Постанова КЦС ВС № 526/405/13-ц

Постанова Іменем України 19 листопада 2020 року м. Київ справа №526/405/13-ц провадження №61-7517св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М. учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів Прядкіної О. В., Абрамова П. С., Обідіної О. І., ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до ОСОБА_1 , з позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу, виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі. Позов мотивовано тим, що 10 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір щодо надання кредиту в сумі 36 781,44 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредитних коштів 11 липня 2023 року. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у загальному розмірі 54 944,59 доларів США, що є підставою для задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 24 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 20 серпня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. За результатами нового розгляду справи, рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів факт отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 30 000 доларів США, а отже не доведено і факт перебування сторін у зобов`язальних відносинах за кредитним договором та договором іпотеки. Крім цього, згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 5851 від 22 липня 2014 року підпис від імені ОСОБА_1 у заяві на видачу готівки № 1 від 10 липня 2008 року, розташований у рядку «отримувач», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 28 січня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року, у розмірі 54 944.59 доларів США, з яких 30 726,84 доларів США - заборгованість за кредитом, 10 304,24 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 669,30 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 8 598,01 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина) та 2 614,92 доларів США - штраф (процентна складова) звернуто стягнення на квартиру загальною площею 74,00 кв. м, житловою площею 47,40 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки за початковою ціною 242 085 грн публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами України дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. У задоволенні позову про виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року касаційні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Полтавської області від 28 січня 2016 року скасовано з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд. За результатами нового апеляційного розгляду ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 10 січня 2019 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. За результатами нового розгляду, постановою Полтавського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2015 року скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року у розмірі 38 907,17 доларів США, що складається з: 30 726,84 доларів США - заборгованості за кредитом, 8180,33 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом та 43 149,27 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши ціну предмета іпотеки при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 . Виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відстрочено до закінчення дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII«Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кредитний договір 10 липня 2008 року підписаний ОСОБА_1 , іпотекодавцем за договором іпотеки є сам ОСОБА_1 , який на день укладення цього правочину своїм підписом підтвердив укладення договору іпотеки, що, у свою чергу, також свідчить про те, що з липня 2008 року йому було достеменно відомо про розмір кредитних коштів, отриманих за кредитним договором. Отже, за наведених обставин та чинності, як кредитного договору, так і договору іпотеки, укладених між сторонами 10 липня 2008 року, того, що відповідач виконував умови договору та сплатив на його виконання 13 170,60 доларів США і передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру в забезпечення повернення кредиту, наданого у вигляді непоновлювальної лінії в сумі 36781,44 долари США і цим самим підтвердив наявність свого зобов`язання перед банком за вказаним кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу, а також для виселення ОСОБА_1 . Перевіряючи розмір заборгованості, розрахованої банком, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підлягають задоволенню вимоги щодо відшкодування 30 726,84 доларів США - заборгованість за кредитом. Законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а тому за наявності вимог про стягнення пені вимоги щодо стягнення з відповідача штрафів задоволенню не підлягають. Банк нараховував комісію за користування кредитом,що є незаконним, а тому вимоги щодо 2 669,30 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом задоволенню не підлягають. Заборгованість по процентах має визначатись після спливу тридцятиденного строку після надіслання ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення кредитних коштів - з 01 липня 2012 року та, як вбачається з розрахунку наданого банку, становить 8180,33 долара США. Загалом - 38 907,17 доларів США. З урахуванням строку виконання вимоги банку з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 