Постанова Полтавський апеляційний суд № 552/1938/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/1938/20 Номер провадження 22-ц/814/2204/20Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Ачкасовій О.Н. учасники справи: представники позивача - адвокати Портянко Є.В., Григоренко К.І. відповідач ОСОБА_1 представник відповідача - адвокат Остапенко І.О. переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Портянка Євгена Вікторовича на рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2020 року, ухвалене суддею Самсоновою О. А., повний текст рішення складено - 17 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, - В С Т А Н О В И В: 06 травня 2020 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька. Позовна заява мотивована тим, що вона є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 червня 2016 року розірвано шлюб між нею та ОСОБА_1 . Від даного шлюбу вони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , 2012 р.н. З 14 вересня 2017 року позивач офіційно отримала роботу у Норвегії місто Сортланн. У Норвегії уклала шлюб з ОСОБА_4 . Наприкінці грудня 2019 року змінила прізвище на ОСОБА_2 . З чоловіком вона проживає у спільному з ним будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У даному будинку офіційно зареєстровано її місце проживання. Будинок матері дитини є надзвичайно комфортним і просторим, забезпеченим всім необхідним для проживання, навчання та дозвілля дитини. Батько дитини не в змозі забезпечити дитині належні умови проживання і навчання. Забрати сина із собою на постійне місце проживання до Норвегії вона не може, адже відповідач не надає згоди на виїзд дитини на постійне місце проживання за кордон. На неодноразові звернення з таким проханням батько дитини реагує надзвичайною агресією та негативним ставленням. Протягом 2019/2020 навчального року у ОСОБА_3 погіршилося навчання, він став неуважним. До введення карантину на території України батько приводив дитину до школи о 7-30 ранку і залишав під дверима чекати вчителя, тоді як уроки розпочинаються о 8-30 ранку. Заняття у школі закінчуються о 12-50, при цьому ОСОБА_3 забирають останнього о 14-30. Часто дитину зі школи забирає не батько, а няня. Під час карантину ОСОБА_1 постійно водить дитину вулицями містами, бере разом із собою у різних справах, залишає у своєї матері, якій понад 70 років, і це є прямим порушенням карантинного режиму та створенням загрози для дитини. Також батько часто залишає ОСОБА_3 у бабусі або у старшої доньки позивача протягом тривалого періоду часу. Останнім часом у ОСОБА_3 погіршився стан здоров`я. 18.12.2019 року дитині поставлено діагноз: аденоїдні вегетації третього ступеню. Відпочинок і оздоровлення малолітнього ОСОБА_3 забезпечується виключно позивачем. Уже п`ять разів ОСОБА_3 перебував з нею у Норвегії протягом чотирьох місяців у 2017 році, трьох місяців у 2018 році, трьох місяців у 2019 році, на новорічні свята 2019-2020 р.р. Клімат у Норвегії надзвичайно сприятливий для ОСОБА_3 , він жодного разу не хворів. У дитини склалися чудові стосунки з нинішнім чоловіком позивача - ОСОБА_4 . При цьому вона щоразу забезпечувала своєчасне повернення сина на територію України. Майже кожні два місяці вона прилітає до сина в Україну, купує йому речі, здійснювала грошові перекази відповідачу на забезпечення нормальних матеріальних умов для сина. Батько дитини не купляє дитині речей взагалі, на жодне свято ОСОБА_3 не отримував подарунків від батька, з яким проживає в Україні. ОСОБА_1 не забезпечує дитині жодного розвитку і дозвілля, не водить по п`ятницях на оплачений нею гурток у Робот-школу. Жодних секцій, розваг, прогулянок, туристичних подорожей, оздоровлення та відпочинку, їх взагалі батько ніколи не влаштовував дитині. Відтак у січні 2020 року, перебуваючи в Норвегії, ОСОБА_3 спробував відвідувати місцеву школу разом з іншими дітьми. У грудні 2019 року позивач одержала підтвердження місцевої школи комуни Екснес, що ОСОБА_3 має право навчатися у даній школі. Але батько дозволу на виїзд сина на навчання до Королівства Норвегії з 01.09.2020 року по 30.05.2021 року (включно) не надає. Виїзд сина на навчання до Норвегії в повній мірі відповідає його інтересам. Позивач просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України - до Королівства Норвегії з метою навчання за кордоном на період часу з 01.09.2020 року по 30.05.2021 року (включно) з обов`язковим поверненням на територію України у супроводі матері ОСОБА_2 без згоди та супроводу батька ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати, а саме, судовий збір у розмірі 840,8 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4 000 грн. