Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/1283/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 340/1283/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року (суддя Притула К.М., м. Кропивницький) у справі № 340/1283/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, - встановив: У квітні 2020 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом до Управління соціального захисту населення Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області з приводу відмови перерахувати позивачу розмір щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2020 рік відповідно до вимог ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період; - зобов`язати Управління соціального захисту населення Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області здійснити перерахунок та виплату призначеної позивачу щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2020 рік відповідно до вимог ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період; - зобов`язати Управління соціального захисту населення Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області проводити нарахування та виплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення позивачу довічно з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на момент здійснення виплати, починаючи з 2021 року та довічно. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в позовній заяві, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції застосовано підзаконний нормативно-правовій акт, а не закон, який має вищу юридичну силу. Вважає, що наявність чи відсутність фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетних фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування не може бути підставою для обмеження права громадян на соціальні виплати, які встановлені нормами Закону. Скаржник вказує, що суд першої інстанції мав розглядати справу за правилами загального позовного провадження, адже розгляд цієї справи має велике значення для позивача. Розмір допомоги, який виплачується позивачу, може бути встановлений тальки законом. Надання уряду України права встановлювати розмір допомоги на оздоровлення суперечить (не відповідає) сукупності принципів ч. 1 ст.16, ч. 1.ст. 50 та п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Позивач знаходиться на обліку в Управлінні соціального захисту населення Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області та отримує щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 18.02.2020 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області з заявою про перерахунок та виплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2020 рік відповідно до вимог ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням різниці, яка була виплачена за цей період (а.с.14). Листом №27-178 від 28.02.2020 відповідач відмовив позивачу у перерахунку, повідомивши, що йому як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та особі з інвалідністю внаслідок війни виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2020 рік на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 90 грн. Також вказав, що норми і положення статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету (а.с.15-16). Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з позовною заявою. Правомірність нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення позивачу за 2020 рік в сумі 90,00 грн. є предметом судового розгляду у даній справі. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що допомога на оздоровлення позивачу виплачена відповідачем на підставі чинного на час здійснення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2020 рік законодавства. На час виникнення спірних правовідносин статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не було передбачено виплату позивачу щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про зобов`язання відповідача проводити нарахування та виплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення довічно з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на момент здійснення виплати, починаючи з 2021 року, суд першої інстанції вказав, що ця позовна вимога спрямована на майбутнє, тому із посиланням на те, що захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права, визнав такі вимоги необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який також створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Оскільки положення ч.ч. 2, 3 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" неконституційними не визнавались, вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин, розмір щорічної допомоги на оздоровлення визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 10 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 року № 760, щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Офіційний вісник України, 2005 р., № 28, ст. 1636). У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав допомога надається за однією з таких підстав за вибором особи. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12.07.2005 року № 562 установлено розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам I і II групи - 120 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень; інвалідам III групи та дітям-інвалідам - 90 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - 75 гривень. Як встановлено судом першої інстанції та сторонами не заперечується, що позивачу була виплачена щорічна допомога на оздоровлення за 2020 рік в сумі 90,00 грн. З огляду на викладене, та враховуючи те, що Кабінетом Міністрів України не було прийнято інших рішень про встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення за 2020 рік, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що допомога на оздоровлення позивачу за 2020 рік була виплачена відповідачем на підставі чинного на час здійснення нарахування та виплати законодавства. Враховуючи викладене, у відповідача не було правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Судом першої інстанції вірно враховано правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 21.11.2018 року у справі № 202/4104/17, від 11.09.2019 року у справі №674/181/17, від 13.11.2019 у справі №331/4450/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням викладеного, колегія суддів також вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача проводити нарахування та виплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення довічно з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на момент здійснення виплати, починаючи з 2021 року, й з огляду на те, що у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тобто тих спорів, що існують. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд вважає, що всі доводи скаржника були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, їм було надано належну правову оцінку. Згідно зі ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду немає. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 340/1283/20 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко