Постанова 4857 № 380/784/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/784/20 пров. № А/857/8830/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Пліша М.А. за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року (суддя - Сакалош В.М., м. Львів, повний текст судового рішення складено 17 червня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації, Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 в січні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Голови Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації, Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації у якому просив: визнати протиправним та скасувати розпорядження Голови Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації від 24.12.2019 №72/01-05/19 «Про звільнення ОСОБА_2 »; поновити позивача на посаді начальника відділу освіти Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації; стягнути з Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2020 до дня поновлення на роботі; стягнути з Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації на користь позивача моральну шкоду, завдану внаслідок протиправного звільнення із займаної посади у розмірі 10000 грн. Позов обґрунтований протиправністю звільнення позивача із займаної посади як такого, що відбулося з грубим порушенням норм трудового законодавства, оскільки йому не були запропоновані всі рівнозначні вакантні посади для подальшого працевлаштування, які були наявні протягом двох місяців з дня його попередження про наступне вивільнення та не було враховано переважне право залишення позивача на роботі. Крім того, наголошує, що внаслідок вищенаведених обставин у нього погіршився стан здоров`я, погіршились самопочуття та емоційний стан, погіршились у зв`язку з цим взаємини з рідними, він став замкнутий в собі, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі №380/784/20 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Голови Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області від 24.12.2019 №72/01-05/19 «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено позивача на посаді начальника відділу освіти Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області. Стягнуто з Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2020 до дня поновлення на роботі. Рішення в частині поновлення позивача на посаді начальника відділу освіти Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В доводах апеляційної скарги вказує, що оскаржуване розпорядження видано на підставі, в межах повноважень, у спосіб, які встановлені чинним законодавством обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, які мали значення для прийняття такого рішення. Зокрема, апелянт вказує, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) не є обов`язком роботодавця, з огляду на що вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про необхідність пропозиції позивачу всіх наявних рівнозначних вакантних посад для подальшого працевлаштування, які були наявні протягом двох місяців з дня попередження останнього про наступне вивільнення. Крім того, апелянт покликається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки ні Голова Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації, ні Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації не були повідомлені про судове засідання, призначене на 09.06.2020. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що розпорядженням Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації від 19.01.2016 №7/01-05 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу освіти Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації з 21.01.2016. У зв`язку із скороченням чисельності штату працівників районної державної адміністраціївідповідно до розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 30.10.2019 №1214/0/5-19 «Про затвердження граничної чисельності працівників апаратів районних державних адміністрацій та їх структурних підрозділів» та розпорядження Голови Кам`янка-Бузької районної державної адміністраціївід 30.10.20119 №266/02-08/19 «Про впорядкування структури районних державних адміністрацій» ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення 31.12.2019 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (далі Закон №889-VIII), яке зумовлене неможливістю переведення на іншу посаду. Розпорядженням Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації від 24.12.2019 №72/01-05/19 «Про звільнення ОСОБА_3 » позивача 31.12.2019 звільнено з посади начальника відділу освіти Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації у зв`язку із скороченням чисельності та штату державних службовців відділу освіти районної державної адміністрації (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. Позивач, не погоджуючись із своїм звільненням, вважаючи його неправомірним, здійсненим в порушення вимог Закону №889-VIII і КЗпП України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із недотримання відповідачем процедури звільнення позивача. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю та гарантує захист від незаконного звільнення. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням регулюються Законом №889-VIII, дія якого поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, інших державних органів (стаття 3; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Підстави припинення державної служби передбачені статтею 83 Закону №889-VIII, якою регламентовано, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення. Так, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу. Частиною третьою статті 5 Закону №889-VIII передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачена у частині другій статті 40 КЗпП України, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного розпорядження, норми якого застосовуються до спірних правовідносин субсидіарно, заборона звільнення у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, за можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник є таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, в момент попередження про наступне вивільнення, вакантними є всі посади згідно нового штатного розпису, які і повинні були запропоновані всім працівникам. Припинення державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців можливе тільки у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі відповідно до кваліфікації державного службовця. Так, як обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Так, як законодавством встановлено обов`язок роботодавця письмово попередити працівника про майбутнє звільнення з одночасною пропозицією всіх вакантних посад, тому пропозиція наявних вакантних посад повинна бути виконана роботодавцем також в письмовій формі та доведена до відома працівника. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 13 листопада 2019 року (справа № 824/4/16-а), від 16 травня 2018 року (справа №807/2384/15), від 22 жовтня 2019 року (справа №819/1827/17), від 29 січня 2020 року (справа №826/16707/18). Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудовий спір, пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суд має з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При цьому, в разі змін в організаційній структурі юридичної особи публічного права звільнення з публічної служби за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату самої установи не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації. Коли йдеться про кількісне скорочення посад (штатних одиниць) роботодавець також повинен з`ясувати хто з цих працівників має переважне право на залишення на роботі. Так, встановлено, що відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 03.11.2019 № 923 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України, від 18.04.2012 №606 «Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрацій» та від 25.03.2014 №19 «Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій», розпорядженням Голови Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації від 30.10.20119 №266/02-08/19 «Про впорядкування структури районних державних адміністрацій» була визначена гранична чисельність працівників апарату та структурних підрозділів Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації з 01.01.2020: усього 70 одиниць, у т.ч. апарат -15, управління, відділи та інші структурні підрозділи

