Постанова 4872 № 916/890/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/890/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Таран С.В., Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В., при секретарі судового засідання Земляк А.В., за участю представників: від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" участі не брали, від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" участі не брали, розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2020, прийняте суддею Бездолею Д.О., м. Одеса, повний текст складено 13.07.2020, у справі №916/890/20 за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" про стягнення 256 739,95 грн ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 р. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 256739,95 грн, з яких: 188292,33 грн основного боргу, 33808,59 грн пені, 11821,42 грн 3% річних та 22817,61 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017. За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 07.04.2020 відкрито провадження у справі №916/890/20. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2020 закрито провадження у справі №916/890/20 в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 188292,33 грн. Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.07.2020 у справі №916/890/20 (суддя Бездоля Д.О.) в редакції ухвали про виправлення арифметичних помилок від 14.07.2020 позов задоволено частково; стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню в сумі 16904,30 грн, 3% річних в сумі 11821,42 грн, інфляційні втрати в сумі 22817,61 грн та судовий збір в сумі 1026,72 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017, проте врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені. Не погодившись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2020 у справі №916/890/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 16904,29 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано інтереси позивача, не з`ясовано чи були заподіяні останньому збитки неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 та не оцінено розмір таких збитків, між тим відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості і його скрутний фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення розміру пені. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 25.08.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 10.09.2020 справу №916/890/20 призначено до розгляду на 21.10.2020 о 10:30. З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні 21.10.2020 шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 10:00 год 18.11.2020 та вирішено розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2020 у справі №916/890/20 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України. У судовому засіданні 18.11.2020 представники сторін участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.55, 59), при цьому Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду апеляційної інстанції з клопотаннями б/н від 20.10.2020 (вх.№2369/20/Д3 від 20.10.2020) та б/н від 04.11.2020 (вх.№2369/20/Д4 від 09.11.2020), в яких просило здійснювати розгляд справи №916/890/20 за відсутності його представника. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. З матеріалів справи вбачається, що 05.10.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ("Постачальник") та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" ("Споживач") укладено договір постачання природного газу №8035/1718-ТЕ-23 (далі договір №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується передати у власність Споживачу у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору. Згідно з пунктом 1.2 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. У пунктах 2.1-2.4, 4.1, 5.2, 5.4 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 сторонами узгоджено обсяги природного газу, що планується передати в період з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно), порядок його обліку, ціну за 1000 куб.м газу та загальну вартість природного газу за цим договором. Приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу. Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання Постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці (пункти 3.7, 3.10 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017). В силу пункту 6.1 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до умов пункту 7.2 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 Споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором. За умовами пункту 8.1 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. Пунктом 8.2 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005. Згідно з пунктом 10.3 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017). В подальшому 11.01.2018, 13.04.2018, 21.06.2018, 08.08.2018 та 14.09.2018 між сторонами було укладено низку додаткових угод щодо внесення змін до договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017, зокрема, стосовно зменшення розміру пені (з 16,4% річних до 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення), а також строку дії договору (діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 до 30.09.2018 