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 500,00 грн. 00 коп. на відшкодування понесених судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно чинного законодавства України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітнього ОСОБА_3 на період з 01 вересня 2020 року по 20 травня 2021 року на навчання не відповідає інтересам дитини. Доказів того, що ОСОБА_3 зарахований на навчання до школи в Екснесі матеріали справи не містять. З матеріалів справи не вбачається наскільки система освіти у Норвегії відповідає системі освіти в Україні, що закінчивши другий клас Початкової школи №42 Полтавської міської ради, будучи вимушеним знову навчатися у другому класі школи Мюре, ОСОБА_3 опанує навчальну програму, що відповідає третьому-четвертому класам української школи. Крім того, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не спрямовані на досягнення кінцевої мети одержання дитиною освіти, закінчення нею школи, чи хоча б початкової школи у Норвегії. Тобто, у випадку зарахування до вказаної школи дитина буде змушена протягом навчального року адаптуватись до навчання у Норвегії, з тим, щоб по закінченні 2020 - 2021 навчального року повернутися до навчання в Україні. На переконання суду зазначене не відповідає інтересам дитини. Також суд зазначив, що позивач, посилаючись на те, що вона має у власності житло, у якому створені всі умови для проживання та навчання дитини, належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини не надала. А період, на який позивач просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди батька, є досить тривалим та охоплює дев`ять місяців, що фактично може свідчити про зміну місця проживання дитини, визначеного рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21 серпня 2019 року у цивільній справі №545/505/19. Суд відхилив посилання позивача на неналежне виконання відповідачем його батьківських обов`язків як на підставу для тимчасового виїзду дитини за межі України без згоди батька, оскільки вказані обставини належними та допустимими доказами у справі не доводяться. Факт порушення відповідачем карантинного режиму та створенням загрози для дитини також не є доведеним, доказами у справі не підтверджується. Відсутні також і докази того, що у дитини погіршився стан здоров`я саме внаслідок неналежного виконання батьком своїх обов`язків. Вказані та всі інші обставини, на які позивач посилалась як на підставу позову, можуть стосуватися питання визначення місця проживання дитини, що не є предметом розгляду в даній справі. Всі ці обставини жодним чином не свідчать про відповідність інтересам дитини тимчасового виїзду за межі України на один навчальний рік. Також суд зазначив, що у зв`язку з перебуванням малолітнього ОСОБА_3 під час розгляду справи за межами України, а саме у Норвегії, суд позбавлений можливості заслухати думку дитини з питання, яке її стосується та розглядається судом. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Портянко Є.В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в супереч вимогам ст. 263 ЦПК України, не дослідивши усіх обставини справи, прийшов до помилкового висновку щодо відсутності підстав, а саме, що які, нібито, не відповідають інтересам неповнолітнього ОСОБА_3 та не обґрунтував підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Вважає, що висновок суду «навчання не відповідає інтересам дитини» не відповідає фактичним обставинам справи та не узгоджується з наданими доказами стороною позивача. Висновки суду суперечать вимогам статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до яких в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. У ст.12 Конвенції про права дитини передбачено, що поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Обов`язковість з`ясування думки дитини із посиланням на ст. 12 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 р. викладена у правовій позиції Верховного Суду від 03.05.2018 р. у справі №214/1048/15-ц. Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав, які відповідали б інтересам дитини у разі навчання в Королівстві Норвегія, є діаметрально протилежними один одному, т.