Постанова 4824 № 363/4328/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 363/4328/19 Головуючий у суді І інстанції Баличева М.Б. Провадження № 22-ц/824/11113/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 травня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 19 жовтня 2011 року, згідно з якою отримав кредит в розмірі 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», затверджених наказом № СП-2010-256 від 6 березня 2010 року, та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між сторонами договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у нього станом на 2 вересня 2019 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 2 044 674,28 грн (тіло, відсотки, пеня та комісія), однак законодавством не передбачений обов'язок кредитора вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, тому позивач за власним розсудом просив суд стягнути з відповідача на свою користь лише 123 440,20 грн заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 28 943,48 грн та заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 2 квітня 2016 року по 26 жовтня 2018 року в розмірі 94 496,70 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн. Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 травня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 000,00 грн та судовий збір в розмірі 233,43 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов банку до позичальника в частині стягнення заборгованості за кредитом, а саме: фактично отриманих грошових коштів, які були встановлені відповідачу у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок, є доведеним і обґрунтованим, оскільки матеріалами справи встановлено, що відповідач отримав кредитні кошти і користувався ними, натомість позовні вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом не узгоджуються з умовами укладеного між сторонами договору та вимогами закону, тому задоволенню не підлягають. Не погоджуючись з даним судовим рішенням в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту у заявленому розмірі, а також відсотками за користування кредитом, позивач через представника за довіреністю - Крилову О.Л., подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на підставі укладеного між сторонами договору відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку 16 грудня 2013 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 2 000,00 грн, а в подальшому збільшено до 15 000,00 грн. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, а потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором, а користування кредитними коштами понад встановлений розмір ліміту (за рахунок овердрафту) пояснює збільшення заборгованості за кредитом понад встановлений ліміт. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд першої інстанції помилково визначив заборгованість за кредитом в розмірі 15 000,00 грн, не врахувавши збільшення кредитного ліміту за рахунок користування овердрафтом. Всупереч вимог статті 1054 ЦК України суд безпідставно звільнив позичальника від відповідальності щодо повернення отриманої суми позики, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 943,48 грн, яка підлягає стягненню в повному обсязі. Розглядаючи спір, суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, враховуючи погоджений сторонами розмір відсотків за користування кредитом - 3,0 % в місяць, про що зазначено у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду» від 19 жовтня 2011 року, підписаній відповідачем. Судом першої інстанції необґрунтовано взята до уваги правова позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, адже вона стосувалася іншої конкретної справи за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Натомість, у даному випадку відповідач, підписуючи довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду» від 19 жовтня 2011 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. На підтвердження зазначених вище доводів позивачем до апеляційної скарги додано наступні докази: довідка про відкриття рахунку; довідка про встановлення кредитного ліміту; виписка по рахунку, які він просив взяти до уваги при розгляді справи в апеляційній інстанції задля встановлення об`єктивної істини та повного і всебічного вирішення справи. Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду не надійшов. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 11 вересня 2020 року розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі рішення не відповідає. Судом встановлено, що 19 жовтня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Встановлено, що у анкеті-заяві містяться персональні дані ОСОБА_1 , контактна інформація, сімейний і соціальний статус, трудова зайнятість, майновий стан тощо, дата та його підпис, а також дані про такі істотні умови кредитування як бажаний розмір кредитного ліміту за платіжною карткою - 9 000 грн, однак відсутня інформація про вид платіжної картки, відсоткову ставку, номер кредитної картки, рахунок та строк її дії, цільове призначення кредиту, обов`язковість яких передбачено Умовами та правилами надання банківських послуг (а.с. 12). До кредитного договору банк додав окрім копії паспорту відповідача (а.с. 38), також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 13) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 6 березня 2010 року № СП-2010-256 (а.с. 14-37). Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 2 вересня 2019 року становить 2 044 674,28 грн і складається із: заборгованості за кредитом (тілом) в розмірі 28 943,48 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 2 009 132,75 грн, заборгованості за пенею та комісією - 6 598,05 грн (а.с. 8-11). Як зазначив позивач законодавством не передбачений обов'язок кредитора вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з цим, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь лише 123 440,20 грн кредитної заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 28 943,48 грн та заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 2 квітня 2016 року по 26 жовтня 2018 року в розмірі 94 496,70 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 19 жовтня 2011 року процентна ставка не зазначена, тобто між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру відсотків у якості плати за користування грошовими коштами. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив окрім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 2 квітня 2016 року по 26 жовтня 2018 року. Позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 жовтня 2011 року посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, затверджених наказом від 6 березня 2010 року № СП-2010-256, як невід`ємні частини спірного договору. Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила і саме у вказаній редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 жовтня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (5 жовтня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих Умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) вказала, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції встановивши вказані обставини під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків за користування кредитними коштами дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 19 жовтня 2011 року, вказавши, що надані позивачем докази, зокрема Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримало вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено виникнення у відповідача зобов`язань за кредитним договором на умовах, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги. Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача заборгованості за кредитним договором, а саме заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 2 квітня 2016 року по 26 жовтня 2018 року в розмірі 94 496,70 грн, ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для його скасування за наведених в апеляційній скарзі доводів не вбачається. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`являв. Разом зі тим позивач заявляв вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 28 943,48 грн, а суд першої інстанції, не мотивувавши своїх висновків в цій частині, вбачав наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з позичальника на користь банку цієї заборгованості тільки в розмірі 15 000,00 грн, тобто фактично отриманих грошових коштів, які були встановлені відповідачу у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до вимог статей 263 - 264 ЦПК України суд у мотивувальній частині рішення повинен наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У зв`язку з цим, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в заявленому розмірі 28 943,48 грн, суд не врахував наведені обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті в частині стягнення іншої частини боргу за тілом кредиту в розмірі 13 943,48 грн. При цьому районний суд не звернув уваги на те, що застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18). Оскільки з`ясування зазначених вище питань і встановлення відповідних обставин є необхідними складовими для належного розгляду справи, то висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення заявленої суми заборгованості за тілом кредиту є необґрунтованим. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач користувався кредитним лімітом (карткою) та вчиняв дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором протягом періоду кредитування. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості за кредитом. Розглядаючи спір в зазначеній частині, суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у стягненні фактично отриманих кредитних коштів (поточним і простроченим тілом кредиту), не врахувавши, що у разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочене тіло кредиту - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. Користування кредитними коштами понад встановлений розмір ліміту зумовлює збільшення заборгованості за кредитом понад встановлений ліміт. Тобто, якщо позичальник своєчасно не повертає заборгованість за фактично використаними кредитними коштами (тілом кредиту), така заборгованість стає простроченою та відображається у відповідній колонці розрахунку заборгованості. Сам по собі кредитний ліміт є поновлювальною кредитною лінією, тому відповідач міг використовувати кредитні кошти, погашати заборгованість та знову користуватися кредитними коштами. Отже, сума заборгованості за поточним тілом кредиту та простроченим тілом кредиту постійно змінюється в залежності від використання відповідачем кредитних коштів та внесення ним платежів на погашення заборгованості. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд першої інстанції помилково визначив заборгованість за кредитом саме в розмірі 15 000,00 грн, не врахувавши збільшення кредитного ліміту за рахунок користування строковим кредитом. Суд безпідставно звільнив позичальника від відповідальності щодо повернення отриманої суми позики, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 28 943,48 грн, яка повинна бути стягнута в повному обсязі, оскільки належним чином обгрунтована та підтверджена у розрахунку заборгованості, дослідженого колегією суддів. Таким чином у суду першої інстанції не було правових підстав зменшувати суму стягнення заборгованості за фактично отриманими відповідачем грошовими коштами відповідно до кредитного договору, які були надані йому в користування у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 травня 2020 рокувідповідно до статті 376 ЦПК України - зміні шляхом викладення резолютивної частини цього рішення у редакції, що відповідає наведеним вище мотивам постанови. До апеляційної скарги представником позивача було додано нові докази у справі, а саме: довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду»; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки; виписку по рахунку відповідача, які вона просила взяти до уваги при розгляді справи в апеляційній інстанції з метою встановлення об`єктивної істини та повного і всебічного вирішення справи. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК). Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (пункт 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»). Ураховуючи, що позивачем не наведено поважних причин, що об`єктивно перешкоджали йому подати при зверненні до суду першої інстанції чи під час розгляду справи всі наявні у нього докази, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, то долучені до апеляційної скарги докази не можуть бути покладені в основу судового рішення суду апеляційної інстанції. Згідно з вимогами статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції зокрема складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції; Відповідно до частини першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі викладеного з ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені АТ КБ «ПриватБанк» у межах даної справи в суді першої інстанції, а саме 450,42 грн судового збору за подання позовної заяви. В той же час, оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а сума стягнення за рішенням суду - збільшенню, то пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з відповідача на користь позивача стягується 675,63 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 травня 2020 року змінити, виклавши другий та третій абзац його резолютивної частини в наступній редакції. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 28 943,48 грн (двадцять вісім тисяч дев`ятсот сорок три гривні 48 копійок) заборгованості за кредитним договором від19 жовтня 2011 року. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 450,42 грн (чотириста п'ятдесят гривень 42 копійки) сплаченого судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 травня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 675,63 грн (шістсот сімдесят п`ять гривень 63 копійки) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко С.А. Голуб Д.О. Таргоній