включно, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення). На виконання даного договору Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року передало, а Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" прийняло природний газ на загальну суму 1018338,63 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017, від 30.11.2017, від 31.12.2017, від 31.01.2018, від 28.02.2018, від 31.03.2018, від 30.04.2018, від 31.05.2018, від 30.06.2018, від 31.07.2018, від 31.08.2018 та від 30.09.2018. Як вбачається з наданого позивачем до місцевого господарського суду розрахунку заборгованості і поданих сторонами виписок по рахунку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" та що не заперечується відповідачем, вартість поставленого за договором №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 природного газу останнім сплачувалася несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заявлено у даній справі вимогу про стягнення основної заборгованості за вищенаведеним договором в сумі 188292,33 грн. Під час розгляду даної справи судом першої інстанції відповідач погасив заявлену до стягнення суму основного боргу у сумі 188292,33 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи випискою по рахунку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" від 25.05.2020 і платіжним дорученням №548 від 25.05.2020 та що не заперечується позивачем, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2020 було закрито провадження у справі №916/890/20 в частині позовних вимог про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основного боргу у розмірі 188292,33 грн. Вказана ухвала місцевого господарського суду в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили. Предметом спору у даній справі з урахуванням закриття провадження в частині вимог про стягнення 188292,33 грн основної заборгованості є вимоги позивача про стягнення з відповідача 33808,59 грн пені, 11821,42 грн 3% річних та 22817,61 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" прийнятих на себе зобов`язань за договором №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017. Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені з 33808,59 грн до 16904,30 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України). В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 є договором поставки. Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України). Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України). За умовами пункту 6.1 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 7.2 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 передбачено, що Споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором. Як зазначалося вище, на виконання даного договору Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року передало, а Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" прийняло природний газ на загальну суму 1018338,63 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017, від 30.11.2017, від 31.12.2017, від 31.01.2018, від 28.02.2018, від 31.03.2018, від 30.04.2018, від 31.05.2018, від 30.06.2018, від 31.07.2018, від 31.08.2018 та від 30.09.2018. Отже, за отриманий протягом вказаного періоду газ відповідач повинен був в повному обсязі розрахуватись до 25.10.2018, між тим з матеріалів справи вбачається, що повну вартість природного газу, поставленого у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Аеропортівський" сплатило лише 25.05.2020, тобто з порушенням строків проведення оплати, що визначені пунктом 6.1 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (пункт 8.1 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017). Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013. У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62 97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою. З огляду на вищевикладене, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних у загальній сумі 11821,42 грн (44,63 грн за зобов`язаннями жовтня 2017 року, нараховані за період з 28.11.2017 по 07.12.2017; 177,90 грн за зобов`язаннями листопада 2017 року, нараховані за період з 26.12.2017 по 30.01.2018; 319,09 грн за зобов`язаннями грудня 2017 року, нараховані за період з 26.01.2018 по 20.03.2018; 624,82 грн за зобов`язаннями січня 2018 року, нараховані за період з 27.02.2018 по 23.04.2018; 924,98 грн за зобов`язаннями лютого 2018 року, нараховані за період з 27.03.2018 по 12.06.2018; 3716,06 грн за зобов`язаннями березня 2018 року, нараховані за період з 26.04.2018 по 05.12.2019; 1612,77 грн за зобов`язаннями квітня 2018 року, нараховані за період з 26.05.2018 по 05.12.2019; 1088,64 грн за зобов`язаннями травня 2018 року, нараховані за період з 26.06.2018 по 05.12.2019; 899,35 грн за зобов`язаннями червня 2018 року, нараховані за період з 26.07.2018 по 05.12.2019; 870,91 грн за зобов`язаннями липня 2018 року, нараховані за період з 26.08.2018 по 05.12.2019; 714,07 грн за зобов`язаннями серпня 2018 року, нараховані за період з 26.09.2018 по 05.12.2019, та 828,20 грн за зобов`язаннями вересня 2018 року, нараховані за період з 26.10.2018 по 05.12.2019) та інфляційні втрати у загальній сумі 22817,61 грн (501,81 