Постанова 4870 № 914/350/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" листопада 2020 р. Справа №914/350/19 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді Орищин Г.В. суддів Галушко Н.А. Скрипчук О.С. розглянув без виклику сторін в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Приватного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» на рішення Господарського суду Львівської області від 17.02. 2020 (повний текст рішення складено 20.02.2020, суддя Бортник О.Ю.) у справ № 914/350/19 за позовом Дочірнього підприємства Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія», м. Львів до відповідача фізичної особи-підприємця Бабія Володимира Васильовича, м.Львів про стягнення 33 883,86 грн 20.02.2020 Дочірнє підприємство ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Бабія Володимира Васильовича 29 336,46 грн основного боргу, 3 520,40 грн трьох процентів річних та 1 027,00грн втрат від інфляції. Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором від 29.07.2016 № 524/16-04-49/16 оренди (найму) нерухомого майна з своєчасної сплати орендної плати та інших платежів. Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.02. 2020 у справі №914/350/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено повінстю. Рішення суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази укладення між сторонами у справі договору оренди (найму) нерухомого майна № 524/16-04-49/16. Не погодившись із вказаним рішенням, Дочірнє підприємство ПАТ «Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. При цьому, скаржник посилається на те, що рішення суду є незаконним та неорбгрунтованим та таким, що порушує права та законні інтереси скаржника. Зокрема, скаржник зазначає, що у висновках експертиз №4544 від 22.11.2019 та №4545 від 26.11.2019 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи, не дано відповіді на питання чи підписи від імені відповідача на договорі №524/16-04-49/16 оренди (найму) нерухомого майна від 29.07.2016, акті приймання-передачі від 01.09.2016 та розрахунку плати за базовий місяць оренди нерухомого майна, належить відповідачу чи іншій особі. Судом не було ініційовано проведення додаткових чи повторних почеркознавчих експертиз, які б підтвердили, що підписи від імені відповідача на зазначеному договорі, акті приймання-передачі від 01.09.2016 та розрахунку плати за базовий місяць оренди нерухомого майга, належить Бабію В.В. чи іншій особі. Отже, на думку скаржника, при прийнятті рішення суд не володів даними, які однозначно підтверджують чи спростовують належність підписів на договорі №524/16-04-49/16 оренди (найму) нерухомого майна від 29.07.2016, акті приймання-передачі від 01.09.2016 та розрахунку плати за базовий місяць оренди нерухомого майна, відповідачу чи іншій особі. Скаржник вважає, що судом не взято до уваги і не надано належної оцінки факту здійснення відповідачем виплат по договору оренди, що є підтвердженням визнання і часткового виконання відповідачем цього договору. З огляду на наведене, скаржник вважає, що суд, приймаючи рішення надав перевагу доводам відповідача та не взяв до уваги аргументи позивача, наведені у позовній заяві. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2020 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Данко Л.С., судді Скрипчук О.С., Мирутенко О.Л. Розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 за № 294, у зв`язку із звільненням у відставку головуючого судді Данко Л.С., у справі № 914/350/19 проведено заміну складу суду. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2020, справу № 914/350/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Орищин Г.В., судді Мирутенко О.Л. та Скрипчук О.С. Розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2020 за № 397, у зв`язку із перебуванням члена колегії судді Мирутенка О.Л. у відпустці, у справі № 914/350/19 проведено заміну складу суду. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Скрипчук О.С. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Західукргеологія» на рішення Господарського суду Львівської області від 17.02. 