобуд», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аріка Груп», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельна фірма «Домобуд» на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2016 року в складі судді Батманової В. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року в складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., ВСТАНОВИВ: Зміст позовних вимог В грудні 2013 Товариство з обмеженою відповідальністю проектно-будівельна фірма «Домобуд» (далі - ТОВ ПБФ «Домобуд») звернулось до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. (далі - приватний нотаріус ДМНО Лозенко В. В.), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угод недійсними. 10 липня 2014 року ТОВ ПБФ «Домобуд» подало уточнену позовну заяву, змінило відповідача приватного нотаріуса ДМНО Лозенко В. В., зазначивши приватного нотаріуса третьою особою. Також в уточненій позовній заяві відповідачем зазначено Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Реєстраційна служба ДМУЮ). На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2011 року у справі № Б3/160-10 ТОВ ПБФ «Домобуд» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Об`єкт незавершеного будівництва, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , включено до ліквідаційної маси товариства. Право власності на це майно згідно з інформацією, яка надана позивачу Комунальним підприємством «Дніпропетровське МБТІ» (далі - КП «ДМБТІ»), зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2011 року у справі № 2-7799/11. У відповідь на звернення позивача від 13 листопада 2013 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська повідомив, що вказане рішення суд не ухвалював. 30 травня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу зазначеного об`єкту нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом ДМНО Лозенко В. В. 07 червня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування спірного об`єкту нерухомого майна, який посвідчено тим же нотаріусом. Позивач вважав, що право власності на вказаний об`єкт незавершеного будівництва набуте ОСОБА_1 незаконно на підставі неіснуючого рішення суду. Крім того, це нерухоме майно набуто ОСОБА_3 безпідставно, на підставі нікчемного договору і має бути витребуване з незаконного володіння, а державна реєстрація права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_3 - скасована. Враховуючи викладене з урахуванням уточнення позовних вимог ТОВ ПБФ «Домобуд» просило суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу блоку допоміжних приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 30 травня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Лозенко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2420; визнати недійсним договір дарування блоку допоміжних приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 червня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Лозенко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2562; витребувати у ОСОБА_3 нерухоме майно - блок допоміжних приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , скасувавши державну реєстрацію цього майна та передати його ТОВ ПБФ «Домобуд»; зобов`язати Реєстраційну службу ДМУЮ скасувати державну реєстрацію нерухомого майна за договором дарування блоку допоміжних приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 07 червня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Лозенко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2562. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2015 року та 15 вересня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ ПБФ «Домобуд» відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржені договори відповідають вимогам статті 203 ЦК України, жодних доказів щодо порушення публічного порядку при їх укладанні, а також наявності вини хоча б однієї із сторін вказаних договорів, яка полягає у намірі порушити публічний порядок суд не встановив. Апеляційний суд, переглядаючи рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2015 року за апеляційними скаргами ТОВ ПБФ «Домобуд» та ТОВ «Аріка Груп», погодився з висновками суду першої інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2015 року та 15 вересня 2015 року скасовано, справу передано до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська на новий розгляд. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводів позивача щодо відсутності рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 листопада 2013 року, ухваленого у справі № 2?7799/11 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ПБФ «Домобуд» про визнання права власності на самочинно зведене нерухоме майно, відповідно до якого ОСОБА_1 набула право власності на новостворене нерухоме майно у вигляді блоку допоміжних приміщень загальною площею 216 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 . Тобто суди належним чином не перевірили підставу набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно, яке нею в подальшому було відчужено. Крім того, встановивши у цій справі наявність договору купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) від 06 березня 2015 року, який укладений між ТОВ ПБФ «Домобуд» та ТОВ «Аріка Груп», предметом якого є передача права вимоги про витребування майна - блока допоміжних приміщень орієнтовною загальною площею 190 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння на визнання угод недійсними, суд першої інстанції не сприяв усебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не вирішив питання про залучення до участі у справі ТОВ «Аріка Груп». Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2016 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ТОВ «Аріка Груп». Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року, у задоволені позову ТОВ ПБФ «Домобуд» відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав доказів, які підтверджували б його право власності на спірне майно, а також факт порушення оспорюваними правочинами публічного порядку. Крім того, суд дійшов висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу від 30 травня 2013 року та договору дарування від 07 червня 2013 року відповідачі виконали вимоги статті 203 ЦК України. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимог про витребування спірного нерухомого майна, вказав, що згідно з статтею 387 ЦК України лише власник майна має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Разом з цим позивач в контексті статей 328, 331 ЦК України не є власником спірного майна, оскільки суду не надано жодних правовстановлюючих документів, які підтверджували б право власності позивача на спірне нерухоме майно. Факт того, що спірний об`єкт нерухомого майна, за твердженням позивача, перебував на балансі позивача жодним чином не підтверджує його право власності на спірне майно. Доводи про нікчемність договору купівлі-продажу від 30 травня 2013 року, оскільки продавець ОСОБА_1 не була власником спірного приміщення, суди вважали необґрунтованими. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У липні 2018 року ТОВ ПБФ «Домобуд» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційна скарга (уточнена) мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що: право власності на спірне нерухоме майно набуте ОСОБА_1 на підставі неіснуючого (підробленого) судового рішення; будівництво спірного нерухомого майна не завершене, воно не введене в експлуатацію, що виключає його державну реєстрацію; ТОВ ПБФ «Домобуд» мало право на включення до інвентаризаційного опису від 30 листопада 2011 року № 1 спірного приміщення; ОСОБА_1 сплачувала кошти за договором про дольову участь у будівництві автогаражного комплексу, однак цей обов`язок виконано не в повному обсязі, у зв`язку з чим у неї не виникли майнові права на об`єкт незавершеного будівництва автогаражного комплексу. Суди безпідставно не застосували частину першу статті 388 ЦК України, та не взяли до уваги аргументи про недобросовісність дій відповідачів, зокрема: оспорювані договори укладено між близькими родичами; договори не були спрямовані на настання правових наслідків, передбачених правочинами; правочини та реєстраційні дії вчинено протягом 17 днів. За таких обставин нерухоме майно - блок допоміжних приміщень залишились у власності сім`ї відповідачів. Подарувавши своєму чоловіку ОСОБА_3 спірне нерухоме майно, ОСОБА_4 продовжує використовувати його у своїй підприємницькій діяльності. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У листопаді 2018 року на адресу суду від ОСОБА_3 і ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги ТОВ ПБФ «Домобуд». Зазначають, що підстави для визнання оскаржуваних договорів недійсними відсутні, оскільки вони укладені відповідно до вимог законодавства. ОСОБА_2 , яка є добросовісним набувачем, придбала об'єкт нерухомого майна за відплатним договором, тому до спірних правовідносин не застосовуються норми статтей 387, 388 ЦК України. Вказують, що ТОВ ПБФ «Домобуд» не набувало права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, а ОСОБА_1 правомірно набула право власності на цей об`єкт на підставі договору про дольову участь у будівництві автогаражного комплексу та акта приймання-передачі, який підписано директором ТОВ ПБФ «Домобуд» та ОСОБА_1 . Доводи особи, яка подала відповідь відзив У грудні 2018 року на адресу суду від ТОВ ПБФ «Домобуд» надійшла відповідь на відзив ОСОБА_3 і ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння не за його волею, тобто було викрадене на підставі підробленого судового рішення. Відповідачі не є добросовісними набувачами. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ ПБФ «Домобуд» та витребувано справу із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення. Суди встановили, що згідно з договором про дольову участь у будівництві автогаражного комплексу на АДРЕСА_1 від 21 лютого 2003 року № 1, та додаткової угоди №1 до цього договору від 01 березня 2007 року, укладених між ТОВ ПБФ «Домобуд» (забудовником) і ОСОБА_1 (дольщиком), передбачалось, що остання як дольщик повинна оплатити вартість блоку допоміжного приміщення орієнтовною загальною площею 224,0 кв. м в сумі 178 590,00 грн, а забудовник після закінчення будівництва комплексу повинен передати ці приміщення у власність дольщику за вартістю згідно з протоколом узгодження договірної ціни (підпункти 1.1-1.3; 2.1.2; 2.1.3; 3.2.3 договору). Цей договір вважається виконаним після виконання взаємних зобов`язань та врегулювання всіх розрахунків між сторонами. ОСОБА_1 оплачувала вартість блоку допоміжного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до акта прийому-передачі блоку допоміжних приміщень дольщику в автогаражному комплексі на АДРЕСА_1 від 25 листопада 2008 року, підписаного директором ТОВ ПБФ «Домобуд» Ходаченком Г. А. та дольщиком ОСОБА_1 , їй відповідно до договору №1 про дольову участь в будівництві автогаражного комплексу від 21 лютого 2003 року передано забудовником у власність допоміжні приміщення площею 224 кв. м. Всі роботи завершено відповідно до проектно-кошторисної документації. Претензій до роботи ТОВ ПБФ «Домобуд» немає. Позивач фінансових претензій до дольщика не має, розрахунок проведено у повному обсязі. Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2011 року у справі № Б3/160-10 позивача визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором Чабана Я. І. Об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , включено до ліквідаційної маси товариства. Право власності на це нерухоме майно згідно з інформацією, яка надана позивачу КП «ДМБТІ», зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2011 року в справі № 2-7799/11. Згідно з цим судовим рішенням за ОСОБА_1 визнано право власності на новостворене нерухоме майно у вигляді блоку допоміжних приміщень загальною прощею 216 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідь на звернення позивача від 13 листопада 2013 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська повідомив, що вказане рішення суд не ухвалював. 30 травня 2013 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 блок допоміжних приміщень, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 07 червня 2013 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором дарування подарувала це нерухоме майно ОСОБА_3 . Відмовляючи у задоволенні позову суди дійшли висновку, що доказів, які б свідчили про винні дії відповідача ОСОБА_1 , щодо незаконного відчуження нею на користь ОСОБА_2 спірного нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 30 травня 2013 року немає. ОСОБА_1 повністю виконала свої обов`язки за договором про дольову участь у будівництві автогаражного комплексу, сплатила вартість спірного нерухомого майна, а тому вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів необхідних для набуття майнових прав, тому суди вважали, що ТОВ ПБФ «Домобуд» фактично здійснено продаж вказаного майна. Відмовляючи в позові, суди першої і апеляційної інстанцій вважали, що дії ТОВ ПБФ «Домобуд» щодо включення до інвентаризаційного опису від 30 листопада 2011 року № 1 спірного приміщення є протиправними та незаконними, оскільки майновими правами на частку в об`єкті інвестування володіла саме ОСОБА_1 і позивач не мав права включати до інвентаризаційного опису, тобто до ліквідаційної маси об`єкт нерухомості, право на який відповідно до закону станом на 30 листопада 2011 року належало ОСОБА_1 . Вона набула майнові права на об`єкт інвестування в законний спосіб, і розпорядилася своїми правами на власний розсуд, а саме передала приміщення за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 , яка, в свою чергу, за договором дарування передала свої права ОСОБА_3 , який на законних підставах володіє цим приміщенням. Аргументи щодо нікчемності договору купівлі-продажу від 30 травня 2013 року, оскільки продавець ОСОБА_1 не була власником приміщення, суди вважали необґрунтованими. Верховний Суд з вказаними висновками щодо мотивів відмови у задоволенні позовних вимог не погоджується. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду, ТОВ ПБФ «Домобуд» вказував про порушення його права та інтересів щодо володіння, користування та розпорядження майном - блоком допоміжних приміщень, який знаходяться на АДРЕСА_1 . У матеріалах справи наявний протокол про проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майна банкрута від 06 березня 2015 року № 03064-Лот4, договір купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) від 06 березня 2015 року № 59-Лот4 та акт прийому-передачі до цього договору (т. 2, а. с. 159-161). Відповідно до вказаних документів ТОВ «Аріка Груп» придбало у ТОВ ПБФ «Домобуд» право вимоги про витребування майна, а саме: блока допоміжних приміщень орієнтованою загальною площею 190 кв. м в автогаражному комплексі, що будується за адресою: АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння, та визнання угод недійсними. Таким чином, в процесі розгляду цієї справи судами ТОВ ПБФ «Домобуд» відступило ТОВ «Аріка Груп» право вимоги про витребування спірного майна і визнання недійсними договорів щодо його відчуження іншим особам. За таких обставин станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій та ухвалення оскаржених рішень права та/або інтереси ТОВ ПБФ «Домобуд» не порушено, тому у задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння необхідно відмовити з саме з цих підстав. Разом із тим Верховний Суд не погоджується з мотивами відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ ПБФ «Домобуд» до Реєстраційної служби ДМУЮ, викладеними судами попередніх інстанцій в оскаржених рішеннях. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що «визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано». Ураховуючи наведене, Реєстраційна служба ДМУЮ є неналежним відповідачем у цій справі, що є підставою для відмови у задоволенні вимог до неї саме з цих підстав. За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, але помилились щодо мотивів такої відмови. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення підлягають зміні в їх мотивувальних частинах. Оскільки Верховний Суд змінює рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині мотивів їх прийняття, тому новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 400, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельна фірма «Домобуд» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук