Постанова 4857 № 1.380.2019.004547

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004547 пров. № А/857/738/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Старунського Д.М., суддів Качмара В.Я., Кушнерика М.П., за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І. представника відповідача Терлецького Д.Р., розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.004547 (рішення ухвалено в м. Львові, головуючий суддя Крутько О.В., повне рішення складено 21.11.2019) за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 06.09.2019 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ 1656/317/НД/АВ/ФС від 17.04.2019 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 12519,00 грн. В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем безпідставно притягнуто його до відповідальності у вигляді штрафу за ст.265 КЗпП України, в той час як його притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області на підставі ст.41 КУпАП України. З цих підстав позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на нього штрафу, прийняту відповідачем. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року позові задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ 1656/317/НД/АВ/ФС від 17.04.2019 року. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ГУ Держпраці у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Звертає увагу на те, що постанова Стрийського міськрайонного суду Львівської області винесена 23.07.2019, тобто пізніше, ніж оскаржувана постанова, яка винесена 17.04.2019. Також зазначає, що чинними нормативно-правовими актами передбачено одночасно адміністративну відповідальність фізичної особи (ст.41 КУпАП) та відповідальність суб`єкта господарювання у виді фінансової санкції за порушення законодавства про працю (ч.2 ст.265 КЗпП України). Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги наведені в апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволення. У судовому засіданні представник відповідача просив залишити рішення першої інстанції без змін. Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності. Заслухавши суддю - доповідача, представника відповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що 28.03.2019 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Львівській області Тріль І.Б., було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 . За результатами інспекційного відвідування складено акт №ЛВ1656/317/НД/АВ від 28.03.20194, яким встановлено порушення вимог пункту 4 ПКМУ №1078, ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці: у підприємця має місце несвоєчасне нарахування та виплата складової заробітної плати, а саме індексація заробітної плати, яку слід розрахувати щомісячно відповідно до індексу приросту споживчих цін. При огляді відомостей нарахування заробітної плати встановлено, що нарахування суми індексації та її виплата у 2016 році не здійснювалося одночасно з нарахуванням та виплатою заробітної плати за місяць, доходи за який згідно з Порядком №1078 підлягають індексації. У ході інспекційного відвідування уповноваженою особою підприємця надано наказ №8 від 28.02.2019 року Про нарахування індексації заробітної плати за 2016 рік та відомість нарахування індексації за 2016 рік, при огляді яких встановлено, що у березні 2019 року нараховано індексацію 3 працівникам за 2016 рік в сумі 196,80 грн. Виплату індексації на час інспекційного відвідування не проведено. Розглянувши матеріали перевірки, начальник Головного управління Держпраці у Львівській області за результатами розгляду справи склав постанову №ЛВ 1656/317/НД/АВ/ФС від 17.04.2019, якою за порушення вимог пункту 4 ПКМУ №1078, ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП, ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці, на підставі абз.3 ч.2 ст.265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 12519,00 грн. Крім того, за результатами перевірки головним державним інспектором Управління Держпраці у Львівській області за цим фактом був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.41 КУпАП, який направлений для розгляду по суті до Стрийського міськрайонного суду Львівської області. 23.07.2019 постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП та накладено стягнення у виглядi штрафу в сумі 510 гривень. Вважаючи, що особа не може бути притягнена до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме порушення двічі позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що правопорушення, передбачені у ч.2 ст.265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у ч.1 ст.41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності, а тому притягнення позивача двічі за одне й те саме правопорушення, порушує його права, передбачені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 1 ст. 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі. Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Водночас, відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України і частиною 1 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам. Штраф за частиною 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. Колегія суддів зазначає, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014. Цей закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства. Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю. Тобто ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Тобто, одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП і частини 1 ст. 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення. В даному випадку позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування ст. 61 Конституції України необхідно з`ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду. У теорії права виділяють конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність. Водночас, дискутується питання про видову самостійність процесуальної, сімейної, екологічної та деяких інших видів відповідальності. Критерієм видової класифікації заходів відповідальності має бути юридична природа відповідного правопорушення та характер шкоди, що ним спричинена. Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги: мету відповідальності покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці; характер шкоди шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику; вид стягнення фінансова санкція у виді штрафу; суб`єкт, який притягує до відповідальності державний орган; джерело сплати штраф зараховується до державного бюджету. Водночас диспозиції абз. 3 ч. 2 ст .265 КЗпП України та ч. 1 ст. 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «Порушення встановлених термінів (строків) виплати заробітної плати», а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача ідентичні. Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, колегія суддів дійшла висновку, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 1 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності. Колегія суддів звертає увагу, що за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі ФОП ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області 23.07.2019, яка набрала законної сили. Застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. Накладення на нього штрафу за те саме правопорушення також постановою ГУ Держпраці у Львівській області №ЛВ 1656/317/НД/АВ/ФС від 17.04.2019, є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст.61 Конституції України. Вказана правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 21 грудня 2018 року у справі №814/2156/16 та постанові Верховного суду у справі №806/2143/18 від 22.04.2019. Щодо хронологічної послідовності притягнення позивача до відповідальності, то суд першої інстанції вірно зазначив, що слід врахувати те, що вказані питання знаходяться в компетенції відповідача. Натомість, оскарження цих рішень здійснюється за вибором позивача. При цьому, чинним законодавством не передбачено жодних обмежень щодо послідовності оскарження таких рішень, через що позивач вправі обрати найбільш сприятливий для нього спосіб захисту порушених його прав та інтересів. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана позивачем постанова на даний час становить основу для притягнення позивача до повторної юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, - то така постанова на даний час є такою, що порушує права позивача, а відтак в розумінні положень чинного законодавства, - є протиправною. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.004547 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Д. М. Старунський судді В. Я. Качмар М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 03.03.2020