5400,41 доларів США, що еквівалентно 43149, 27 грн (за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 17 грудня 2012 року). Посилаючись на наведене, апеляційний суд виходив з того, що на підставі вимог статей 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та пункту 22 договору іпотеки, за наявності заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року у розмірі 38 907,17 доларів США по кредиту і процентах та 43 149,27 грн - пені, підлягають задоволенню вимоги позивача про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, з визначенням ціни предмета іпотеки при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Відповідач підлягає виселенню з вказаної квартири. Оскільки вказана квартира використовується як місце постійного проживання відповідача, апеляційний суд застосував положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII«Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та відстрочив виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції від 23 листопада 2015 року. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно зазначено в мотивувальній частині прийнятої ним постанови фактичні обставини, які були встановлені судом першої інстанції. Апеляційний суд безпідставно у мотивувальній частині постанови зазначив, що чинність кредитного договору, договору іпотеки, укладених між сторонами 10 липня 2008 року, а також факт того, що відповідач виконував умови договору та сплатив на його виконання 13 170,60 доларів США і передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру в повернення кредиту, наданого у вигляді непоновлювальної лінії в сумі 36 781,44 долари США, є підтвердження відповідачем наявності свого зобов`язання перед банком. Факт укладення кредитного договору від 10 липня 2008 року та договір іпотеки квартири від 10 липня 2008 року сторонами не заперечується, однак відповідач заперечує факт отримання ним вказаної в заяві на видачу готівки суми кредитних коштів, а саме в розмірі 30000 доларів США, а також факт заподіяння позивачу збитків. При цьому апеляційним судом проігноровано та не взято до уваги факт відсутності належних допустимих, достовірних та достатніх доказів, якими підтверджувався факт виконання банком умов кредитного договору щодо надання відповідачу кредитних коштів в обумовленій договором сумі, а саме щодо видачі 30 000 доларів США через касу, як це передбачено кредитним договором. Апеляційним судом не враховано та не надано оцінки тому факту, що відповідач звернувся з заявою до Гадяцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області про обставини, які можуть містити ознаки кримінального правопорушення в діях банку (його осіб) у зв`язку з підробкою документу та його використанням - заяви на видачу готівки №1 від 10 липня 2008 року на суму 30 000 доларів США за кредитним договором від 10 липня 2008 року. За результатами розгляду поданої відповідачем заяви, 04 лютого 2019 року слідчим Гадяцького відділу поліції порушено кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України за фактом виготовлення та використання підробленого документу. Апеляційний суд порушив принцип змагальності сторін та допустив однобічність у дослідженні доказів, надавши перевагу доказам, які надано позивачем. Відповідач надавав апеляційному суду як письмові так і усні обґрунтування неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, клопотаннях відповідача про залучення доказів. Проте в порушення вимог статей 83, 367, 263, 264 ЦПК України апеляційний суд частину поданих документів, які є важливими доказами у даній справі, безпідставно повернув, відхилив клопотання про виклик і допит свідка. Апеляційним судом не враховано, що позивач надав суду підроблений документ - заяву на видачу готівки на суму 30 000 доларів США, в якій у графі «Отримувач» стоїть підпис не відповідача, а іншої особи. За відсутності первинних документів, на підставі підробленого документу - заяви на видачу готівки №1 на суму 30 000 доларів США, позивач безпідставно провів розрахунок неіснуючої заборгованості за кредитним договором та на підставі нього заявив вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Усне клопотання відповідача, заявлене в судовому засідання 20 березня 2019 року, про винесення окремої ухвали щодо допущених банком порушень норм закону при видачі кредитних коштів в сумі 6000 доларів США, судом апеляційної інстанції не було розглянуте. Суд повністю проігнорував як клопотання відповідача, так і порушення нормативних актів банком, не врахував їх при винесенні рішення, не надав їм належної правової оцінки в порушення статей 263, 264 ЦПК України. Натомість суд ухвалив незаконне рішення, посилаючись на підроблені та неналежно оформлені документи, тобто на неналежні, недопустимі, недостовірні та недостатні докази. Апеляційний суд не врахував преюдиційні обставини, встановлені рішенням Гадяцького районного суду 21 липня 2017 року у справі №526/2213/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року. Вказаним рішенням встановлено, що банк не надав доказів того, що ОСОБА_1 отримав в касі банку готівкові кошти в сумі 36 781,44 доларів США. Апеляційним судом не враховано, що 10 липня 2008 року відповідач отримав в касі банку кошти в сумі 6 000 доларів США на споживчі цілі. Погашення