Постанова 4808 № 348/168/20

Справа № 348/168/20 Провадження № 22-ц/4808/1120/20 Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П. Суддя-доповідач Горейко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої Горейко М.Д. суддів: Фединяка В.Д., Максюти І.О. секретаря Петріва Д.Б. з участю позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене у складі судді Грещука Р.П. 30 липня 2020 року в м. Надвірна, в с т а н о в и в: 24.01.2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів. Позов мотивувала тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Надвірнянського районного суду від 12.12.2014 року з відповідача стягнуто на її користь аліменти на утримання дітей в твердій грошовій сумі в розмірі по 500 грн. на кожну дитину щомісячно до досягнення дітьми повноліття. Однак, вказаний розмір аліментів є значно меншим, ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Аліментів, які стягуються з відповідача, в умовах збільшення рівня цін недостатньо для матеріального утримання дітей, що ставить її у скрутне матеріальне становище. На даний час син ОСОБА_3 навчається в Переріслянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, а син Доменік відвідує дошкільний навчальний заклад «Золота рибка», а тому витрати на утримання дітей значно збільшилися. Відповідач офіційно не працевлаштований, однак перебуває на роботі за кордоном та отримує доходи, а тому має можливість сплачувати аліменти у більшому розмірі. Посилаючись на наведене, просила змінити розмір стягуваних з відповідача аліментів з твердої грошової суми 500 грн. на кожну дитину щомісячно на тверду грошову суму 1 500 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття. Рішенням Надвірнянського районного суду від 30.07.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Збільшено розмір аліментів, визначений рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12.12.2014 року (справа №348/2660/14-ц) у твердій грошовій сумі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 1 500 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття. Стягнення аліментів ухвалено розпочати з часу вступу рішення в законну силу і проводити до повноліття дітей. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 840,80 грн. судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що на час ухвалення рішення від 12.12.2014 року про стягнення аліментів в розмірі по 500 грн. на кожну дитину щомісячно частина 2 статті 182 СК України визначала мінімальний розмір аліментів на одну дитину, який не міг бути меншим, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. З 08.07.2017 року законодавець збільшив мінімальний розмір аліментів з 30% до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім того, зазначений розмір аліментів, який присуджено сплачувати відповідачу на утримання неповнолітніх дітей відповідно до рішення суду від 12.12.2014 року, є недостатнім для задоволення потреб неповнолітніх дітей, оскільки з 2014 року значно зросли споживчі ціни на продовольчі товари, одяг та комунальні послуги. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що судом не враховано правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену в постанові від 20.06.2019 року у справі №632/580/17, згідно якої зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України. Вказує, що згідно рішення Надвірнянського районного суду від 12.12.2014 року з нього стягнуто аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі в розмірі по 500 грн. на кожну дитину щомісячно до досягнення дітьми повноліття. Дане рішення виконується та ніким не оспорювалося. При цьому, згідно первинно заявлених позовних вимог, позивач просила стягнути з нього по 1 000 грн. на кожну дитину щомісячно і суд, врахувавши матеріали справи та обставини, визначені статтею 182 СК України, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. З часу ухвалення рішення від 12.12.2014 року його матеріальний стан не змінився. З 09.02.2015 року він перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Перемишлянської районної державної адміністрації як одержувач щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, який доглядав за особою з інвалідністю 1 групи, яка досягла 80-річного віку, ОСОБА_6 , 1933 року народження. Таким чином майже 4 роки він не мав можливості працевлаштуватися. На даний час він продовжує догляд за бабусею ОСОБА_6 , а тому можливість його заробітку є значно обмеженою. Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що розмір аліментів на утримання дітей, які стягуються з нього згідно рішення суду від 12.12.2014 року, є недостатнім для задоволення потреб дітей, оскільки з 2014 року значно зросли споживчі ціни на продовольчі товари, одяг та комунальні послуги, так як ріст цін не є безумовною підставою для збільшення попередньо визначеного судом розміру аліментів. Зауважує, що статтею 192 СК України передбачена можливість зміни розміру аліментів у разі зміни матеріального стану, а не росту цін та зміни економічного становища. Вказує, що позивачем жодними доказами не доведено, що у нього покращився матеріальний стан, а тому підстав для задоволення позову немає. З наведених мотивів просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечила. Зазначила, що відповідач безпідставно посилається на те, що його матеріальний стан не покращився, оскільки він з 09.02.2015 року по даний час змушений постійно доглядати за своєю бабусею похилого віку ОСОБА_6 . Той факт, що такий догляд здійснюється відповідачем по даний час не підтверджений жодними доказами. Більше того, бабуся відповідача ОСОБА_6 померла ще в грудні 2019 року, а тому він надає недостовірну інформацію, чим намагається ввести суд в оману. Також позивач зауважила, що на даний час відповідач не бере жодної участі у вихованні дітей, не цікавиться їхнім життям, більше того з 2014 року жодного разу їх не бачив. В засідання апеляційного суду, призначене в режимі відеоконференції в приміщенні Залізничного районного суду міста Львова за участю апелянта ОСОБА_2 та (або) його представника ОСОБА_7 , останні не з`явились, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. В телефонному режимі представник апелянта повідомив секретаря судового засідання про неявку в судове засідання та просив розгляд справи провести в їх відсутності. З урахуванням положення частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності. В судовому засіданні позивач доводи апеляційної скарги заперечила з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, та пояснила, що зі слів державного виконавця, в якого на виконанні перебуває виконавчий лист про стягнення з відповідача аліментів, їй стало відомо, що відповідач виїхав за кордон на заробітки. Оскільки вони проживають в різних областях, більше того не спілкуються, то змоги надати якісь докази про його матеріальне становище немає. Свої вимоги мотивує тим, що в неї погіршилось матеріальне становище. Вона працювала неофіційно, зараз втратила роботу у зв`язку з пандемією хвороби СОVІD-19 та необхідністю догляду за двома дітьми. Син ОСОБА_3 навчається в школі, а Доменік відвідує дошкільний заклад, у зв`язку з чим збільшились потреби в навчанні, розвитку та іншому. Тому просила залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідача, пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони з 15.09.2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Надвірнянського районного суду від 15.10.2015 року розірвано (а.с. 9). Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10, 11). Рішенням Надвірнянського районного суду від 12.12.2014 року з відповідача стягнуто на користь позивача аліменти на утримання дітей в твердій грошовій сумі в розмірі по 500 грн. щомісячно на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття (а.с. 12). Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що на даний час вказаний розмір аліментів є значно меншим, ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Крім того вказала, що витрати на утримання дітей значно збільшилися, а тому вказаного розміру аліментів недостатньо для повного забезпечення та задоволення потреб неповнолітніх дітей. Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно зі статтям 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною 2 статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Згідно з частиною 1 статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. Враховуючи вищенаведені положення закону та те, що внаслідок постійного зростання цін на продукти харчування, одяг, ліки та речі першої необхідності, раніше визначений судом розмір аліментів по 500 грн. на кожну дитину щомісячно не забезпечує навіть мінімальних потреб дітей сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для збільшення розміру стягуваних з відповідача на користь позивача аліментів на утримання їхніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 1 500 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття. Доводи апелянта про те, що судом не враховано правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену в постанові від 20.06.2019 року у справі №632/580/17, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в даній справі позивач не посилалася на зміну в законодавстві мінімального розміру аліментів на одну дитину, як на основну підставу для збільшення розміру стягуваних з відповідача на її користь аліментів на утримання дітей. Позивач зазначала, що такий розмір аліментів є значно меншим, ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Разом з цим, вона вказувала, що аліментів, які стягуються з відповідача, в умовах збільшення рівня цін недостатньо для матеріального утримання дітей, а також що син ОСОБА_3 навчається в Переріслянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, син Доменік відвідує дошкільний навчальний заклад «Золота рибка», а тому витрати на утримання дітей значно збільшилися. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на викладене та з урахуванням положень частини 1 статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 30 липня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча М.Д. Горейко Судді: В.Д. Фединяк І.О. Максюта Повний текст постанови складено 20 листопада 2020 року