Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/3/19

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Єленіної Ж. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року в адміністративній справі № 9901/3/19 (провадження № 11-222заі20) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання дій і бездіяльності протиправними, скасування рішення й зобов`язання вчинити певні дії Короткий виклад історії справи У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просила: - визнати протиправними дії ВККС, вчинені під час кваліфікаційного оцінювання судді Казанківського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , а саме щодо: незаконного проведення іспиту в частині виконання практичного завдання не в письмовій формі та без заповнення ОСОБА_1 зошита для виконання практичного завдання; незаконного включення до резолютивної частини рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18 інформації стосовно рекомендації розглянути питання про звільнення судді Казанківського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 із займаної посади; - визнати протиправною бездіяльність ВККС, допущену під час кваліфікаційного оцінювання судді Казанківського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , а саме щодо: грубого порушення уповноваженими представниками ВККС Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затвердженого рішенням ВККС від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16 (далі - Порядок), стосовно неприйняття до уваги та ухилення від дослідження оформлених у виді заяв пояснень і клопотань судді Казанківського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 про можливість повторного виконання практичного завдання за належних обставин (відсутності позаштатної ситуації) та його перегляду; незазначення в рішенні ВККС від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18 мотивів його ухвалення; невстановлення, за яким саме критерієм кваліфікаційного оцінювання суддя Казанківського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді; - визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18; - зобов`язати Комісію провести кваліфікаційне оцінювання судді Казанківського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства України; - стягнути з ВККС на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним, невмотивованим та ухваленим з порушенням законодавства України та актів ВККС, принципів верховенства права, правової визначеності, незалежності судової влади. ОСОБА_1 також указала про порушення порядку та процедури проведення оцінювання, зокрема проведення практичного завдання, під час якого сталася позаштатна ситуація (в аудиторії вимкнулось світло, внаслідок чого у позивачки перестав працювати ноутбук). Оскільки іспит (виконання практичного завдання) проводився за допомогою автоматизованих систем із забезпеченням учасників іспиту необхідними технічними засобами та носіями (ноутбуком, який мав доступ до мереж «Ліга : Закон» та «Рада : Закон»), то позивачка як учасниця іспиту втратила можливість приймати в ньому участь. Зазначена позаштатна ситуація тривала близько 20 хвилин. Після відновлення електропостачання практична робота не була збережена в повній мірі, внаслідок чого ОСОБА_1 була вимушена виконувати її практично з початку, при цьому доступу до мереж «Ліга : Закон» та «Рада : Закон» не було до закінчення іспиту (виконання практичного завдання). На зауваження й прохання щодо вирішення позаштатної ситуації, яка склалась, особи, що здійснювали контроль за проведенням іспиту, реагували упереджено, попереджаючи позивачку про складання відповідного акта щодо неї. На думку позивачки, у зазначеній ситуації було грубо порушено пункти 6, 9 розділу І Порядку в редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/згі-18. Крім того, на порушення пункту 14 розділу IV Порядку уповноважені представники не склали акт позаштатної ситуації та не запакували його в окремий пакет, у зв`язку із чим практичні роботи були оцінені без урахування тієї обставини, що вони були виконанні без забезпечення правовою базою програмного комплексу. ОСОБА_1 зауважила, що відповідач порушив її права під час складення практичного завдання, у зв`язку із чим вона бажала повторно пройти відповідний етап кваліфікаційного оцінювання, проте їй було відмовлено в цьому. Позивачка також послалась на те, що в оскаржуваному рішенні наведений лише перелік засобів встановлення відповідності судді займаній посаді (результати іспиту), а також указані бали позивачки за кожним з критеріїв без зазначення будь-яких мотивів або обґрунтування щодо виставлення саме такої кількості балів. На переконання ОСОБА_1 , висновок Комісії щодо недопуску її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання здійснювався без повного аналізу результатів кваліфікаційного оцінювання та не з підстав невідповідності критерію компетентності. Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції Указом Президента України від 13 травня 2009 року № 323/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Казанківського районного суду Миколаївської області. Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479-VIII ОСОБА_1 обрано на посаду судді Казанківського районного суду Миколаївської області безстроково. Рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді суддів призначено на 25 липня 2018 року проведення іспиту для 63 суддів місцевих судів. Указаним рішенням встановлена черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту; другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішенням від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 Комісія встановила, що мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання. ВККС рішенням від 18 жовтня 2018 року № 236/зп-18 затвердила кодовані результати складення 17 квітня 2018 року анонімного письмового тестування в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, згідно з яким ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування отримала 65,25 бали, а за виконання практичного завдання - 27,5 бали. 21 грудня 2018 року Комісія прийняла рішення № 1999/ко-18, яким визначила, що суддя Казанківського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 7 червня 2018 року № 133/зп-18, та відмовила їй за результатами іспиту в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визначеного рішенням Комісії від 18 жовтня 2018 року № 236/зп-18, також визнала суддю Казанківського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та вирішила внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення з посади судді. Вважаючи протиправним рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18, ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовними вимогами про його скасування. Позивачка також заявила вимоги про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача, вчинених під час її кваліфікаційного оцінювання як судді Казанківського районного суду Миколаївської області, а також про зобов`язання Комісії провести кваліфікаційне оцінювання позивачки відповідно до вимог законодавства України. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 1 липня 2020 року закрив провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Судове рішення мотивовано тим, що: рішення ВККС, прийняте за результатами кваліфікаційного оцінювання, є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, а тому обставини його прийняття повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації; передбачене частиною першою статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII)оскарження рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП; оскаржуване рішення ВККС є тим рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою й прийнятою з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржниці, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а саме частини другу та третю статті 88 Закону № 1402-VIII, згідно з якими суддя (кандидат на посаду судді), який не згоден із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. Крім того, суд першої інстанції порушив положення частини другої статті 2 указаного Кодексу. ОСОБА_1 також зазначила, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій та бездіяльності ВККС, зобов`язання її вчинити певні дії не були розглянуті по суті колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Щодо цих вимог суд не надав правової оцінки та не навів правових висновків. Отже, постановляючи оскаржувану ухвалу від 1 липня 2020 року, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду самоусунулась від розгляду зазначених позовних вимог, чим порушила право позивачки оскаржити за нормами статті 88 Закону № 1402-VIII до адміністративного суду рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, зокрема, з підстав того, що це рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів (з урахуванням виникнення зазначеної у позові позаштатної ситуації), з яких Комісія дійшла відповідних висновків. На думку скаржниці, вказані вимоги не пов`язані зі звільненням її з посади судді Казанківського районного суду Миколаївської області, а тому й не стосуються повноважень ВРП. Скаржниця також послалась на постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 800/328/17, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 26 червня 2018 року у справі № 800/264/17, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/354/17, якими було вирішено по суті позовні вимоги суддів за результатами кваліфікаційного оцінювання, аналогічні заявленим нею позовним вимогам. У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просила скасувати оскаржувану ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та направити справу до цього суду для продовження розгляду заявлених нею позовних вимог. Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 липня 2020 року змінила, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині цю ухвалу залишила без змін. Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду Зважаючи на правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку про те, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення буде переглянуте ВРП. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18 (провадження № 11-1344заі18), від 29 квітня 2020 року у справі № 9901/831/18 (провадження № 11-1213заі19), від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/810/18 (провадження № 11-202заі20). Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Комісії від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18, не може бути самостійним предметом судового розгляду, а відтак суд першої інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС обґрунтовано закрив провадження у справі. Велика Палата Верховного Суду відхилила посилання скаржниці на те, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій та бездіяльності ВККС, зобов`язання Комісії вчинити певні дії не були розглянуті колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оскільки вказані вимоги є похідними від основної позовної вимоги - про скасування рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18, відтак їх неможливо виокремити з огляду на їх нерозривний причинно-наслідковий зв`язок. Отже, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги в цій справі не можуть бути предметом самостійного розгляду адміністративного суду до того, як рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді буде предметом розгляду у ВРП, а тому суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про закриття провадження у справі за всіма позовними вимогами. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводами скаржниці про те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не надав правової оцінки та не виклав правових висновків щодо позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності ВККС, зобов`язання її вчинити певні дії, а тому дійшла висновку, що ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 липня 2020 року підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову в цій справі є визнання протиправними дій і бездіяльності Комісії, допущені під час кваліфікаційного оцінювання судді, а також визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18, яким, зокрема, визнано суддю Казанківського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та рекомендовано ВРП розглянути питання про звільнення позивачки з посади судді. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивачка, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, вважаємо за необхідне наголосити, що вимога щодо доступності правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена у міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (стаття 6) (далі - Конвенція), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН від 29 листопада 1985 року (пункт 4). Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді. Згідно з пунктом 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 21 - 26 рішення від 22 липня 2014 року у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а є бар`єром, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44). Як убачається з матеріалів справи, спірне рішення Комісії від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивачки, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення позивачки. Отже, на наше переконання, є таким, що порушує права ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не погоджуючись із таким висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне зазначити таке. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 КАС. Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС. На підставі частин другої, четвертої статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. При цьому необхідно зазначити, що рекомендаційний характер має лише останній абзац оскаржуваного рішення, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивачки ОСОБА_1 , у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду. Ураховуючи наведене, вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення Комісії від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду, є помилковим. На нашу думку, розглядаючи адміністративну справу, необхідно перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені у рішенні ВККС від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18, а також доводи щодо протиправності дій та бездіяльності Комісії під час проведення кваліфікаційного оцінювання позивачки. Повна перевірка рішення, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті рішення ВККС мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечить самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист. Таким чином, при вирішенні спорів щодо рішення, дій та бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, які визначені у частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII. Крім того, слід зазначити, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як судом першої інстанції, а також Великою Палатою Верховного Суду неодноразово розглядалися справи з аналогічними позовними вимогами, стосовно яких приймалися судові рішення по суті (справи № 9901/729/18, 9901/828/18, 9901/598/18, 9901/558/18). СамеВелика Палата Верховного Суду спрямувала практику розгляду справ з подібними позовними вимогами (справа № 9901/646/18 (П/9901/646/18) (провадження № 11-1146заі18)). Таким чином, Велика Палата Верховного Суду фактично змінила власну правову позицію (правовий висновок щодо оскарження рішень ВККС), однак, на наше переконання, не повинна була змінювати практику розгляду справ такої категорії. На нашу думку, мотиви, з огляду на які виникають підстави для такого відступу/зміни практики, можна окреслити так: можуть бути наслідки зіставлення характеру (змісту) спірних правовідносин та казусів (правових ситуацій), на підставі яких було сформульовано правовий висновок; час виникнення зазначених правовідносин, умови їх дії та існування; відсутність/наявність між ними істотного часового розриву; стабільність/змінність нормативного регулювання відносин, щодо яких виник спір, і відносин, що були підставою для формулювання правового висновку; відсутність/настання ґрунтовних змін у суспільному й економічному житті країни, за буття яких сформульований правовий висновок почав обмежувати та/чи дезорієнтувати в питаннях забезпечення однакового застосування норм права; або ж у межах конкретних фактичних обставин справи виявлені обставини, які існували на час формулювання правового висновку, але містять у собі ознаки, які не охоплюються трактуванням Великої Палати Верховного Суду, та є необхідними і достатніми для прийняття іншого судового рішення. На наше переконання, таких мотивів у цій справі немає. За викладених обставин більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, ухваливши змінити ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 липня 2020 року про закриття провадження в цій справі з викладенням її мотивувальної частини в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року, заклала суперечності як щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і щодо положень частини четвертої статті 22, статті 266 цього Кодексу та статті 88 Закону № 1402-VIII, які, на наше переконання, прямо передбачають оскарження до суду рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1999/ко-18. Висновки З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 липня 2020 року скасувати це рішення і направити справу № 9901/3/19 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду, а не надавати більшої ваги рішенню про закриття провадження у справі, помилково погодившись, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Судді Великої Палати Верховного Суду: Ж. М. Єленіна О. Б. Прокопенко О. М. Ситнік