Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/1080/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1080/20 Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К. Суддя-доповідач: Франовська К.С. 19 листопада 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Курка О. П. Совгири Д. І. за участю: секретаря судового засідання: Ременяк С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : В лютому 2020 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови від 28.11.2019 року №22/239 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 83 460,00 грн. на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що в червні 2017 року індексація заробітної плати найманих працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проводилась, і безпідставно не врахував розрахункову відомість на виплату індексації зарплати за червень 2017 року та платіжної відомості №14/1 від 15 липня 2017 року, які підтверджують своєчасне нарахування та виплату індексації і були пред`явлені для перевірки посадовій особі контролюючого органу. Звертає увагу на те, що акт перевірки ГУ ДПС у Хмельницькій області було вручено йому 22.10.2019 року, 04.11.2019року, з дотриманням 10-ти денного строку було подано заперечення на акт перевірки. Між тим, матеріали перевірки Управлінням Держпраці вже були отримані 28.10.2019 року, тобто до надходження заперечень. Скаржник також зазначає, що судом першої інстанції помилково ототожнено поняття нарахування та виплати заробітної плати із подачею звітності з єдиного соціального внеску і стверджує, що індексація заробітної плати року найманим працівникам за червень 2017 була здійснена у липні 2017 року, а виплата проведена 15.07.2019 року. Виявлена помилка щодо не відображення у Звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за червень 2017 року виправлена у вересні 2019 року. На обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 вказує як на доказ своєчасного нарахування та виплати індексації заробітної плати ОСОБА_2 оригінал заяви останньої від 15.06.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом, за змістом якої індексацію заробітної плати за червень 2017 року в сумі 50 грн.16 коп. отримано 15.07.2017 року. Вважає, що судом порушено норми процесуального права при відмові у задоволенні клопотання про виклик та допит свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо отримання індексації заробітної плати за червень 2017 року. Крім того, позивач вважає, що відповідач порушив його права, розглянувши справу про накладення штрафу 28.11.2019 року без його участі, оскільки повідомлення про розгляд акту перевірки Управлінням Держпраці ним не отримано. Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції, на підставі Наказу ГУ ДПС у Хмельницькій області №75 від 04.09.2019, відповідно до плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на ІІІ квартал 2019 року, посадовими особами ГУ ДПС у Хмельницькій області в період з 19.09.2019 по 02.10.2019 проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 по 31 грудня 2018. За наслідками перевірки складено акт №0102/22-01-33-03/ НОМЕР_1 від 17.10.2019, яким зафіксовані порушення, зокрема, статті 33 Розділу 4 закону України "Про оплату праці" та статті 95 Кодексу законів про працю України, щодо не проведення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 індексації заробітної плати найманих працівників в червні 2017 року, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 24.10.2019 ГУ ДПС у Хмельницькій області надіслало до Управління Держпраці у Хмельницькій області витяг з акту документальної планової виїзної перевірки №0102/22-01-33-03/ НОМЕР_1 від 17.10.2019, щодо порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю. На підставі висновків акту перевірки Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 17 жовтня 2019 року №0102/22-01-33- 03/ НОМЕР_1 , 28.11.2019 року перший заступник начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області, на підставі абзацу четвертого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України прийняв постанову про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 83460,00 грн. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність своїх дій і рішень та надано обґрунтовані доводи щодо прийняття постанови про накладення штрафу на позивача відповідно до норм чинного законодавства, оскільки ФОП ОСОБА_1 в червні 2017 року не проводилась індексація заробітної плати найманих працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , чим порушено вимоги ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України "Про оплату праці" . Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, до яких він прийшов з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права, виходячи з наступного. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю). Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За приписами статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 закону України "Про зайнятість населення" визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 (далі - Порядок № 509). Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Згідно вказаного Порядку, штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/ невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Пунктом 3 Порядку передбачено, що справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Дослідивши в межах апеляційної скарги доводи щодо правомірності висновків відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про оплату праці, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, під час проведення документальної планової виїзної перевірки контролюючим органом, серед іншого, встановлено, що позивач не провів індексацію заробітної плати найманих працівників в червні 2017 року, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджено відомостями нарахування заробітної плати, звітами про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб. В запереченні на акт перевірки від 04.11.2019 року ФОП ОСОБА_1 зазначив, що висновки контролюючого органу, викладені в акті щодо не проведення індексації заробітної плати не відповідають дійсності, оскільки у вересні 2019 року було виправлено помилку за червень 2017 року та проведено індексацію заробітної плати за червень 2017 року працівникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Виправлення виявленої помилки було відображено у Звіті про суми нарахованої заробітної плати (Додаток 4 до Порядку) за 9 місяць 2019 року, а саме у Таблиці 6 "Відомості про нарахування заробітної плати застрахованим особам (реєстраційний номер документа 9228317191, дата реєстрації звіту в Реєстрі 04.10.2019). Так, у вказаній Таблиці 6 у графі 18 "Сума нарахованої заробітної плати у межах максимальної величини, на яку нараховується єдиний внесок" було відображено суму нарахованої індексації за червень 2017 року ОСОБА_2 в розмірі 62.31 грн. та ОСОБА_3 в розмірі 62.31 грн. Прийняття Звіту підтверджено квитанцією №2 від 04.10.2019 р. Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що нарахування та виплата належних сум індексації найманим працівникам проведена, проте виплачена сума доходу не відображена у Звіті про суми нарахованої зарплати. В процесі судового розгляду позивач, на спростування висновків контролюючого органу подав посвідчену нотаріусом заяву ОСОБА_2 від 15.06.2020 року, за змістом якої індексацію заробітної плати за червень 2017 року в сумі 50 грн.16 коп. нею отримано 15.07.2017 року(а.с.181), відомість нарахування індексації заробітної плати за червень 2017 року, згідно якій працівникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нарахована індексація заробітної плати в розмірі 62.31 грн. кожній(а.с.58), звіт відрахувань у фонди за червень 2017 року на підтвердження відрахування з нарахованої суми індексації єдиного соціального внеску в сумі 27.42 грн. (а.с.58 зворот), платіжна відомість №14/1 за червень 2017 року, згідно якій працівники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 15.07.2017 року отримали по 50.16 грн. кожна(а.с.59) та Звіт про суми нарахованої зарплати (додаток 4) за вересень 2019 року, згідно якому ФОП ОСОБА_1 вносить виправлення помилки щодо не відображення в Звітності з ЄСВ суми нарахованого доходу 124,62, з якого сплачується єдиний соціальний внесок і відображає зазначену суму у вересні 2019 року. Надаючи правову оцінку наведеним обставинам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач, скориставшись правом, передбаченим статтею 50 Податкового кодексу України на виправлення виявленої помилки подав звіт про суми нарахованої заробітної плати (Додаток 4 до Порядку) за 9 місяць 2019 року, де у Таблиці 6 у графі 18 "Сума нарахованої заробітної плати у межах максимальної величини, на яку нараховується єдиний внесок" відобразив суму нарахованої індексацію за червень 2017 р. ОСОБА_2 у розмірі 62.31 грн. та ОСОБА_3 у розмірі 62.31 грн, проте таке виправлення не звільняє позивача від відповідальності щодо недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а саме щодо не нарахування вказаним особам у червні 2017 року індексації заробітної плати. Проте, відповідачем не спростовані доводи позивача про те, що нарахування та виплата індексації заробітної плати працівникам фактично проведена, але нарахований дохід не був відображений у Звіті про суми нарахованої заробітної плати. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до пп. 44.1 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Згідно з ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинним документом для фіксування госпоперації з нарахування заробітної плати є форми №П-6 "Розрахунково-платіжна відомість працівника" та №П-7 "Розрахунково-платіжна відомість (зведена)", а для фіксування госпоперації з виплати заробітної плати у готівковій формі - платіжна відомість (відомість на виплату грошей або видаткова відомість) ВКО, а для виплати зарплати на картки працівникам - відомість виплату заробітної плати використанням платіжних карток та виписка банку. Вони є підставою для бухобліку відповідних операцій - нарахування та виплати заробітної плати. Отже, доказами нарахування та виплати заробітної плати можуть бути лише первинні бухгалтерські