Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/6384/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6384/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 23 листопада 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Франовської К.С. Совгири Д. І. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати неправомірними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо розгляду та надання відповіді на заяву від 19.02.2020; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянути його заяву від 19.02.2020 відповідно до викладеного та надати обґрунтовану, всебічну, вичерпну письмову відповідь. Обгрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач відзначив про отримання неповної та недостовірної інформації на своє звернення, яке стосувалось перерахунку його пенсії з 01.01.2016 у відповідності до розмірів грошового забезпечення поліцейських. Зокрема, на переконання позивача, подана ним заява не була розглянута по суті викладених у ній питань. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема, апелянт, з поміж іншого, зазначає, що надіслана на його адресу відповідь пенсійного органу, містить не ту інформацію, що була ним запитувана у заяві від 19.02.2020 року. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. З матеріалів справи встановлено, що позивач 19.02.2020 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив повідомити: - який розмір заборгованості пенсії нарахований, зазначивши який саме розмір цієї заборгованості становить за кожний місяць окремо. - чи виплачується заборгованість, з якого часу та в яких розмірах, а також повідомити чи нараховується та виплачується компенсація згідно Закону №2050. У разі відсутності виплати компенсації, невідкладно нарахувати та виплати її. За результатами розгляду заяви, позивачу надіслано відповідь листом від 18.03.2020 №1934-1109/В-02/8-0600/20. Позивач, вважаючи, що його заява не розглянута належним чином, а надана відповідачем відповідь є неповною, необґрунтованою та необ`єктивною, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідача відсутня протиправна бездіяльність щодо розгляду звернення позивача та порушення його прав визначених Законом України "Про звернення громадян". Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, в призмі встановлених обставин справи та доводів апеляційної скарги, відзначає наступне. Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР. Відповідно до ст. 1 цього Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 4 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Згідно ч. 1, 3, 4 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Разом з тим, п. 1, 5, 6 та 9 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам. Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач у зверненні до відповідача від 19.02.2020 року, посилаючись на те, що оскільки перерахунок його пенсії, який повинен був бути проведений з 01.01.2016, мав місце тільки у 2018 році, просив повідомити: - який розмір заборгованості пенсії нарахований, зазначивши який саме розмір цієї заборгованості становить за кожний місяць окремо; - чи виплачується заборгованість, з якого часу та в яких розмірах, а також повідомити чи нараховується та виплачується компенсація згідно Закону №2050. У разі відсутності виплати компенсації, невідкладно нарахувати та виплати її. За результатами розгляду заяви, позивачу надіслано відповідь листом від 18.03.2020 №1934-1109/В-02/8-0600/20, у якій міститься інформація стосовно проведеного з 01.01.2016 перерахунку пенсії позивача згідно довідки ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області у розмірі 83 % грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат. При цьому, пенсійним органом відзначено, що вказаний перерахунок був здійснений у відповідності та на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 по справі № 240/3120/19. Колегія суддів зауважує, що відповідачем у наданій відповіді зазначено розмір заборгованості, розрахований на виконання рішення суду (37347,61 грн.), порядок її виплати у відповідності до п.10 Постанови КМУ №649 від 22.08.2018 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду" та розмір пенсії, який підлягає виплаті щомісячно. Пенсійним органом відзначено, що пенсія позивачу у новому розмірі, а саме в сумі 7421,49 грн., та доплата за вищевказаним рішенням суду за період з 07.11.2019 року по 30.11.2019 року в розмірі 635,70 грн. зараховані на його рахунок в грудні 2019 року. Серед іншого, заявнику на питання стосовно виплати заборгованості, в тому рахунку і стосовно початку вказаної виплати та її розмірів, відповідачем пояснено, що виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов`язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року за №649 "Питання заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду". Також, апелянту роз`яснено причини ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, яка у відповідності до приписів Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050 від 19.10.2000 року та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, нараховується на грошові доходи разом із сумою індексації, яку одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Натомість виплата коштів на виконання рішення суду має разовий характер. Отже, проведений аналіз змісту наданої позивачу відповіді не дає підстав судовій колегії вважати її неповною чи такою, що не містить відповідей на всі питання позивача. Судова колегія зауважує, що отримавши вказану відповідь та вважаючи її неповною та невірною, позивач не був позбавлений права звернутись до відповідача із заявою, яка містила б більш уточнюючу характеристику інформації, яка необхідна аелянту. Натомість, матеріали справи не містять будь-яких доказів повторного звернення позивачем до пенсійного органу та відповідно будь-якої відмови останнього у наданні інформації позивачу. Отже, в даному випадку, підстав для твердження про наявність ознак бездіяльності та неправомірності в діях Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судова колегія не вбачає. Водночас, судова колегія відхиляє доводи апелянта про відсутність у листі відповідача дати та вихідного номеру, що, на переконання відповідача, ставить під сумнів вчасність надання пенсійним органом відповіді на заяву від 19.02.2020 року, як такі, що спростовуються матеріалами справи, адже наданий позивачем лист ГУ ПФУ в Житомирській області містить відповідний штрихкод установи, де відзначено дату складання листа та його номер. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення позивача від 19.02.2020 було розглянуте відповідачем у строк, визначений ст. 20 Закону України "Про звернення громадян". При цьому, варто наголосити, що незгода апелянта із повнотою відповіді та наданою, на його думку, недостовірною інформацією, є суб`єктивним сприйняттям апелянта. Звернення апелянта з заявою в рамках Закону України "Про звернення громадян" та незгода з отриманою відповіддю, наданою відповідачем, свідчить виключно про намагання апелянта отримати суб`єктивно очікувану відповідь на поставлені питання. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги апелянта задоволенню не підлягали, позаяк поведінка відповідача відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії, параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Франовська К.С. Совгира Д. І.