Постанова 4824 № 759/14212/19

справа № 759/14212/19 головуючий у суді І інстанції Ул`яновська О.В. провадження № 22-ц/824/12605/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Сержанюка А.С., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення порядку користування садибою, вселення та заборону чинити перешкоди у користуванні власністю,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення порядку користування садибою, вселення та заборону чинити перешкоди у користуванні власністю. Свої вимоги мотивував тим, що позивач на підставі рішення суду є власником 7/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями, спорудами та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласниками іншої частини вказаного будинку та земельної ділянки є відповідачі: ОСОБА_1 , якій належить 14/100 частини будинку та земельної ділянки, ОСОБА_3 - 7/100 частини, ОСОБА_4 - 55/100 частини, ОСОБА_5 - 17/100 частин. На даний час відповідач ОСОБА_1 чинить позивачу та членам його родини перешкоди у доступі та проживанні в будинку, обмежує в доступі до надвірних будівель та споруд, частини земельної ділянки, що знаходиться у спільному користуванні, що призводить до конфліктних ситуацій, які в добровільному порядку сторони не можуть вирішити. Вказані обмеження призводять до порушення прав позивача, як власника частини майна, сторони не можуть дійти взаємної згоди щодо встановлення порядку користування будинком, надвірними спорудами та земельною ділянкою. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Виділено ОСОБА_7 у користування в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 житлову кімнату 2-6 площею 23,9 кв.м.. Залишено у спільному користуванні ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 приміщення коридору 2-4 площею 3,9 кв.м., коридору 2-9 площею 4,1 кв.м., кухні 2-10 площею 6,5 кв.м., гараж під літ. «Ж» коридор 2-1 площею 3,2 кв.м., санвузол 2-2 площею 2,9 кв.м., кладова 2-3 площею 5,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Залишено у спільному користуванні ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:274:0001 за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до частки кожного зі співвласників. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_7 у вселенні, користуванні в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 житловою кімнатою 2-6 площею 23,9 кв.м., приміщенням коридору 2-4 площею 3,9 кв.м., коридору 2-9 площею 4,1 кв.м., кухнею 2-10 площею 6,5 кв.м., гаражем під літ. «Ж», коридор 2-1 площею 3,2 кв.м., санвузлом 2-2 площею 2,9 кв.м., кладовою 2-3 площею 5,1 кв.м., земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:274:0001 за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до частки ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 336 грн. 12 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 336 грн. 12 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 336 грн. 12 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 336 грн. 12 коп. У задоволенні інших вимог відмовлено. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року заяву представника позивача ОСОБА_8 про виправлення описки у рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2020 року задоволено. Виправлено описку у тексті рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2020 року де зазначено вірну адресу земельної ділянки, площею 0,0977 га, кадастровий номер 8000000000:75:274:0001, цільове призначення для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а саме: « АДРЕСА_2 », замість невірної « АДРЕСА_1» . Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення. При цьому зазначає, що судом першої інстанції підготовче судове засідання проведено з пропуском строку визначеного ст.189 ЦПК України. Рішення суду постановлено без проведення судового засідання, розгляду справи по суті. Вказує, що докази, висновок експерта, заява про зміну предмету позову, подані позивачем з порушенням положень ч.9 ст. 83 ЦПК України, тому неправомірно прийняті судом першої інстанції. Суд залишив поза увагою відзив на позовну заяву. Судове засідання призначене на 30.06.2020 року проведено без участі апелянта, яка не була належним чином повідомлення про дату, час і місце засідання суду, що на думку ОСОБА_1 є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзивів на апеляційну скаргу. 13 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий представником - ОСОБА_8 , згідно якого позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що рішення є обґрунтованим та законним. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, тому посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, на думку позивача, не можу бути підставою для скасування судового рішення. Вказує, що апелянт не будучи позивачем у справі, просила вирішити суд апеляційної інстанції її вимоги, які не заявлялися у суді першої інстанції щодо іншого варіанту порядку користування садибою та ухвалити рішення щодо прав та інтересів ОСОБА_3 , який є відповідачем у справі, будь яких зустрічних позовних вимог не заявляв і проти оскаржуваного рішення суду не заперечує. Апелянт та її представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким визначити інший, запропонований нею вариант користування садибою. Позивач та його представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оцінюючи висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповідомлення відповідача про розгляд справи, судом апеляційної інстанції встановлено таке. Згідно ч.1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до положень ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Крім того, згідно положень статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом. З аналізу вказаних положень закону можна дійти висновку, що під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявні судові повістки про виклик сторін в судове засідання на 29.06.2020 року о 10.00 год. (т.2, а.