2020 у справі № 914/350/19. Ухвалено здійснити розгляд справи № 914/350/19 без виклику сторін. У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції про стягнення 33 883,86грн, тобто з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається без повідомлення учасників справи. Згідно з ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, які наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне: Дочірнє підприємство ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Бабія Володимира Васильовича 29 336,46 грн основного боргу, 3 520,40грн трьох процентів річних та 1 027,00грн втрат від інфляції за договором №524/16-04-49/16 оренди (найму) нерухомого майна від 29.07.2016. Як зазначив позивач, відповідно до п.1.1 зазначеного договору повірений (позивач у справі) зобов`язується передати, а орендар (відповідач у справі) прийняти в строкове платне користування нерухоме майно приміщення загальною площею 18,3 м кВ, а саме кімната №5 (інв. №3), що розташоване на першому поверсі лабораторного корпусу ДП «НАК «Надра України» «Західукргеологія», яке знаходиться за адресою: Україна, м.Львів, вулиця Героїв УПА, 33 та є власність НАК «Надра України», право користування яким передано до статутного фонду ДП НАК «Надра України» «Західукргеологія». Відповідач, в ході розгляду справи в суді першої інстанції, заперечив факт укладення договору № 524/16-04-49/16 оренди (найму) нерухомого майна, прийняття відповідачем майна в оренду, використання майна позивача, написання відповідачем заяви про припинення дії договору та здійснення відповідачем часткової оплати орендної плати. Отже, предметом доказування у справі належить, зокрема доказування фактів: укладення такого договору між сторонами у справі, передачі позивачем відповідачу предмета договору оренди в користування. З огляду на викладене, суд першої інстанції, у зв`язку із відсутністю спеціальних знань, необхідних для вирішення питання про достовірність доводів і заперечень сторін, а саме, для встановленого того факту, чи підписи, виконані від імені Фізичної особи-підприємця Бабія Володимира Васильовича, які є на договорі № 524/16-04-49/16 оренди (найму) нерухомого майна від 29.07.2016 та додатках № 1 та № 2 до нього виконані ним, чи нанесені відтиски печатки на згаданому договорі і додатках до нього є тотожними відтиску печатки Фізичної особи-підприємця Бабія Володимира Васильовича, здійснених на вільних зразках та відтиску печатки, виготовлених у судовому засіданні першої інстанції , чи написано заяву, датовану 30.11.2017 (вх. № 01/з-38 ДП «Західукргеологія» від 06.12.2017) про припинення дії договору оренди нерухомого майна № 524/16-04-49/16 від 29.07.2016, Бабієм В.В., чи іншою особою, задоволено клопотання відповідача та призначено проведення у справі судової експертизи. Відповідно до висновків експерта № 4544 від 22.11.2019 та № 4545 від 26.11.2019 за результатами проведених судової почеркознавчої експертизи (том ІІІ, а.с. 9-15) та судово-технічної експертизи друкарських форм (том ІІІ, а.с. 19-22), підписи від імені відповідача на договорі № 524/16-04-49/16 оренди (найму) нерухомого майна укладеному 29.07.2016 між ДП «НАК «Надра України» «Західукргеологія», в особі директора Штикала Дмитра Ігоровича, з однієї сторони, та ФОП Бабієм Володимиром Васильовичем, з іншої сторони); акті приймання-передачі від 01.09.2016 (додаток № 1 до договору оренди (найму) нерухомого майна № 524/16-04-49/16), розрахунку плати за базовий місяць оренди нерухомого майна, що є власністю Національної акціонерної компанії «Надра України» і передається в оренду відповідачу (додаток № 2 до договору оренди (найму) нерухомого майна № 524/16-04-49/16) виконані у спосіб, за якого неможливо визначити об`єм як загальних ознак, які характеризують ступінь сформованості письмово-динамічного стереотипу в цілому, так і окремих індивідуальних ознак, за допомогою яких в комплексі із загальними ознаками здійснюється ідентифікаційне почеркознавче дослідження. Ці підписи виконані у спосіб, непридатний для ідентифікаційного дослідження та встановлення особи їх виконавця. Також, підпис від імені відповідача розташований в заяві директорові позивача про припинення дії договору оренди, яку датовано 30.11.2017 та сам рукописний текст цієї заяви виконано не Бабієм Володимиром Васильовичем , а іншою особою. Відтиски круглої печатки, нанесені на зазначені вище докази, та зразки круглої печатки Фізичної особи-підприємця Бабія В.