документи. Такі докази позивачем подані до суду, вони є належними та допустимими, доказів на їх спростування не надано. Висновки суду першої інстанції про те, що вказані документи складені після перевірки, а відтак не можуть бути взяті до уваги, є лише припущенням. Між тим, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність документів про нарахування і виплату оплати праці, висновки повинні ґрунтуватися виключно на достовірних і вичерпних доказах. Наступним аргументом протиправності постанови Управління Держпраці про накладення штрафу на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, позивач посилається на те, що Управління належним чином не повідомило його про розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права бути присутнім під час розгляду справи, викласти заперечення та подати докази. Як зазначалось, механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 КЗпП України та частинами 2- 7 ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення", визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №

509. Згідно з п. 3 цього Порядку справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Колегія суддів враховує, що особі, до якої застосовується приписи ст.265 КЗпП України повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи висловлення заперечень, надання пояснень, доказів, захист тощо. Законодавство покладає обов`язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим. Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи. З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18, у постанові від 30 січня 2020 року у справі №482/9/17 з подібними правовідносинами. Повідомлення має на меті забезпечити участь особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні. У справі, що розглядається, встановлено, що повідомлення № 6197/19 від 31.10.2019 року Управлінням Держпраці ФОП ОСОБА_1 надіслано рекомендованим поштовим відправленням 01.11.2019 року за штрихкодовим ідентифікатором № 2900501848121 на адресу АДРЕСА_1 (а.с.113). Проте, поштове відправлення адресату вручене не було і повернуто відправнику з позначкою "за закінченням терміну зберігання". Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист. Причому, відомості щодо дати повернення відправлення, у справі відсутні. Правилами надання послуг поштового зв`язку передбачено, що поштові відправлення, повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв`язку виконати обов`язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів. У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.(пп.118, 118 Правил). У матеріалах справи, що розглядалась, немає доказів, які б свідчили про ухилення позивача від отримання повідомлення. Отже, відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований належним чином. Доводи відповідача про додаткове поінформування позивача 31.10.2019 року телефоном, що підтверджено роздруківкою телефонного зв`язку між абонентами номерів телефонів, перевірені судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що наданий доказ не є належним та допустимим для підтвердження факту поінформованості особи, оскільки свідчить лише про факт телефонного дзвінка певному абоненту, проте довідка щодо змісту телефонного повідомлення абоненту до роздруківки не додана (а.с.221-222 ) Відтак, стверджувати про поінформованість позивача у даному випадку, є неможливим. Пунктом 1 частини 3 ст. 2 КАС України визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У Рішенні від 20.11.2011 року у справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70). Згідно з положеннями ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Останній у справі, що розглядається, не довів правомірності прийнятої постанови. Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, через що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову. Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з позовом та апеляційною скаргою на судове рішення, сплатив судовий збір, відповідно, в сумі 840,80 грн. (а.с.1) та 1261,21 грн. (а.с.22), що підтверджено квитанціями банку (а.с.1,228). Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню 2102 грн. 01 коп. витрат на сплату судового збору. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити . Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року скасувати. Прийняти постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області від 28.11.2019 року №22/239 про накладення уповноваженими посадовими особами на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 на підставі абзацу 4 ч.2 ст.265 КЗпП України штрафу у розмірі 83 460,00 грн. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( код ДРФО НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Хмельницькій обл. (юридична адреса: 29013, м.Хмельницький, вул.Кам`янецька,74; код ЄДРПОУ 39793137) судові витрати в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 01 коп. сплаченого судового збору за подання до адміністративного суду позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 23 листопада 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Курко О. П. Совгира Д. І.