Постанова Київський апеляційний суд № 755/10177/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2020 року м. Київ справа № 755/10177/20 провадження № 22-ц/824/13572/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач) суддів - Мазурик О.Ф. Махлай Л.Д. за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року у складі судді Гаврилової О.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільним сумісним майном та визнання права власності на Ѕ частину квартири, придбаної за час шлюбу, - В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також визнати за позивачем право власності на Ѕ частину вказаного майна. 27 серпня 2020 року представник позивача ОСОБА_3 звернулася до суду із завою, у якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Телявському А.М. вчиняти дії щодо звернення стягнення на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 до вирішення даної справи та набрання рішенням законної сили. В обґрунтування заяви зазначила, що 13 серпня 2005 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб. У 2016 році нежиле приміщення, придбане подружжям 20 серпня 2014 року, розташоване по АДРЕСА_1 , переведено до житлового фонду та утворено квартиру за №156. Указувала, що 26 листопада 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А.М. відкрито виконавче провадження №60726077 про стягнення з відповідача на користь ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» заборгованості за договором факторингу №FV/U/05-0006 від 25 червня 2014 року у розмірі 5 120 108, 47 грн. Посилалася на те, що в рамках даного виконавчого провадження приватний виконавець має намір звернути стягнення на нерухоме майно боржника, а саме квартиру, яка є предметом спору, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження №60726077 від 26 листопада 2019 року; постановою про арешт майна боржника від 26 листопада 2019 року; витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно; поданням приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно від 10 червня 2020 року. У зв`язку з указаним, уважала, що існує загроза порушення права власності позивача на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , що належить останній на праві спільної сумісної власності. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києвавід 03 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви від 20 серпня 2020 року про забезпечення позову. Не погоджуючись з указаною ухвалою, 09 вересня 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Телявському А.М. вчиняти дії щодо звернення стягнення на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3 до вирішення даної справи та набрання рішенням законної сили; ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Апеляційну скаргу мотивує тим, що позивач не має відношення до боргового зобов`язання свого чоловіка, у зв`язку з цим уважає, що приватним виконавцем повинно проводитися стягнення лише на Ѕ частину спірної квартири, яка у праві спільної сумісної власності належить відповідачеві. Стверджує, що зазначений ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову жодним чином не перешкоджає приватному виконавцю Телявському А.М. проводити виконавчі дії у виконавчому провадженні №60726077 та виконувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року. Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення прав позивача та неможливості виконання судового рішення. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Відповідач проти задоволення апеляційної скарги не заперечував, підтримав вимоги представника позивача. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні заяв представника позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний останньою спосіб забезпечення позову фактично призведе до зупинення виконання судового рішення, чим порушуються права стягувача у виконавчому провадженні. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 22 серпня 2014 року між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу 71/100 частини нежилих приміщень з №1 по №10 (групи приміщень №170) - офіс, в літ. «А», розташованих за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 180, 50 кв.м, що складається з нежилих приміщень з №2 по №9 (групи приміщень №170) в літ. «А», площею 127, 30 кв.м. 26 листопада 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А.М. видано постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №372/2183/15-ц виданим 02 серпня 2016 року Обухівським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» заборгованості за договором факторингу №FV/U/05-0006 від 25 червня 2014 року у розмірі 5 120 108,47 грн. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною 1 статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 8) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 9) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Згідно із пунктом 5 частини першої та частини третьої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Як зазначено вище, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А.М. 26 листопада 2019 року відкрито виконавче провадження №60726077 з примусового виконання виконавчого листа №372/2183/15-ц, виданого 02 серпня 2016 року Обухівським районним судом Київської області, за яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» заборгованість за договором факторингу №FV/U/05-0006 від 25 червня 2014 року у розмірі 5 116 454,47 грн, а також судові витрати у розмірі 3 654,00 грн, а всього 5 120 108,47 грн. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено обов`язковість виконання судових рішень, невиконання рішень суду тягне за собою відповідальність, установлену законом. Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Таким чином, рішення суду підлягає обов`язковому виконанню та державний або приватний виконавець зобов`язаний здійснити всі необхідні дії для цього в розумний строк. Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, боржником тривалий час з 2016 року не виконується рішення суду у справі №372/2183/15-ц, сума боргу за яким є значною, а саме 5 120 108,47 грн. У судовому засіданні відповідач пояснив, що рішення суду ним не виконується, заборгованість не сплачується. Також ОСОБА_2 зазначив, що позов визнає та не заперечує проти визнання за позивачем Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Отже, зважаючи на те, що боржником тривалий час, а саме з 2016 року не виконується рішення суду у справі №372/2183/15-ц, зупинення продажу арештованого нерухомого майна порушує права ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк», як стягувача у виконавчому провадженні, та призведе до зупинення виконання рішення суду про стягнення заборгованості з боржника (відповідач у даній справі), яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. З огляду на зазначене, доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, не заслуговують на увагу суду та не спростовують правильних висновків місцевого суду, що ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову у спосіб, обраний заявником. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки ухвалу постановлено з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її скасування. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін як такої, що є законною та обґрунтованою. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Повне судове рішення складено «17» листопада 2020 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.Ф. Мазурик Л.Д. Махлай