В. не є тотожними з огляду на загальну змістовну відмінність їхніх відтисків. Такий висновок, відповідно до висновка експерта у висновку № 4545, не потребує спеціальних знань експерта. Отже, в ході розгляду справи в суді першої інстанції судом встановлено, що відтиски круглої печатки, наданої відповідачем і вчинені безпосередньо у судовому засіданні, містять інші написи, аніж відтиски печатки, вчинені на наведених вище документах, які долучені позивачем до матеріалів справи. Ці написи відрізняються як за змістом так і за формою їх нанесення. Також, в ході розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем надано суду заяву від 22.01.2020, у якій зазначено, що печатка, відтиски якої вчинено на договорі оренди та документах, пов`язаних із цим договором, ним не виготовлялась. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів та не надані такі в суд апеляційної інстанції, які б підтверджували ту обставину, що відповідачем виготовлялась печатка, яка містить знак та число «№ 2», або ж, що відтиски цієї печатки у 2016-2020 роках накладались від імені відповідача на будь-яких інших документах, які не стосувались безпосередньо договору №524/16-04-49/16 від 29.07.2016. В ході розгляду справи в суді першої інстанції судом досліджено виписки за особовими рахунками, подані позивачем (том І, а.с. 89-92) та правомірно встановлено, що останні не можуть бути належними доказами, які із 100 % ймовірністю свідчать про укладення між сторонами у справі договору оренди (найму) нерухомого майна № 524/16-04-49/16 та здійснення відповідачем платежів на виконання умов цього договору, оскільки у призначеннях платежу не згадується договір № 524/16-04-49/16 оренди (найму) нерухомого майна від 29.07.2016. Окрім того, рахунки, які згадуються у призначенні платежу у вищенаведених виписках, у матеріалах справи відсутні. Судом першої інстанції досліджено рахунки, надані позивачем та встановлено, що при здійсненні згаданих платежів платником зазначено, що рахунок позивача від 30.09.2016 мав номер

51. Тоді як долучений позивачем до матеріалів справи рахунок (том справи І, а.с. 74), датований двома місяцями пізніше (30.11.2016), мав присвоєний номер

50. Також, рахунки за березень 2017 року (том справи І, а.с. 78) та за травень 2017 року (том справи І, а.с. 79) мали відповідно № 68/03-ОР та №65/05-ОР, тоді як у призначенні платежу платником зазначався рахунок №55/04-ОР від 30 квітня 2017 року. Аналогічно з рахунком за жовтень 2016 року, у призначенні платежу вказано рахунок № 60 від 31.10.2016. Проте наявний у матеріалах справи рахунок, датований листопадом 2016 року (том справи І, а.с. 74), має номер

50. Вказані обставини спростовують твердження скаржника, що суд, приймаючи рішення надав перевагу доводам відповідача та не взяв до уваги аргументи позивача, наведені у позовній заяві та правомірно встановлено, що платником (позивачем у справі) у призначенні платежу не зазначались реальні реквізити рахунків (номери, дати тощо), які стосувались договору № 524/16-04-49/16 та виписувались позивачем. Окрім того, в матеріалах справи знаходяться довідки АТ «Укрсиббанк» № 001/61-3-02/14-БТ від 14.01.2020 (том ІІІ а.см.83) та АТ «Ідея Банк» № 14.4/1102/БТ від 28.01.2000 (том ІІІ а.с.85), в яких зазначено, що рахунки, на які сплачувались кошти для їх переведення у подальшому на рахунок позивача у справі, є рахунками для прийому платежів та переведення на рахунки одержувачів, внутрішніми транзитними рахунками банку, що призначені для обліку операцій клієнтів по переказу коштів без відкриття поточного рахунку. Судом першої інстанції правомірно зазначено, що із зазначених довідок не вбачається можливість здійснення платежів на ці рахунки та у касі банку виключно за наявності паспорта громадянина України, чи будь-якого іншого документа, що посвідчує особу платника. Також, згідно з довідкою АТ «Укрсиббанк» № 002/61-3-14/13 від б/д січня 2020 (том ІІІ а.с.57), відповідач не має відкритих рахунків у цьому банку. Момент укладення договору визначено у ст.ст. 