Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/4967/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 р.Справа № 480/4967/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Щеглова Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, повний текст складено 17.03.20 року по справі № 480/4967/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (в подальшому ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просить суд: визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Сумській області, викладену в листах про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу періоду з 02.06.1994 р. по 24.04.1999 р. (що складає 4 роки 10 місяців 22 дні) по догляду за особою, яка досягла пенсійного віку та потребує стороннього догляду та відмову в призначенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зобов`язавши ГУ ПФУ в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії, періоду з 02.06.1994 р. по 24.04.1999 р. (що складає 4 роки 10 місяців 22 дні) по догляду за особою, яка досягла пенсійного віку та потребує стороннього догляду та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 12.07.2019 р. та виплатити виниклу заборгованість. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 09.09.2019 р. № 75 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком; зобов`язано відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 17.07.2019 року, зарахувавши позивачці до страхового стажу період по догляду за особою, яка досягла пенсійного віку та потребує стороннього догляду з 02.06.1994 р. по 24.04.1999 р. Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушенні вимоги матеріального та процесуального права, а саме: вимоги Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, оскільки у позивачки відсутній страховий стаж, який необхідний для призначення пенсії. Крім того, апелянт зазначив, що сам по собі догляд за пенсіонером незалежно від його віку, за відсутності висновку медичного закладу про потребу в сторонньому догляді не може бути підставою для зарахування періодів такого догляду до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком. Позивачкою не подано такого висновку, у зв`язку з чим у відповідача відсутні підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком. Позивачка подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка 06.06.2019 р. звернулася до Шосткинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (в подальшому Шосткинське ОУПФУ Сумської області) із заявою про призначення їй пенсії. За результатами розгляду вищевказаної заяви позивачки, рішенням Шосткинського ОУПФУ Сумської області № 38 від 10.06.2019 р. заявниці відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з тим, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 6 місяців 28 днів, право на призначення пенсії за віком позивач набуде у 63 роки, про, що позивачці повідомлено листами, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Згідно із довідкою Шосткинського ОУПФУ Сумської області про наявний страховий стаж від 10.06.2019 р. № 23 страховий стаж ОСОБА_1 складає 24 роки 6 місяців 28 днів. 12.07.2019 р. позивачка сплатила єдиний внесок у розмірі 33050,16 грн. за період з 01.01.2015 р. до 30.06.2006 р., згідно договору про одноразову сплату у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування від 03.07.2019 р., що підтверджується квитанцією від 12.07.2019 р. №18. Листом Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області від 15.07.2019 р. № 377/10/18-28-53-13 повідомлено Шосткінський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) про сплату ОСОБА_1 єдиного внеску у розмірі 33050,16 грн. за період з 01.01.2005 р. до 30.06.2006 р. 17.07.2019 р. позивач звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення їй пенсії. Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області № 75 від 09.09.2019 р. позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з тим, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 21 рік 2 місяці 5 днів, право на призначення пенсії за віком позивач набуде у 63 роки. Крім того, зазначено, що відповідно до наданих документів заявниця здійснювала догляд за особою, яка досягла 80-річного віку ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 02.06.1994 р. по 24.04.1999 р., що підтверджено актом від 29.03.2019 р. № 2 обстеження фактичних, обставин здійснення догляду, документами про вік (архівна довідка від 17.04.2019 за № Б-56, видана Державним архівом Сумської області). Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788 та п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», із змінами, передбачено зарахування до трудового стажу часу догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. Висновок медичного закладу надано не було. Тому, вищезазначений період не зараховано до трудового стажу. Листом ГУ ПФУ в Сумській області № 28097/03.3-27 від 16.10.2019 р. ОСОБА_1 повідомлено про вищевказане рішення. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивачки є визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 09.09.2019 р. №75 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, та зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 17.07.2019 р., зарахувавши позивачу до страхового стажу період по догляду за особою, яка досягла пенсійного віку та потребує стороннього догляду з 02.06.1994 р. по 24.04.1999 р. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно і з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 26 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в подальшому - Закон №1058-IV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 59 років - які народилися з 01 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 11 Закону №1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до пункту «є» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII, до стажу роботи зараховується також час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. Згідно із ч. 1 ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в подальшому Порядок № 637). Відповідно до п. 10 Порядку № 637, час догляду за особою з інвалідністю I групи, дитиною з інвалідністю віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, встановлюється на підставі: акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для осіб з інвалідністю I групи і дітей з інвалідністю) і вік (для осіб похилого віку і дітей з інвалідністю). Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їх сусідів, інших даних. Документами, які підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження або паспорт чи довідка житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації) та інші. