Постанова 4824 № 761/41921/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/41921/19 головуючий у суді І інстанції: Осаулов А.А. провадження №22-ц/824/13691/2020 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 17 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Сліпченка О.І., Іванової І.В., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Креді Агріколь банк» на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року АТ «Креді Агріколь Банк» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24.10.2017 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 був укладений Комплексний договір № 8/2115470, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит в сумі 224660,10 грн., строком з 24.10.2017 року по 23.10.2022 року включно, зі сплатою 5,00 % річних та комісійної винагороди в розмірі 1,70 % в місяць від суми кредиту. АТ «Креді Агріколь Банк» виконало свої зобов`язання за вказаним договором в повному обсязі, а ОСОБА_1 в свою чергу свої зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати кредитних платежів систематично порушує та не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість по кредитному договору перед позивачем станом на 11.12.2019 року в загальному розмірі 172057,17 грн., яку останній просив стягнути з відповідача, а також витрати по сплаті судового збору. Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 рокузадоволено частково позов Акціонерного товариства «Креді Агріколь банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» заборгованість за Комплексним договором 8/2115470 від 24.10.2017 рокув загальному розмірі 149141,85 грн., яка складається з строкової заборгованості за кредитом у розмірі 144570,22 грн.; простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 620,55 грн; нарахованих відсотків у розмірі 370,75грн.; прострочених відсотків у розмірі 1942,20 грн.; пені в сумі 1638,13грн, а також судовий збір у розмірі 2237,60 грн.. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення коштів (нарахованої комісії та простроченої комісії) відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням Акціонерне товариство «Креді Агріколь банк»подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, і неправильне застосування судом норм матеріального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що посилання суду першої інстанції на постанову ВС від 20.02.2019 року у справі №666/4957/15-ц є хибним і незаконним, оскільки на дату укладання Комплексного договору №8/2115470 від 24.10.2017 року набув законної сили ЗУ "Про споживче кредитування" 10.06.2017 року, яким статтю 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" викладено у наступній редакції: "Цей закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині що не суперечить ЗУ "Про споживче кредитування"". А тому, скаржник вважає, що положення п. 1.3 кредитного договору, яким сторони визначили обов`язок позичальника сплачувати щомісячну комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості, а також інші умови кредитного договору відповідає нормам ЗУ "Про споживче кредитування". Відповідач відзив на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк, суду апеляційної інстанції не надав. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач не виконує свої зобов`язання за Комплексним договором №8/2115470 від 24.10.2017 року та протягом тривалого часу не розраховується з позивачем, внаслідок чого утворилась заборгованість по кредиту в загальному розмірі 149141,85 грн., яка складається з строкової заборгованості за кредитом у розмірі 144570,22 грн.; простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 620,55 грн; нарахованих відсотків у розмірі 370,75грн.; прострочених відсотків у розмірі 1942,20грн.; пені в сумі 1638,13 грн, яка підлягає до стягнення з відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення нарахованої комісії та простроченої комісії, суд першої інстанції керувався постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, і обґрунтовував свої висновки тим, що вимога позивача про стягнення з відповідача нарахованої комісії у розмірі 3819,22 грн. та простроченої комісії у розмірі 19096,10 грн. є безпідставною, порушує права споживача - ОСОБА_1 та задоволенню не підлягає. Однак, таківисновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що 24.10.2017року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 був укладений Комплексний договір №8/2115470, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит в сумі 224660,10грн., строком з 24.10.2017 року по 23.10.2022 року включно, зі сплатою 5,00 % річних та комісійної винагороди в розмірі 1,70 % в місяць від суми кредиту (п.п. 1.1., 1.3.1, 1.3.2. Комплексного договору №8/2115470). Згідно п. 1.1. Комплексного договору №8/2115470, ОСОБА_1 прийняв на себе зобов`язання сплачувати платежі за кредитом, нараховані проценти та комісію щомісячно в число місяця, визначене Графіком погашення заборгованості, як День повернення кредиту. Банк свої зобов`язання за Комплексним договором №8/2115470 виконав в повному обсязі, а ОСОБА_1 в свою чергу порушивумови договору, відповідно до яких зобов`язувався погашати кредит, проценти та комісію за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором. 15.07.2019 рокута 15.08.2019 р. на адресу позичальника були направлені вимоги про дострокове виконання зобов`язань, але вони залишена поза увагою (а.