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У частині 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України). Відповідно до статті 793 зазначеного Кодексу договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Отже, згідно з наведеними спеціальними нормами ЦК України визначено вимоги щодо форми договорів такого виду. Відповідно до ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Згідно з ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до законодавчого визначення договором є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Отже, враховуючи вищенаведене судова колегія прийшла до висновку, що належною формою досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору оренди та укладення договору оренди є оформлення цього договору та акту передання наймачеві нежитлового приміщення за договором оренди єдиними письмовими документами. Договір та акт мають бути підписані сторонами цього договору у спосіб, котрий дозволяє достовірно ідентифікувати осіб, які вчинили підписи на документах, договір найму окремої частини капітальної споруди укладається у письмовій формі і є укладеним з моменту оформлення відповідного документа (акту), який підписується сторонами договору. З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що договір оренди (найму) нежитлового приміщення, акт передання наймачеві нежитлового приміщення за договором оренди, а також акт повернення майна наймачем наймодавцю має підписуватись сторонами у такій формі, яка б дозволила у подальшому з високим рівнем вірогідності ідентифікувати особу, котра підписувала ці документи. Окрім того, як зазначалось вище, відповідач заперечив факт укладення ним такого договору та факт отримання від позивача майна в оренду. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Судом першої інстанції під час розгляду даної справи, на підставі наявних у матеріалах справи та перелічених вище доказів правомірно встановлено, що договір № 524/16-04-49/16 оренди (найму) нерухомого майна від 29.07.2016, акт приймання-передачі майна в оренду від 01.09.2016 (додаток № 1 до договору оренди (найму) нерухомого майна № 524/16-04-49/16), розрахунок плати за базовий місяць оренди нерухомого майна, що є власністю Національної акціонерної компанії «Надра України» і передається в оренду відповідачу (додаток № 2 до договору оренди (найму) нерухомого майна № 524/16-04-49/16), заява директорові позивача про припинення дії договору оренди, яку датовано 30.11.2017, не свідчать про те, що сторони у справі в належній письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов договору оренди, а також, що позивачем на виконання умов договору передано нерухоме майно в оренду саме відповідачу. Як зазначалось вище та встановлено судом, із висновків експерта № 4544 від 22.11.2019 та № 4545 від 26.11.2019 вбачається, що ці документи вчинено у неналежній формі, печатки відповідача на них не відповідають дійсним печаткам Фізичної особи-підприємця Бабія В.В. Підписи від імені відповідача вчинено у спосіб, який відповідно до висновку експерта № 4544, взагалі не дозволяє ідентифікувати особу, яка його вчинила. Ці підписи не придатні для індентифікаційного дослідження. Заява відповідача директорові позивача про припинення дії договору оренди, яку датовано 30.11.2017, ним не написана та підпис на ній відповідачем не вчинявся. Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували фактичні обставини у справі і які мають суттєве значення для вирішення спору по суті. Матеріали справи не містять доказів того, що скаржник при укладенні зазначених вище документів з особою, яка вчиняла їх від імені відповідача, був позбавлений можливості на підставі передбачених законом документів (посвідчення особи тощо) встановити особу, яка від імені орендаря уклала договір. Отже, з огляду на вищенаведені обставини, відсутні підстави вважати, що між сторонами укладено договір оренди та передано нерухоме майна за цим договором в оренду. За таких обставин, відсутні й підстави для висновку про порушення відповідачем прав та охоронюваного законом інтересу позивача та належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази укладення між сторонами у справі договору оренди (найму) нерухомого майна № 524/16-04-49/16. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З аналізу наведеного вище, суд першої інстанції провоомірно прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2019 у справі №909/1189/19 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає. Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника. Керуючись статтями 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В : Рішення Господарського суду Львівської області від 17.02. 2020 у справі №914/350/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Приватного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» - без задоволення. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає. Справу повернути до Господарського суду Львівської області. Головуюча суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя О.С. Скрипчук