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги» від 29 квітня 2004 року № 558 непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, котрих обслуговують соціальні служби), призначається щомісячна компенсаційна виплата. При зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за інвалідом І групи та престарілим до управління Пенсійного фонду України надається довідка управління праці та соціального захисту населення, яка підтверджує отримання щомісячної компенсаційної виплати за яку сплачені страхові внески. У разі, якщо до січня 2004 року непрацююча працездатна особа доглядала за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, час догляду зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, незалежно від отримання допомоги або компенсації. Періоди догляду за пенсіонерами зараховуються до страхового стажу на вказаних вище умовах при призначенні пенсій на загальних підставах. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що до стажу роботи зараховується також час догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства та такий час догляду за пенсіонером, який в період до 2004 року (включно) зараховується, зокрема, на підставі акта фактичних обставин здійснення догляду за такою особою, а починаючи з 01 січня 2005 року - у разі отримання компенсації по догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, в управлінні праці та соціального захисту населення. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснювала догляд за особою, яка досягла 80-річного віку, а саме ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 02.06.1994 р. по 24.04.1999 р (дата смерті ОСОБА_2 ) та отримувала відповідну компенсацію, що підтверджується копією архівної довідки Державного архіву Сумської області від 17.04.2019 р. № Б-56 стосовно дати народження ОСОБА_2 , копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , копією довідки виконавчого комітету Чапліївської сільської ради Шосткинського району Сумської області № 691, копіями з пенсійної справи (управлінні соціального захисту населення Шосткинської районної державної адміністрації) ОСОБА_1 , а саме: довідки виконавчого комітету Чапліївської сільської ради народних депутатів від 29.03.1996 р. № 496, копією заяви про призначення компенсації по догляду, копію рішення про призначення такої компенсації. Згідно акту фактичних обставин здійснення догляду за особою, яка досягла 80-річного віку за № 2 від 29.03.2019 р. Шосткинського ОУПФУ Сумської області, встановлено, що ОСОБА_1 , 1960 р.н., здійснювала догляд за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду з 02.06.1994 р. по 24.04.1999 р. Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою надано достатньо доказів які підтверджують обґрунтованість зарахування їй спірного періоду до стажу, який дає право на призначення пенсії. Щодо доводів апелянта, що при розрахунку пенсії позивачці виявлено недостатність наданих документів для зарахування до трудового стажу вищевказаного періоду, а саме відсутність довідки медичного закладу про потребу постійного стороннього догляду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до п.п. 2,3 п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Відповідачем до Комунального некомерційного підприємства «Шосткинська центральна районна лікарня» 26.07.2019 р. направлено запит № 12459/02.15-09 про надання висновку медичного закладу про те, що ОСОБА_2 , 1914 р. н. потребувала медичного догляду. Листом Комунального некомерційного підприємства «Шосткинська центральна районна лікарня» повідомлено, що в архіві документація на ОСОБА_2 , 1914 р. н. не збереглися та відомостей про видані довідки на теперішній час відсутні. 11.11.2019 р. відповідач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Шосткинської районної державної адміністрації за № 33788/02.15-09 про надання довідки із зазначенням інформації про отримання ОСОБА_1 допомоги по догляду за особою, яка за висновком медичного закладу потребувала постійного стороннього догляду. Листом Управлінням праці та соціального захисту населення Шосткинської районної державної адміністрації від 14.11.2019 р. відповідача повідомлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. № 497, розпорядження голови Сумської облдержадміністрації від 10.05.2002 р. № 151, розпорядження голови Шосткинської районної державної адміністрації від 17.05.2002 р. № 166, архівні пенсійні справи передані до Пенсійного фонду України Шосткинського району згідно акту прийому-передачі від 30.07.2004 р., у зв`язку з чим управління не може надати запитувану довідку. Як вбачається з письмових пояснень, наданих ГУ ПФУ в Сумській області, які знаходяться в матеріалах справи, при реорганізації управлінь архівна пенсійна справа ОСОБА_2 управлінням ПФУ в Шосткинському районі на зберігання до Шосткинського ОУПФУ Сумської області не передавалася. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою надані документи, на підставі яких відповідно до п. 10 Порядку № 637 встановлюється час догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, відсутність медичної довідки, яка була втрачена не з вини позивачки не може бути підставою для не врахування до стажу періоду роботи спірного періоду. Крім того, як вбачається з матеріалів справи рішенням Шосткинського ОУПФУ Сумської області від 10.06.2019 р. № 38, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Сумській області згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 р. № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України», страховий стаж ОСОБА_1 було визначено в 24 роки 6 місяців 28 днів, у зв`язку з чим позивачкою сплачено єдиний внесок за період з 01.01.2005 р. до 30.06.2006 р. у сумі 33050,16 грн. для зарахування трудового стажу, необхідного для призначення пенсії. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Підпунктом 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 встановлено, що верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). У Доповіді «Верховенство права», яка схвалена Європейською Комісією За демократію через право (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «законних очікувань») (пункт 48). Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У цій справі повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Також, як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивачки є визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 09.09.2019 р. №75 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV з 17.07.2019 року, зарахувавши позивачці до страхового стажу період по догляду за особою, яка досягла пенсійного віку та потребує стороннього догляду з 02.06.1994 р. по 24.04.1999 р. Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із приписами частини першої ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Крім того, доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені у відзиві на позов та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року по справі № 480/4967/19 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 23.11.2020 року