Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/5711/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 листопада 2020 року м. Рівне Справа № 569/5711/20 Провадження № 22-ц/4815/1062/20 Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Галінська В.В. Рівненський апеляційний суд : складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С. секретар судового засідання: Шептицька С.С., з участю: Ромашко Л.Г. , ОСОБА_2 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Ромашко Людмили Григорівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2020 рокуу справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,- В С Т А Н О В И В : 09 квітня 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Ромашко Людмила Григорівна звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот", в якому просить стягнути з ПАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, нарахований за період з 01.11.2018 року по 27.12.2019 року в розмірі 232 238,26 грн.. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2020 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 01.11.2018 по 27.12.2019 в розмірі 23000 (двадцять три тисячі) гривень 00 копійок з подальшим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів. Стягнуто з Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 840,80 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції неправомірно застосував норми ст.ст. 9,13 ЦК України до даних правовідносин, оскільки вони застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. В даних правовідносинах є чітка норма, яка врегульовує трудові відносини, що виникли між сторонами - ч.1 ст. 117 КЗпП. Таким чином, відповідач заборгував позивачу заробітну плату за п`ять місяців, відповідно середній заробіток підлягає стягненню за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2020 року в частині відмови змінити та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргуПрАТ "Рівнеазот" вказує, що у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, не допускати дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні необмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем що до розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості,яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку». Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ПрАТ "Рівнеазот". 30 березня 2018 року, згідно наказу №535-ВК, ОСОБА_3 звільнений з ПрАТ "Рівнеазот" за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, що стверджується копією трудової книжки, серії НОМЕР_1 . Згідно довідки про суми, які належать до виплати при звільненні №2322 від 31.10.2018 р., ОСОБА_3 належать до виплати 46094,18 грн. Відповідно до довідки №2323 від 31.10.2018 р., ОСОБА_3 нарахована заробітна плати за січень 2018 року у розмірі 16426,86 грн., за лютий 2018 року у розмірі 16426,86 грн. На підставі судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2018 року з ПАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 було стягнуто заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.02.2017 року по 30.06.2017 року в розмірі 46094,18 грн.. Згідно судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2018 року з ПАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 31.03.2018 року по 31.10.2018 року в розмірі 116920 грн.. Як вбачається з копії витягу з банківської виписки по рахунку ОСОБА_3 в АТ "ПУМБ", 46094,18 грн. було зараховано позивачу 27.12.2019 року, з призначенням платежу заборгованість по заробітній платі. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Між тим, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Згідно довідки від 31.10.2018 р. за №2323, наданої ПАТ "Рівнеазот" середньогодинна заробітна плата становить 100,1027 грн. Всього робочих днів за вказаний період -

290. Відповідно розрахунку наведеного позивачем в позовній заяві, в період з 01.11.2018 року по 27.12.2019 року (включно) розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 100,1027 х 8 год. х 290 робочих днів = 232 238,26 грн. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тому цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. За таких обставин невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, до уваги необхідно брати таке. Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Через це, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Наведене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), де касаційний суд, зокрема, зазначив, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2018 року з ПАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 було стягнуто заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.02.2017 року по 30.06.2017 року в розмірі 46094,18 грн.. Також, згідно судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2018 року з ПАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 31.03.2018 року по 31.10.2018 року в розмірі 116920 грн.. Сума середнього заробітку, яку просить стягнути позивач в розмірі 232 238,26 грн. є майже у п`ять разів більшою ніж сума заборгованості по заробітній платі (46094,18 грн.). При цьому позивачем вже було стягнуто за судовим наказом суду 116 920 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку. Тобто, зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Тому з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, яка вже була стягнута, характером цієї заборгованості, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Ромашко Людмили Григорівни залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 20 листопада 2020 року. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: С.О. Гордійчук С.С. Шимків