я. суд вказує, що дитина перебуває за межами України, тому він позбавлений можливості заслухати її думку, потім суд зазначає, що критично оцінює наданий позивачем відеозапис, на якому міститься опитування дитини з питання чи бажає вона навчатися в Норвегії. Є помилковим висновок суду про те, що позивачем не надано доказів того, що дитина зарахована до навчання в Ексненську школу, оскільки суду було надано підтвердження раніше зазначеної школи про прийняття до навчання з 20.08.2020 року. Станом на сьогодні дитина з матір`ю перебуває в Королівстві Норвегію. Є помилковим висновок суду про те, у школі Мюре дитина мала б навчатися у другому класі, так само як і висновок про те, що дитина може втратити навчальний рік та по поверненню в Україну змушена буде навчатися у третьому класі. З 17.08.2020 року ОСОБА_3 зарахований та розпочав навчання у 3 класі в Школі Мюре Королівства Норвегія, що підтверджується довідкою з місця навчання та розкладом занять у навчальному 2020 році. Суд залишив поза увагою ту обставину, що відповідач забрав документи з Початкової школи № 42 і не надав суду жодного доказу, яким чином буде реалізоване право дитини на освіту в наступному навчальному році. При вирішенні спору суд першої інстанції не взяв до уваги, що у свідоцтві досягнень учня 2 класу Початкової школи №42 ОСОБА_3 за 2019-2020 навчальний рік містяться відомості про пропуск ним 20 днів навчання, з урахуванням того, що з 12.03.2020 р. і до кінця навчального року навчання було дистанційним, також з вказаної довідки вбачається, що у ОСОБА_3 погіршилося навчання, він став неуважним, часто зі школи дитину забирає не батько, а няня, за умов дистанційного навчання під час карантину ОСОБА_3 почав відставати у навчанні, батько не інформує сина про матеріал, відправлений вчителем для навчання, часто ОСОБА_3 відправляв виконані завдання із запізненням і не в повному обсязі, до порад вчителя не прислухався, Тато ОСОБА_3 тільки після телефонної розмови з класним керівником із запізненням в декілька тижнів почав допомагати синові виконувати і відправляти завдання вчителю. Висновок суду є помилковим та не відповідає обставинам справи про те, що не надано доказів того, що погіршилося навчання сина через неналежне ставлення батька до навчання дитини. Стороною позивача до позову на підтвердження проживання позивача із сином в місті Екснес Королівства Норвегія було надано документи про право власності на житловий будинок та земельну ділянку під ним, де на даний час вони і проживають, проте, судом першої інстанції всупереч вимог ч. 5 ст. 263 ЦПК України не в повній мірі було досліджено ці докази та зазначено, що документи не містять опис даного об`єкта нерухомості: його вид, розмір, склад приміщень, що вказує на упередженість суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції фактично переклав на себе повноваження, всупереч інтересів дитини, по визначенню нібито кращих умов навчання, при цьому жодного аналізу а ні освітньої програми в Україні, а ні в Норвегії для дітей відповідного віку не дослідив, та не відобразив в оскаржуваному рішенні суду, чим було порушено вимоги статті 8 Конвенції про права дитини. Також судом зроблено необгрунтований висновок щодо епідеміологічної ситуації щодо захворюваності на коронавірус в Норвегії. Суд залишив поза увагою добовий графік роботи відповідача в Департаменті з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами, у зв`язку з цим допитані у суді свідки показали, що ОСОБА_3 часто залишається на ніч у друзів, сусідів, родичів, що не відповідає інтересам дитини, в тому числі з огляду на епідеміологічну ситуацію в Україні. Позивач не ставив на меті обгрунтування неналежного виконання батьківських обов`язків відповідача, а доводив доцільність навчання дитини у Норвегії, де мати має графік роботи, який забезпечить краще отримання та засвоєння навчального матеріалу. Є необгрунтованим та упередженим висновок суду про те, що період, на який позивач просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди батька, є досить тривалим та охоплює дев`ять місяців, що фактично може свідчить про зміну місця проживання дитини, та не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки термін тимчасового виїзду дитини повністю узгоджується з метою такого виїзду - навчання у школі Норвегії у 3 класі протягом навчального року, а надання такого дозволу повністю узгоджується з практикою Верховного Суду при розгляді аналогічних спорів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що згідно свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , виданого повторно 06 липня 2016 року Полтавським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1 а.с. 18). ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 17 січня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб розірвано рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 червня 2016 року, яке набрало чинності 08 липня 2016 року (т.1 а.с. 19). Як вбачається з даних свідоцтва про зміну імені, серія НОМЕР_2 , виданого 18 грудня 2019 року Полтавським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2 (т.1 а.с.17 зворот). З питання участі у вихованні дитини між сторонами виникав спір. Так, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 березня 2019 року у цивільній справі №552/6511/18 позов ОСОБА_2 , ОСОБА_11 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні дитини задоволено частково. Встановлено матері ОСОБА_2 наступні способи участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : кожного дня спілкування з дитиною засобами телефонного зв`язку, Скайп, Вайбер; перші два тижні (один раз у квартал) після приїзду матері до України за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_2 без присутності батька; під час зимових канікул - один тиждень без присутності батька; під час літніх канікул 45 днів без присутності батька. Встановлено бабусі ОСОБА_11 наступні способи участі у вихованні малолітнього онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : встановлено спілкування з бабусею засобами телефонного зв`язку три рази на тиждень, поштового, електронного - необмежено, встановлено спілкування з бабусею - кожна перша та третя п`ятниці з 15 години до 12 години неділі за місцем проживання бабусі: АДРЕСА_3 без присутності батька. Додаткові дні спілкування з онуком: другий день Різдва Христового, Великодня, Трійці, 8 березня з 10 години до 20 години (т.1 а.с. 30-31). Також після розірвання шлюбу між сторонами виник спір з приводу визначення місця проживання дитини, який перебував на розгляді у Полтавському районному суді Полтавської області. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21 серпня 2019 року у цивільній справі №545/505/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, задоволено заяву сторін у справі - ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди. Даним рішенням затверджено мирову угоду між сторонами від 21.08.2019 року по даній справі: позивачкою по первісному позову та відповідачкою по зустрічному позову - ОСОБА_2 та відповідачем по первісному прозову та позивачем по зустрічному позову - ОСОБА_1 , які шляхом взаємних поступок досягли мирової угоди про врегулювання спору в такий спосіб :

1. Сторони, домовилися визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_4 .

2. ОСОБА_1 зобов`язується не чинити перешкод у спілкуванні малолітнього - ОСОБА_3 з ОСОБА_2 (матір`ю малолітнього).

3. ОСОБА_1 зобов`язується повідомляти ОСОБА_2 про зміну місця фактичного проживання малолітнього ОСОБА_3 не менше, ніж за тридцять днів до такої зміни.

4. Сторони стверджують, що вказаною мировою угодою враховані всі інтереси: як сторін, так і малолітнього ОСОБА_3 .

5. У випадку дотримання сторонами всіх умов даної мирової угоди, її істотні умови не переглядаються.

6. Сторони стверджують, що жодна з них не поставлена даною мировою угодою у надзвичайно невигідне становище. Вказана мирова угода відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності з їх справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах, і не є результатом впливу тяжких обставин. Мирова угода укладається сторонами без застосування обману - приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови мирової угоди, природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даною мировою угодою.

7. Сторони домовились, що спір про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, повністю врегульовано цією мировою угодою (т.1 а.с. 105-106). Таким чином відповідно до наведених судових рішень малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати з батьком. Його мати ОСОБА_2 бере участь у вихованні дитини способом, встановленим рішенням суду. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 на час розгляду справи проживає за межами України - у Королівстві Норвегії. Вказана обставина визнавалася учасниками справи, тому в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України є такою, що доказуванню не підлягає. Як вбачається з довідки з місця роботи від 02 березня 2018 року, вх. №403216, виданої організацією «Улоба», ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 , працює в якості особистого помічника в організації «Улоба» з 14.09.2017 (т.1 а.с. 20). Згідно довідки № 19/546/10 від 15 червня 2010 року відділ кадрів та нарахування заробітної плати Муніципалітету Екснес, ОСОБА_2 має постійне місце роботи в муніципалітеті Екснес, соціальна служба (т.1 а.