Постанова 4807 № 334/1165/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/1165/20 Головуючий у 1-й інстанції: Ісаков Д.О. Провадження № 22-ц/807/3074/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Подліянової Г.С. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу В обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони одружені з 26.03.2005р., та цей шлюб зареєстрований Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького обласного управління юстиції, актовий запис №

191. Від шлюбу вони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказує, що їх сім`я фактично розпалася з листопада 2019р. через відсутність взаєморозуміння, різних поглядів на життя. Тривалий час тільки заради дітей вона вимушена була терпіти від відповідача образливе, грубе, негативне відношення до себе, що поступово розчарувало її у сімейному житті. Відповідач не здатний до побудови сімейних відносин, не розуміє та не бажає розуміти проблеми сімейного життя та обов`язків батька щодо забезпечення своїх дітей достойним рівнем життя. З тих пір вони мешкають окремо, спільного господарства не ведуть, сімейних відносин не підтримують. Вважаючи примирення та подальше збереження сім`ї неможливим, позивач просила розірвати шлюб, оскільки він існує формально, та залишити їй прізвище « ОСОБА_6 ». Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2020 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , який зареєстрований Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького обласного управління юстиції, актовий запис №

191. Після розірвання шлюбу залишити позивачці прізвище « ОСОБА_9 ». Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам, які мають істотне значення для вирішення справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження по справі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відповідач заперечує проти розірвання шлюбу, оскільки у сторін по справі міцна сім`я, вони у шлюбі вже близько 15 років, від шлюбу народилося четверо дітей. Розірвання шлюбу суперечить інтересам дітей, які потребують батьківської опіки та піклування. Відзиву на апеляційну скаргу позивачем, яка отримала копію апеляційної скарги 02.10.2020р., не направлено, що не є перешкодою для апеляційного розгляду справи у відповідності до вимог ч. 3 статті 360 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Задовольняючи позов ОСОБА_7 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції посилався, серед іншого, на положення ст. 56 СК України та практику Верховного Суду та виходив із того, що шлюбні відносини між сторонами у справі фактично припинені, а відповідачем, який заперечує проти розірвання шлюбу, не доведено можливість збереження родини. Відтак, судом зроблено висновок, що подальше спільне життя сторін і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, яка настоювала на його припиненні. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Судом встановлено, що 26.03.2005р. сторони уклали шлюб, який був зареєстрований Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького обласного управління юстиції, актовий запис №

191. Шлюбні відносини між сторонами припинені з листопада 2019 року через те, що в родині відсутнє взаєморозуміння у вирішенні життєво важливих питань, через різність поглядів на сімейне життя, втрачені почуття любові і поваги, у зв`язку з чим примирення між подружжям неможливо. Суд наголосив при цьому, що прийняті заходи щодо примирення подружжя позитивного результату не надали, а після надання строку на примирення позивач своєї позиції стосовно розірвання шлюбу та ставлення до відповідача не змінила, бажання зберегти сім`ю та продовжувати шлюбні стосунки у неї не з`явилось. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до ст. 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст. 24 СК України). Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України. Відповідно до ч.1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, сімейне життя не склалося, стосунки між ними погіршилися і тому подальше спільне життя стало неможливим, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст. 51 Конституції України), про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами залишилися теплі та дружні відносини, шлюб можна зберегти, а його розірвання може бути передчасним, апеляційний суд відхиляє, оскільки вони носять суто формалізований та декларативний характер, ґрунтуються на безпідставних припущеннях та спростовуються протилежними ствердженнями позивача, яка наполягає на розірванні шлюбу з відповідачем. З огляду на вказане, судом першої інстанції вірно з`ясовано узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких він дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, тоді як наведені доводи відповідача не впливають на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та ці його висновків. У п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" №11 від 21.12.2007 року надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Відповідач в скарзі наголошує на тому, що сторони примирились та підстав для розірвання шлюбу на теперішній час не існує. Проте апеляційний суд враховує, що ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.06.2020 року сторонам було надано строк для примирення у два місяці, тобто до 01 серпня 2020 року. Але після спливу цього строку даних про примирення сторін судом отримано не було, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що сторони примирилися, проживають однією сім`єю та спільно виховують дітей. Так, після закінчення терміну, наданого судом для примирення, та відновлення провадження в справі позивач не змінила свого наміру щодо розірвання шлюбу. Відтак, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недостатності строку на примирення, встановленого судом. До того ж, з дня ухвалення судового рішення про розірвання шлюбу до теперішнього часу пройшло ще три місяці, але сторонами до апеляційного провадження не надано жодного доказу, що шлюбні відносини між ними відновлено. А позивач навіть не скористалась правом на відзив, що свідчить про конклюдентність її дій щодо згоди з рішенням суду. Отже, відповідачем ані суду першої інстанції, ані до апеляційної скарги, ані в подальшому на стадії апеляційного провадження не надано доказів про вчинення будь-яких дій для збереження сім`ї, крім оскарження рішення суду в апеляційному порядку, що не є само по собі підставою для скасування оскаржуваного рішення про розірвання шлюбу. Так, навіть з апеляційної скарги вбачається, що сторони мешкають за різними адресами, що фактично підтверджується отриманням ними кореспонденції із суду за різними місцями проживання. А тому навіть відсутня ознака спільного проживання сторін. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню, так як протягом тривалого часу сторони спільно не проживають, свої шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловила. А відтак перебування позивача в шлюбі з ОСОБА_1 не відповідає її інтересам, яка погодилась з рішенням суду, наголошуючи на втраті почуття любові та поваги у подружжя, а тому вона не може бути примушена до збереження такого шлюбу. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про необхідність піклування та спілкування батька з дітьми у сім`ї, апеляційний суд враховує, що дані обставини не мають прямої залежності від перебування сторін у шлюбі, а отже не є підставою для відмови в позові та для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково Постанова прийнята, складена та підписана 23 листопада 2020 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С. Дата документу 23.11.2020 Справа № 334/1165/20