55. На виконання згаданого розпорядження було прийнято розпорядження голови Кам`янка- Бузької районної державної адміністрації від 30.10.2019 №266/02-08/19 «Про впорядкування структури районної державної адміністрації», яким була затверджена нова структура Кам`янка- Бузької районної державної адміністрації відповідно до доведеної граничної чисельності. Цим розпорядженням у структурі районної державної адміністрації передбачено утворення сектору освіти Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації. Отже, в Кам`янка-Бузькій районної державної адміністрації відбулися зміни в організації виробництва і праці, а саме - скорочення штату (ліквідація ряду посад) державних службовців, що в силу пункту 1 частини першої статті 87 №889-VIII та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, було законною підставою для звільнення частини працівників Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації, зокрема і ОСОБА_1 . Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що за встановлених у справі обставин, підстава для звільнення позивачки дійсно існувала, однак для того, щоб звільнення могло вважатися законним, роботодавцю необхідно дотриматися встановленої процедури. При цьому, недотримання процедурних гарантій при звільненні позивача є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації звільнення, як незаконного та поновлення особи на посаді. Суд апеляційної інстанції зауважує, що визначена КЗпП України процедура звільнення у випадку реорганізації, яка супроводжується скороченням чисельності працівників або штату, спрямована не на те, щоб витримати строк тривалістю два місяці і після того звільнити працівника, а насамперед на те, щоб протягом цього строку вживати заходів для працевлаштування осіб в межах можливостей. При скороченні чисельності штату звільнень не оминути, однак дії роботодавця мають засвідчити про вжиті ним заходи щодо працевлаштування осіб з урахуванням, зокрема, переважного права залишення на роботі, а також кваліфікаційних вимог до посади з врахуванням специфіки державної служби. Положеннями частини першої статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. За правилами частини другої цієї статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї ж статті). При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але у підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення. Такого правового висновку щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №813/1713/16. Як встановлено з матеріалів справи, при попередженні про наступне звільнення відповідачем не запропоновано позивачу жодної іншої наявної на підприємстві роботи, тобто вакантної посади чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншої вакантної роботи, яку ОСОБА_1 міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Крім того, відповідач не провів належним чином порівняльний аналіз з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишенні на роботі, не склав довідок продуктивності праці і кваліфікації. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в ході судового розгляду справи відповідач не надав суду незаперечних доказів, що одночасно з попередженням про звільнення та в подальшому до закінчення двомісячного терміну попередження позивачу були запропоновані будь-які вакантні посади. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Отже, за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII не дотримано приписи частин другої та третьої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України щодо забезпечення відповідачем гарантованих позивачу прав на сприяння у збереженні роботи та дотримання процедури його вивільнення, оскільки позивача звільнено без пропонування всіх наявних вакантних посад. З наданих до суду відповідачем доказів неможливо встановити, яким саме критеріям не відповідав позивач, на підставі яких саме критеріїв відповідач дійшов висновку про звільнення саме позивача. В свою чергу, звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Більше того, відповідач не вправі вибірково підходити до процедури вивільнення працівників, пропонуючи новоутворені вакансії одним службовцям та утримуючись від такого пропонування іншим. Вибірковий підхід суперечитиме одному із принципів здійснення державної служби, про який йдеться у пункті 7 частини першої статті 4 Закону №889-VIII, в силу якого: «державна служба здійснюється з дотриманням принципу забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження». До того ж, апеляційний суд зауважує, що можливість виконати свій обов`язок із працевлаштування позивача, Кам`янка-Бузька районна державна адміністрація мала також після звільнення ОСОБА_1 з державної служби. Так, частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. З аналізу наведеної норми вбачається, що для її застосування необхідно: 1) звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII; 2) створення в державному органі, з якого звільнено державного службовця, нової посади чи появи вакантної посади; 3) нова посада чи вакантна посада відповідає кваліфікації державного службовця; 4) нова посада чи вакантна посада є рівнозначна або нижча посади державної служби, яку обіймав державний службовець; 5) державний службовець скористався правом призначення на цю посаду протягом шести місяців з дня його звільнення; 6) державний службовець був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Судом, в результаті аналізу письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, встановлено наявність наведених умов необхідних для застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VIII. Підсумовуючи, апеляційний суд зазначає, що звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку вказує на незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених його прав, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності розпорядження Голови Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації від 24.12.2019 №72/01-05/19 «Про звільнення ОСОБА_3 » та поновлення позивача на займаній посаді. Частиною першою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно вирішив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. При цьому, апеляційна скарга не містить доводів або вимог в частині обчислення розміру середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, тому з урахуванням встановлених частиною першою статті 308 КАС України меж перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів не надає правову оцінку обґрунтованості суми, що підлягає стягненню з відповідача. Щодо покликань апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що дійсно, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували належне повідомлення відповідачів про час і місце судового засідання 09.06.2020, однак з матеріалів справи слідує, що сторона відповідача була належним чином повідомлена про судові засідання, що передували даному засіданню (09.06.2020), однак в судові засідання не з`являлась, неодноразово подавала клопотання про відкладення розгляду справи. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що стороною відповідачів використано надані КАС України процесуальні можливості щодо подачі доказів, відзиву на адміністративний позов, заперечення на відповідь на відзив на адміністративний позов. В той же час, відповідно до вимог частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, однак апелянт не вказує, яким чином вказане порушення процесуального права призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи. Не встановлено таких обставин й судом апеляційної інстанції. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Так відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 20 листопада 2020 року