с. 23, 24). Пунктом 2.3.6 Правил надання споживчого кредиту в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та умов страхування життя позичальника, передбачено, що якщо позичальник протягом 31 дня з моменту направлення йому письмової Вимоги Банком, не виконає Вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентами, комісіями, штрафними санкціями, банк вправі розпочати процедуру примусового стягнення боргу, включаючи звернення до суду за стягненням на кошти та/або майно Позичальника в порядку, передбаченому законодавством України. Згідно п. 3.1. Комплексного договору №8/2115470 у разі прострочення строку оплати поточної заборгованості за кредитом, процентами, комісійною винагородою Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, але не більше 15 % від суми простроченого платежу. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ч. 2 ст. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»). Відповідно до ст. ст. 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про Національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача. Відповідно до п. 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні,що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком "Усього" у колонках 9 і 10 (відповідно )форми, наведеної у додатку 2 до цих Правил. Відповідно до ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо істотний дисбаланс договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Відповідно до висновку, який викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів»(будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року. Встановлено, що у зв`язку з простроченням відповідачем платежів за кредитним договором, згідно з розрахунком наданим позивачем, станом на 11.10.2019 року загальна заборгованість становить 172057,17 грн., що складається з: строкової заборгованості за кредитом у розмірі - 144570,22 грн.; простроченої заборгованості за кредитом у розмірі - 620,55 грн.; нарахованої комісії у розмірі - 3819,22 грн.; нарахованих відсотків у розмірі - 370,75грн.; прострочених відсотків у розмірі - 1942,20грн.; простроченої комісії у розмірі - 19096,10 грн.; пені в сумі - 1638,13грн. (а.с. 4). Згідно п. 1.3 Комплексного договору №8/2115470 від 24.10.2017 року за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,70 % у місяць від суми кредиту. Враховуючи, що між сторонами досягнуто згоди щодо сплати комісії по кредитному договору, такий правочин згідно з вимогами ст. 204 ЦК України створює презумпцію правомірності правочину,у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору. Таким чином, на час укладення кредитного договору чинним законодавством банкам не заборонялось встановлення комісії (винагороди) в договорах про споживче кредитування. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №666/4957/15-ц до спірних правовідносин, оскільки іншою постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц визначено порядок застосування ЗУ "Про захист прав споживачів" та ЗУ "Про споживче кредитування" в різних проміжках часу. Відповідно до наданого суду розрахунку, заборгованість по нарахованій комісії складає 3819,22 грн. та простроченій комісії 19096,10 грн., що у загальному розмірі складає 22915,32 грн.. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом, оскільки кредитний договір між сторонами укладено 24 жовтня 2017 року, коли набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», а стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» була викладена в новій редакції. На момент укладення кредитного договору жодним нормативним актом не заборонялось банкам встановлення комісії в договорах про споживче кредитування. Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем. Тобто, при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав керуватисьположеннями ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" та ЗУ "Про споживче кредитування". З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по нарахованій комісії у розмірі 3819,22 грн. та простроченій комісії у розмірі 19096,10 грн., що у загальному розмірі складає 22915,32 грн. підлягає стягненню. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин,суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснити зміну розподілу судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір розмірі 2580,86 гривень (за подання позовної заяви) та 3870,84 гривень (за подання апеляційної скарги на рішення суду), що у сукупному розмірі складає 6451,70 гривень. За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, апеляційний суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 6451,70 гривень. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду в частині відмови у стягненні комісії не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог у повному обсязі у відповідності до ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Креді Агріколь банк» задовольнити. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 рокускасувати в частині стягнення заборгованості по нарахованій комісії у розмірі 3819,22 грн. та простроченій комісії у розмірі 19096,10 грн., а також судових витрат у розмірі 2237,60 грн. та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;РНОКПП: НОМЕР_1 ; місцереєстрації: Полтавська область, Новосанжарський район, с. Соколова Балка) на користь Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (адреса: м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4; код ЄДРПОУ:14361575) заборгованість за Комплексним договором 8/2115470 від 24.10.2017 року по нарахованій комісії у розмірі 3819,22 грн., простроченій комісії у розмірі 19096,10 грн., що у загальному розмірі складає 22915,32 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 6451,70 грн.. В іншій частині судове рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено «17» листопада 2020 року. Головуючий суддя СуддіЛ.П. Сушко О.І. Сліпченко І.В. Іванова