с.16-20). Згідно довідки складеної секретарем судових засідань Святошинського районного суду м. Києва судове засідання по справі № 759/14212/19 призначено на 29.06.2020 року о 10.00 год. помилково. Судове засідання призначено на 30.06.2020 року о 10.00 год.. Виклик сторін повторити (т.2, а.с.76). Разом з тим, матеріали справи не містять доказів направлення та вручення судової повістки сторонам, в тому числі апелянту, ОСОБА_1 , про розгляд справи, що призначено на 30.06.2020 року о 10.00 год., у відповідності до вимог ст.130 ЦПК України. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, щодо не належного повідомленя відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи 30.06.2020 року. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме, розглянуто справу за відсутності відповідача, щодо якого відсутні відомості про належне його повідомлення. За приписами п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. За вказаних обставин, оскільки апелянт, обґрунтовує свою апеляційну скаргу неналежним повідомленням її про дату, час та місце судового засідання, апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для обов`язкового скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення по справі. Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд виходить з наступного. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19.04.2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10.10.2012 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на 7/100 частин житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 22-28). Право власності позивача на 7/100 частки майна на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:274:0001 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.03.2015 (т. 1 а.с. 29-30). Право власності на 7/100 частки спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 274,3 кв.м., житловою площею 145,8 кв.м. під літ «А», сарай під літ. «Б», гараж під літ. «Ж» зареєстровано за позивачем 13.06.2016 року (т. 1 а.с. 37-38). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.02.2015 року, загальна площа земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:274:0001 становить 0,0977, ОСОБА_4 належить 165/300 частки за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 - 14/100 частки, ОСОБА_10 - 17/100 частки, ОСОБА_9 - 14/100 частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 31-36). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер (т. 1 а.с. 54). Відповідно до спадкової справи до майна померлого ОСОБА_10 , спадкоємцем є його донька ОСОБА_5 , яка в установленому законом порядку звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. 04.12.2019 ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 17/100 часток земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:274:0001. У видачі свідоцтва про право на спадщину на частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 , останній відмовлено (т. 1 а.с. 143-238). Відповідно до технічного паспорту від 10.10.2014 на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 житловий будинок знаходиться під літ. «А» 1959 р. побудови, прибудови літ «а» 1959 р., прибудови літ. «а2» прибудови 1959 р., прибудови літ «а3» 1967 р., прибудови літ. «під а4» 1979 р., погріб під літ. «а4» 1959 р., прибудови літ. «а5» 1987 р., прибудови літ. «а6» 1968 р., прибудови літ. «а7» 1999 р., надбудови літ. «а8» 1967 р., мансарди літ. «над А» 1959 р., сарай літ. «З» 1999 р., сарай літ. «Б» 1961 р., гараж літ. «Ж» 1979 р., оглядова яма літ. «під Ж» 1979 р., погріб літ. «під Ж» 1979 р., гараж літ. «К» 2002 р., оглядова яма літ. «під К» 2002 р., погріб літ. «під К» 1960 р., гараж під «Л» 2000 р., споруди огорожа, ворота, вимощення №№1-3,

1. Самочинним будівництвом є сарай літ «З» 60,2 кв.м., прибудова літ «а7» 14,6 кв.м., гараж літ. «К» 36,9 кв.м., гараж літ. «Л» 11,6 кв.м. Відповідно до експлікації приміщень, будинок складається: з квартири №1 , до якої відноситься веранда загальною площею 15,7 кв.м., санвузол 3,5 кв.м., тамбур 5,2 кв.м., житлова кімната 8,8 кв.м., коридор 7,1 кв.м., кухня 5,6 кв.м., житлова кімната 24,6 кв.м., передпокій 4,4 кв.м., житлова кімната 20,3 кв.м., житлова кімната 12,1 кв.м., коридор 4,6 кв.м., кухня 11,9 кв.м., санвузол 3,6 кв.м. Загальна площа приміщень по квартирі №1 становить 127,4 кв.м., житлова плоаща 65,8 кв.м., допоміжна площа 61,6 кв.м. Квартира №2 складається з коридору загальною площею 3,2 кв.м., санвузла 2,9 кв.м.. кладової 5,1 кв.м., коридору 3,9 кв.м., житлової кімнати 9,8 кв.м., житлової кімнати 23,9 кв.м., житлової кімнати 13,7 кв.м., житлової кімнати 6,2 кв.м., коридору 4,1 кв.м., кухні 6,5 кв.м., коридору 2,6 кв.м., кладової 4,9 кв.м., кладової 11,3 кв.м., кладової 12,6 кв.м. Загальна площа приміщень по квартирі №2 становить 110,7 кв.м., житлова площа 53,6 кв.м., допоміжна 57,1 кв.м. Квартира №3 складається з коридору загальною площею 3,5 кв.м., кухні 8,0 кв.м., санвузла 2,8 кв.м., житлової кімнати 13,7 кв.м., житлової кімнати 12,7 кв.м., кладової 6,7 кв.м. Загальна площа приміщень по квартирі №3 становить 47,4 кв.м., житлова площа 26,4 кв.м., допоміжна площа 21,0 кв.м. Загальна площа житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 285,5 кв.м., житлова площа 145,8 кв.м., допоміжна площа 139,7 кв.м. (т. 1 а.с. 39-46). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що наданий до матеріалів справи висновок експерта Свериди О.