отриманих коштів в сумі 6 000 доларів США проведено відповідачем в період з 21 серпня 2008 року по 21 вересня 2010 року та всіх інших платежів, передбачених кредитним договором. Таким чином позичальник виконував умови кредитного договору в частині отриманого траншу в сумі 6000 доларів США повністю. Інших зобов`язань перед банком відповідач не мав. На час укладання кредитного договору факт передачі кредитних коштів в іноземній валюті фізичній особі - резиденту може бути підтверджено виключно первинними бухгалтерськими документами, що регламентується низкою нормативних актів, і в жодному із них не зазначено, що підтвердженням отримання позичальником кредиту в іноземній валюті є факт передачі останнім в іпотеку квартири за іпотечним договором. Укладання договору іпотеки не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, який підтверджує виконання банком умов кредитного договору в частині видачі кредитних коштів. Договір іпотеки укладався в забезпечення виконання зобов`язань позичальником. Договір іпотеки було укладено до моменту видачі банком позичальнику кредитних коштів в сумі 6000 доларів США. Дійсність кредитного договору також не підтверджує факту виконання його умов банком в частині видачі коштів в заявленій у позовній заяві сумі та факту правомірності звернення позивача до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з порушенням умов кредитного договору позичальником, яких позичальник не порушував. Судом апеляційної інстанції не надано оцінки та не взято до уваги факт звернення відповідача з позовною заявою до суду про розірвання кредитного договору від 10 липня 2008 року, визнання договору іпотеки від 10 липня 2008 року та договору поруки, укладених в забезпечення виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором припиненими, стягнення з АБ «ПриватБанк» на користь заподіяних матеріальних та моральних збитків. 18 березня 2019 року за поданою позовною заявою відкрито провадження у справі №526/556/19. Також, апеляційним судом не враховано вимоги статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, відповідно до яких особам, які виселяються із житлового будинку, яке є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. І хоча відповідач не має боргу перед банком за кредитним договором і прийняте апеляційним судом рішення є незаконним, однак і в цьому випадку судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки у рішенні не визначено постійне жиле приміщення, яке має надаватися особі в разі виселення. У даній справі банк при видачі валютних коштів за кредитним договором в сумі 6000 доларів США порушив норми чинного законодавства, вчинив зловживання процесуальними правами, що є підставою для постановлення окремої ухвали. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу, АТ КБ «ПриватБанк» заперечує проти доводів відповідача та просить залишити постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість. Фактичні обставини, встановлені судами 10 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 36 781,44 доларів США, зі сплатою 15 % річних строком погашення до 11 липня 2023 року. Того ж дня у забезпечення кредитних зобов`язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого останній передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року відповідачем сплачено 13 170,60 доларів США, що підтверджується квитанціями про внесення коштів на погашення заборгованості за кредитним договором та розрахунком оплати. Згідно розрахунку банку у ОСОБА_1 виникла заборгованість, яка станом на 17 грудня 2012 року становила 54 944,59 доларів США, з яких: 30 726,84 доларів США - заборгованість за кредитом, 10 304,24 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 2 669,30 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 8 598,01 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина) та 2 614,92 доларів США - штраф (процентна складова) . Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 22 липня 2014 року підпис від імені ОСОБА_1 у заяві на видачу готівки від 10 липня 2008 року № 1, розташований у рядку «отримувач» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що її доводи зводяться до незгоди відповідача з постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог банку, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 1054 ЦК Українивизначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК Україниякщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Частиною першою статті 546 ЦК Українипередбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до статті 572 ЦК Українив силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом частини першої статті 575 ЦК Україниіпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до частини першої статті 589 ЦК Україниу разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Одним із загальних принципів цивільного процесу є змагальність сторін, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правосину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 338/180/17, викладені у постанові від 05 червня 2018 року). У справі, яка переглядається установлено, що у період з часу укладання кредитного договору - 10 липня 2008 року по 28 вересня 2010 року ОСОБА_1 виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо погашення заборгованості, сплатив 13 170,60 доларів США, кредитний договір та договір іпотеки не визнані у встановленому порядку недійсними. ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру за іпотечним договором, укладення якого відбулося після підписання вказаного кредитного договору, і цим самим підтвердив наявність свого зобов`язання перед банком за вказаним договором саме у визначеній у ньому сумі. За умов наявності доведеності факту неотримання ОСОБА_1 коштів за указаним договором, такі обставини могли бути підставою для розірвання договору за його позовом, проте, відповідач виконував умови кредитного договору та сплатив на виконання умов зазначену суму коштів і передав в іпотеку квартиру. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звертався до Гадяцького районного суду Полтавської області з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору від 10 липня 2008 року. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (справа №526/2008/14-ц). 12 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Гадяцького районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольська С. М., ОСОБА_2 , про захист прав споживача, розірвання кредитного договору, визнання договору іпотеки квартири та договору поруки припиненим, відшкодування завданих збитків та моральної шкоди. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» в особі Гадяцького відділення «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Гадяцького районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольська С. М., ОСОБА_2 про захист прав споживача, розірвання кредитного договору від 10 липня 2008 року, визнання договору іпотеки квартири від 10 липня 2008 року та договору поруки, укладеного у забезпечення виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором припиненими, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди відмовлено. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів та установлених на їх підставі конкретних обставин, дійшов обґрунтованого висновку, що факт отримання грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено змістом кредитного договору, який в установленому законом порядку недійсним не визнавався, укладенням на забезпечення кредитного зобов`язання договору іпотеки, виконанням відповідачем умов кредитного договору по сплаті щомісячних платежів протягом тривалого часу. Апеляційний суд правильно виходив з того, що відповідач виконував умови договору та сплатив на його виконання 13 170,60 доларів США і передав в іпотеку нерухоме майно і цим самим підтвердив наявність свого зобов`язання перед банком за вказаним кредитним договором. Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №526/2213/16-ц (провадження №61-28699св18) за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року. З урахуванням наведених обставин та чинності, як кредитного договору, так і договору іпотеки, укладених між сторонами 10 липня 2008 року, факту виконання відповідачем умов договору та сплати на його виконання 13 170,60 доларів США, передачі в іпотеку нерухомого майна - квартири в забезпечення повернення кредиту, наданого у вигляді непоновлювальної лінії в сумі 36781,44 долари США, суд апеляційної інстанції, на підставі положень статей 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та п.22 договору іпотекидійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості та виселення з неї відповідача. Установивши, що предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 , використовується як місце постійного проживання відповідача, апеляційний суд обґрунтовано застосував положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII«Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», шляхом відстрочення виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Висновки апеляційного суду по суті вирішення спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані стороною відповідача. Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач отримав у касі банку лише 6 000 доларів США, які в подальшому повернуті у повному обсязі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вказані обставини перевірялись апеляційним судом, який, відхилив аналогічні доводи, посилаючись на їх недоведеність. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом преюдиційних обставин, встановлених рішенням Гадяцького районного суду 21 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року, у справі №526/2213/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року, у якому встановлено факт неотримання ОСОБА_1 коштів в сумі 36 781,44 доларів США, оскільки згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, вказані судові рішення скасовано постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року та позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору у розмірі 30 816,22 доларів США. Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, оцінки нових доказів, в тому контексті, який на думку заявника свідчить про неотримання ним кредитних коштів в обумовленому у кредитному договорі розмірі, а отже і відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за цим договором. Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 березня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: В. С. Висоцька І. В. Литвиненко І. М. Фаловська