Постанова 4805 № 295/3522/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/3522/20 Головуючий у 1-й інст. Слюсарчук Н.Ф. Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Миніч Т. І., Трояновської Г.С. за участю секретаря Кучерявого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/3522/20 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа - Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Альфа - Банк» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Слюсарчук Н.Ф. в м. Житомирі, в с т а н о в и в : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, у якому просив визнати недійсною з моменту укладення умову угоди про надання кредиту №501096325 від 19.12.2018 щодо обов`язку позивача сплачувати АТ «Альфа-Банк» комісію за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 1,25% та становить 2500,00 грн щомісячно. Позов мотивував тим, що 19.12.2018 ним було укладено угоду про надання споживчого кредиту №501096325 в розмірі 200000,00 грн, строком на 48 місяців зі сплатою 26% річних. Під час здійснення щомісячних платежів, ним було встановлено, що до суми щомісячного платежу відповідачем включено комісію за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 1,25% від суми кредиту та становить 2500,00 грн щомісячно. Зазначав, що згідно доданого паспорту до споживчого кредиту №501096325, зазначено, що платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору відображені в тарифах на видачу та обслуговування карти « Максимум »/ «Максимум-готівка» для фізичних осіб, який позивач не підписував. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсною з моменту укладення угоди про надання кредиту №501096325 від 19.12.2018, а саме: умову про обов`язок позивача сплачувати АТ «Альфа-Банк» комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,25%, що становить 2500,00 грн щомісячно. Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції АТ «Альфа - Банк» подало апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування доводі апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що умови укладеного між сторонами кредитного договору щодо нарахування комісійної винагороди не суперечить нормам чинного законодавства в тому числі і ЗУ «Про захист прав споживачів» Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» 19 грудня 2018 року було укладено Угоду про надання споживчого кредиту №501096325. Відповідно до умов укладеного договору, відповідач як позикодавець надав ОСОБА_1 , як позичальнику споживчий кредит у розмірі 200000,00 грн зі сплатою 26,00 % за користування кредитом строком на 48 місяців до 19.12.2022 року. Графіком платежів доданого до кредитного договору передбачено щомісячну сплату фіксованої суми в розмірі 7964,30 грн, як складається із частини основного боргу, процентів за користування кредитом і плати за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2500 грн, щомісячно. Відповідно до копії оферти на укладення угоди про надання кредиту №501096325, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а саме: підпункту «б» п. 1 Оферти передбачена комісія за обслуговування кредиту, яка становить 1,25% від суми кредиту. В останньому абзаці Оферти та Акцепту, про отримання якого ОСОБА_1 розписався на Оферті передбачено, що Тарифи є невід`ємною частиною договору та розміщені на сайті банку. У паспорті споживчого кредиту №501096325 від 19.12.2018, зазначено, що платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору відображені в тарифах на видачу та обслуговування картки « Максимум »/ «Максимум - готівка» для фізичних осіб. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту є несправедливими, оскільки такі послуги банком мають надаватись безоплатно як сукупні, матеріали справи не місять підтверджень, що саме ці умови зрозумів позивач, ознайомився та погодився з ними, що є підставою для визнання недійсним оспореного кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду, оскільки він здійснений при неправильному застосуванні норм матеріального права. Так, відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша стаття 229 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції на час укладення оспореного договору, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на час укладання кредитного договору). Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача. Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог. Проте, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доведення факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування та на підтвердження того, що оспорені ним умови є несправедливими. Як свідчать матеріали справи, позичальник ознайомився 19 грудня 2018 з паспортом споживчого кредиту, акцептом пропозиції, офертою на укладення угоди про надання кредиту, Додатком №1 до Кредитного договору (графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг), якими передбачена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування, що підтверджується його підписом. Отже, позивач був ознайомлений про умови кредитування та реальну ціну фінансової послуги, які він мав би розуміти, підписуючи кредитний договір. Комісія за обслуговування кредиту, включена до сукупної вартості кредиту, вона встановлена у твердій грошовій сумі, зміна якої не передбачена умовами договору та додатками до нього, що не суперечить вимогам законодавства. В той час, як дисбалансом та несправедливими умовами за положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» вважається можливість зміни плати за обслуговування кредиту чи встановлення її розміру у відсотковому вираженні від наданого кредиту або його непогашеної частини, і саме це є підставою для визнання таких умов договору недійсними. Отже, оспорена умова кредитного договору не створює дислабаланс договірних прав та обов`язків сторін та не завдає шкоди споживачеві. Крім того, позивач погодився із усіма умовами, а отже, було досягнуто згоди на укладення кредитного договору та всіх його істотних умов. Отже, умови кредитного договору в оспорюваній частині повністю відповідають вимогам чинного законодавства. Матеріали справи не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні кредитного договору суперечили волевиявленню позивача та вимогам закону. Тобто вимоги позивача про недійсність умов кредитного договору з підстав заявлених в позовній заяві не знайшли свого підтвердження. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 467/555/19. За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення про залишення позову без задоволення. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст.141 ЦПК України. Відповідно до частини 7 ст.141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У відповідності до ч. 7 ст. 141 ЦПК України АТ «Альфа-Банк» підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2102,00 грн. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Альфа - Банк» задовольнити. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 травня 2020 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений акціонерним товариством «Альфа-Банк» судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2102,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 05 серпня 2020 року. Головуючий Судді