М. за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №03/20 від 21.04.2020 року є належним, допустимим доказом, оскільки експертиза проведена уповноваженою особою, при проведенні експертного дослідження визначено усі можливі варіанти виділення позивачу житлових приміщень, заперечень з приводу даного висновку від відповідачів не надходило. Враховуючи обставини фактичного користування сторонами будівлями і спорудами, земельною ділянкою, інтереси сторін, суд вважав, що саме у варіанті висновку №1 визначено найбільш прийнятний для обох сторін варіант виділення у користування позивачу приміщень житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Також суд вважав, що є обґрунтованими і підлягають задоволенню вимоги щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_1 не чинити перешкоди позивачу у вселенні та користуванні майном, яке підлягає виділенню. Земельна ділянка на думку суду першої інстанції підлягає залишенню у спільному користуванні всіх співвласників. В іншій частині вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частинами 1 та ч. 3 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-2811цс15, від 16.11.2016 у справі № 1443цс16. Згідно зі ст. 87 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: а) при добровільному об`єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; г) за рішенням суду. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки (ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 88 ЗК України). Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, колегія суддів, під час перегляду справи погоджується з вказаними вище висновками суду першої інстанції, оскільки перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, вірно застосував норми матеріального права і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Будь-яких обставин, які б свідчили про необхідність виходу за межі апеляційної скарги під час перегляду справи апеляційним судом також встановлено не було. Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, прохання апелянта, щодо необхідності визначення користування за варіантом запропонованим апелянтом у апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм процесуального права на розсуд апелянта. Будь-яких посилань на порушення судом першої інстанції норм матеріального права апелянтом не зазначено, а судом апеляційної інстанції не встановлено. Крім того, колегія суддів погоджується з посиланням представника позивача у відзиві на апеляційну скаргу, який вказує, що апелянт не будучи позивачем по справі, у прохальній частині апеляційної скарги фактично просила вирішити суд апеляційної інстанції її вимоги, які не заявлялися у суді першої інстанції шляхом подачі зустрічного позову та ухвалити нове рішення, в тому числі щодо прав та інтересів відповідача ОСОБА_3 , оскільки вказані вимоги заявлені всупереч положенням ЦПК України. Поряд з цим, колегія суддів при ухваленні судового рішення бере до уваги, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суду першої інстанції, ухвалюючи судове рішення дотримався норм матеріального права, однак ухвалив рішення з грубим порушенням норм процесуального права (неналежне повідомлення сторони), що є обов`язковою підставою для скасування, тому не може бути залишене без змін, та підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище висновків. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При подачі позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 689 грн. 40 коп. (т.1, а.с.1) Позовні вимоги задоволено частково, тому вказаний судовий збір підлягає стягненню з відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог (по 336,18 грн. з кожного). Відповідачем ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2 305,20 грн. (т.2, а.с.116, 126). Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, тому виходячи із принципу співмірності та пропорційності, судовий збір у розмірі 50%, що складає 1 152,60 грн., підлягає стягненню з позивача на користь відповідача. Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За таких обставин, враховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 816,42 грн.(1 152,60 - 336,18). Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення порядку користуванням садибою, вселення та заборону чинити перешкоди в користуванні власністю задовольнити частково. Виділити у користування ОСОБА_7 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , житлову кімнату 2-6 площею 23,9 кв.м. Залишити у спільному користуванні ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 приміщення коридору 2-4 площею 3,9 кв.м., коридору 2-9 площею 4,1 кв.м., кухні 2-10 площею 6,5 кв.м., гаражу під літ. «Ж» коридор 2-1 площею 3,2 кв.м., санвузла 2-2 площею 2,9 кв.м., кладової 2-3 площею 5,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Залишити у спільному користуванні ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:274:0001 за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до частки кожного зі співвласників. Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_7 у вселенні, користуванні в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 житловою кімнатою 2-6 площею 23,9 кв.м., приміщенням коридору 2-4 площею 3,9 кв.м., коридору 2-9 площею 4,1 кв.м., кухнею 2-10 площею 6,5 кв.м., гаражем під літ. «Ж», коридор 2-1 площею 3,2 кв.м., санвузлом 2-2 площею 2,9 кв.м., кладовою 2-3 площею 5,1 кв.м. та земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:75:274:0001 за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до частки ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 816 (вісімсот шістнадцять) грн. 42 коп. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 336 (триста тридцять шість) грн. 18 коп. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 336 (триста тридцять шість) грн. 18 коп. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 336 (триста тридцять шість) грн. 18 коп. У задоволенні інших вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський А.С. Сержанюк