Постанова 4813 № 947/23052/19

Номер провадження: 22-ц/813/6871/20 Номер справи місцевого суду: 05112020 Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.11.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А. П., за участю секретаря Бикової К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з житлового будинку, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 в вересні 2019 року звернулась до Київського районного суду м. Одеси з вимогами, відповідно до яких просила ухвалити рішення, яким сунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком, що належить їй позивачці- на праві власності, шляхом виселення колишнього чоловіка ОСОБА_2 з цього будинку. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилалась на положення ст.116 ЖК України та ст.391 ЦК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з житлового будинку було залишено без задоволення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року, відповідно до якої просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи неповно з`ясував всі фактичні обставини справи, та, не дослідив і не дав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо обставин вселення у 1989 році відповідача до житлового будинку, оскільки на момент вселення попередній власник житлового будинку - ОСОБА_3 був померлим з 1978 року. Апелянт наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні підтвердження того, що відповідач протягом 30 років свого проживання у спірному житлі приймав участь у будівництві будинку, здійснював оплату житлово-комунальних послуг та не має в м. Одесі іншого житлового приміщення. Також зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки постановам Київського районного суду м. Одеси про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Відзиву на апеляційну скаргу матеріали справи не містять. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.05.2020 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з житлового будинку було відкрито. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.05.2020 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду. Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1 з подальшими змінами, на усій території України з 12 березня установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період з 16 березня встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 20.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території м.Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинити розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань. Сторони до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялись. 05.11.2020 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності її учасників. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.06.2005 року 1\4 частина житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 . ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1989 року по листопад 2019 року (рішення Київського райсуду м.Одеси від 06.11.2019 року про розірвання шлюбу). ОСОБА_2 заселився і оформив реєстрацію за місцем проживання будинок АДРЕСА_1 ) в 1989 році. На протязі 30 років відповідач постійно проживав у зазначеному житловому приміщенні. Відповідач, ОСОБА_2 , є інвалідом третьої групи за загальними захворюваннями, що підтверджується Довідкою НОМЕР_1 виданої 24.09.1997 року безстроково. Сторони не заперечують, що 25.10.2019 року після чергової сварки з ОСОБА_1 відповідач тимчасово пішов з будинку і проживає у знайомих. З довідок Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області від 10.04.2019 року та 04.06.2019 року вбачається, що відповідно до заяв ОСОБА_1 в ході відпрацювання даного матеріалу з гр. ОСОБА_2 була проведена профілактична бесіда, а також відносно нього було складено протоколи про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП. У постановах Київського райсуду м.Одеси від 04.04.2019 року, від 22.05.2019 року та від 08.07.2019 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.1 ст.173 2КУпАП, зазначено, що між подружжям виник обоюдний конфлікт (сварка), під час якого ОСОБА_2 нецензурно лаявся. В судовому засіданні відповідач і свідок ОСОБА_4 (дочка сторін по справі) пояснювали, що ОСОБА_1 сама провокує сварки і конфлікти, сама погрожує фізичним насиллям, сама викликає працівників поліції і надає відповідні заяви. Дочка ОСОБА_4 більше року назад залишила житло по АДРЕСА_1 і винаймає житло, тому як спільно проживати з матір`ю є неможливим. Вона свідок - зустрічається і спілкується з батьком, але з матір`ю не підтримує ніяких відносин.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Згідно із ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319 ЦК України). Згідно ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно ст.405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Відповідно до ст.156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Згідно ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. За змістом ст.9 ч.4 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Тобто, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача. Згідно ст.ст. 9, 109 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Тобто, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Пунктом 6 вказаної постанови Пленуму ВСУ визначено, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. Відтак, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне. Аналізуючи зміст довідок Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області від 10.04.2019 року та 04.06.2019 року та, відповідно, постанов Київського райсуду м.Одеси від 04.04.2019 року, від 22.05.2019 року слід зазначити наступне. Вказані документи містять висновок, що грубих порушень громадського порядку виявлено не було, незалежних свідків або очевидців виявлено не було, подальші перевірки закінчено. Також, попереджено ОСОБА_2 про неприпустимість, в разі виникнення конфліктів, порушень діючого законодавства. Тобто, прямого доказу порушення ОСОБА_2 соціалістичного співжиття у спірному житлі встановлено не було. Крім того, колегія приймає до уваги пояснення ОСОБА_4 , допитаної у суді першої інстанції у якості свідка, відповідно до яких остання зазначила, що ОСОБА_1 сама провокує сварки і конфлікти, сама погрожує фізичним насиллям та викликає працівників поліції і надає відповідні заяви. Питання щодо забезпечення, чи не забезпечення, відповідача іншим житлом, не заслуговують на увагу з огляду на те, що аналіз змісту позову в частині про виселення свідчить, що він заявлений на підставі частини 1 статті 116 ЖК України. Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 порушує правила співжиття, руйнує чи псує жиле приміщення ОСОБА_1 , або використовує його не за призначенням, систематично порушує правила співжиття, тобто створює ОСОБА_1 перешкоди в користуванні власністю, як на тому наголошує позивач. Таким чином, відсутність таких доказів при поданні позовної заяви є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві». Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 43). Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві», тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути співмірним переслідуваній легітимній меті (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56). Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідача із житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті. Крім того, принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є не доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відтак, з огляду на те, що доказів наявності підстав для виселення позивача, передбачених ч.1 ст.116 ЖК, матеріали справи не містять, апеляційний суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України). Оскільки колегія суддів відхилила апеляційну скаргу, судові витрати ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з житлового будинку залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 16.11.2020 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: А. П. Заїкін О.М. Таварткіладзе