грн за зобов`язаннями грудня 2017 року, нараховані за лютий 2018 року; 1086,33 грн за зобов`язаннями січня 2018 року, нараховані за березень 2018 року; 1305,55 грн за зобов`язаннями лютого 2018 року, нараховані за період з квітня по травень 2018 року; 6307,95 грн за зобов`язаннями березня 2018 року, нараховані за період з травня 2018 року по листопад 2019 року; 3354,33 грн за зобов`язаннями квітня 2018 року, нараховані за період з червня 2018 року по листопад 2019 року; 2397,16 грн за зобов`язаннями травня 2018 року, нараховані за період з липня 2018 року по листопад 2019 року; 2269,33 грн за зобов`язаннями червня 2018 року, нараховані за період з серпня 2018 року по листопад 2019 року; 2343,44 грн за зобов`язаннями липня 2018 року, нараховані за період з вересня 2018 року по листопад 2019 року; 1648,11 грн за зобов`язаннями серпня 2018 року, нараховані за період з жовтня 2018 року по листопад 2019 року, та 1603,60 грн за зобов`язаннями вересня 2018 року, нараховані за період з листопада 2018 року по листопад 2019 року). Рішення у цій частині апелянтом не оскаржується. Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Пунктом 8.2 договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005. В подальшому 11.01.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017, якою, зокрема, зменшено розмір пені з 16,4% річних до 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Таким чином, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню у загальній сумі 33808,59 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017, зокрема, 244 грн за зобов`язаннями жовтня 2017 року, нараховані за період з 28.11.2017 по 07.12.2017; 927,49 грн за зобов`язаннями листопада 2017 року, нараховані за період з 26.12.2017 по 30.01.2018; 1627,31 грн за зобов`язаннями грудня 2017 року, нараховані за період з 26.01.2018 по 20.03.2018; 3186,57 грн за зобов`язаннями січня 2018 року, нараховані за період з 27.02.2018 по 23.04.2018; 4717,42 грн за зобов`язаннями лютого 2018 року, нараховані за період з 27.03.2018 по 12.06.2018; 11624,15 грн за зобов`язаннями березня 2018 року, нараховані за період з 26.04.2018 по 25.10.2018; 2707,38 грн за зобов`язаннями квітня 2018 року, нараховані за період з 26.05.2018 по 25.11.2018; 1924,31 грн за зобов`язаннями травня 2018 року, нараховані за період з 26.06.2018 по 25.12.2018; 1694,68 грн за зобов`язаннями червня 2018 року, нараховані за період з 26.07.2018 по 25.01.2019; 1750,03 грн за зобов`язаннями липня 2018 року, нараховані за період з 26.08.2018 по 25.02.2019; 1511,82 грн за зобов`язаннями серпня 2018 року, нараховані за період з 26.09.2018 по 25.03.2019 та 1893,43 грн за зобов`язаннями вересня 2018 року, нараховані за період з 26.10.2018 по 25.04.2019. Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 33808,59 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір до 16904,30 грн. Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Одеської області врахував специфіку діяльності відповідача як неприбуткової організації, співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення вказаного зобов`язання, причини виникнення боргу (надходження коштів на рахунок об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та можливість погашення заборгованості за природний газ в цілому залежить від сплати мешканцями будинку відповідних платежів), повне виконання відповідачем зазначених зобов`язань, а також те, що пеня за своєю правовою природою є важелем впливу на боржника і засобом спонукання боржника до виконання своїх обов`язків щодо сплати боргу, а не засобом безпідставного збільшення суми грошового зобов`язання та, як наслідок, отримання кредитором додаткового доходу. Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Зі змісту зазначеної норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду. Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16. Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таким чином, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, а також зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №8035/1718-ТЕ-23 від 05.10.2017 (зокрема, сплата відповідачем повної вартості поставленого йому природного газу), з огляду на те, що за умовами вказаного договору поставлений природний газ використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано зменшено розмір належної до сплати пені до суми 16904,30 грн. Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси позивача, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки стягнення 3% річних, інфляційних втрат та частини заявленої до стягнення суми пені має забезпечити баланс інтересів сторін. При цьому колегією суддів враховується і те, що в матеріалах справи відсутні та апелянтом до суду не надано жодного доказу на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача. Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у подібних спірних правовідносинах, зокрема, в ухвалі від 11.11.2019 у справі №915/404/19. В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2020 у справі №916/890/20 без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 19.11.2020. Головуючий суддя С.В. Таран Суддя Л.О. Будішевська Суддя Л.В. Поліщук