с. 172). Позивач створила нову сім`ю, що підтверджується тимчасовим свідоцтвом про шлюб, виданим нотаріусом у Вестеролен 18 жовтня 2017 року (т.1 а.с. 21). Згідно довідки з місця проживання, виданої Центральним реєстром населення 15 січня 2020 року, дата реєстрації проживання ОСОБА_2 у Норвегії - 09.06.2017 , дата реєстрації в муніципалітеті - 01.07.2019, дата реєстрації за адресою проживання - 01.07.2019 , зареєстрована адреса проживання - АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 24). У квітня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з листом, у якому просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд малолітнього сина ОСОБА_3 на навчання до Норвегії на період з 01 вересня 2020 року по 30 травня 2021 року (т.1 а.с. 57-58, 63-64). На час розгляду судом справи відповідач такої згоди не надав, проти виїзду дитини на навчання на вказаний період заперечує. Згідно інформації, викладеної у листі директора Початкової школи №42 Полтавської міської ради від 25 травня 2020 року №01-39/59, ОСОБА_3 навчається в 2 класі Початкової школи №42 Полтавської міської ради (т.1 а.с. 170). Як вбачається з Підтвердження, виданого директором Екснеської школи, виданого 02 грудня 2019 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право ходити до школи в Екснесі після переїзду. Це загальне право для всіх дітей, які проживають у Норвегії (т.1 а.с 41.), при цьому доказів того, що дитина зарахована на навчання до даної школи, матеріали справи не містять. Відповідно до відомостей про школу Мюре та загальної інформації про шкільну систему в Норвегії від 13 грудня 2019 року, наданої директором школи Мюре, ОСОБА_3 може почати навчання в одному з класів та буде зарахований на другий рік навчання (т.1 а.с. 44-45). З матеріалів справи не вбачається наскільки система освіти у Норвегії відповідає системі освіти в Україні, що закінчивши другий клас Початкової школи №42 Полтавської міської ради, будучи вимушеним знову навчатися у другому класі школи Мюре, ОСОБА_3 опанує навчальну програму, що відповідає третьому-четвертому класам української школи. Відповідно до відомостей про школу Мюре та загальної інформації про шкільну систему в Норвегії від 13 грудня 2019 року, наданої директором школи Мюре, коли до громади переїжджає учень з іншої країни, він/вона має право на додаткові заняття з норвезької мови. У другому класі вже є невелика група з 3 іноземних учнів, до яких може приєднатися і ОСОБА_3 . Школа також намагається надати двомовного вчителя/помічника в класі, щоб допомогти учням зрозуміти, що відбувається на початку навчання. Малі діти зазвичай швидко вивчають мову, тому це, як правило, потрібно лише протягом першого року (т.1 а.с.44-45). У випадку зарахування до вказаної школи дитина буде змушена протягом навчального року адаптуватись до навчання у Норвегії, з тим, щоб по закінченні 2020 - 2021 навчального року повернутися до навчання в Україні, що на переконання суду зазначене не відповідає інтересам дитини. Позивач, посилаючись на те, що вона має у власності житло, у якому створені всі умови для проживання та навчання дитини, належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини не надала. На підтвердження тієї обставини, що вона разом з чоловіком має у власності житловий будинок, позивач надала суду витяг із земельного кадастру, виданого 21 січня 2020 року муніципалітетом 1868 Екснеса, АДРЕСА_1, власники прав на нерухомість: ОСОБА_2 - частка 3/4, номер орендованого об`єкту: НОМЕР_3, ОСОБА_16 - частка 1/4, номер орендованого об`єкту: НОМЕР_4 (т.1 а.с. 23), проте, будь-якого опису даного об`єкта нерухомості: його вид, розмір, склад приміщень, тощо, вказаний доказ не містить. Додані до матеріалів справи фотокартки не є належним доказом умов проживання позивача, оскільки також не містять інформації щодо адреси, розміру, кількості та складу приміщень, забезпечення меблями, побутовою технікою, продуктами харчування, тощо, а також щодо умов, які створено для виховання та розвитку дитини (т.1 а.с. 25-28). Період, на який позивач просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди батька, є досить тривалим та охоплює дев`ять місяців, що фактично може свідчити про зміну місця проживання дитини, визначеного рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 21 серпня 2019 року у цивільній справі №545/505/19 (т.1, а.с.105-106). З акта обстеження умов проживання, складеного комісією служби у справах дітей Київського райвиконкому м.Полтави, затвердженого 20 травня 2019 року, вбачається, що обстежено умови проживання дитини за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.121) та встановлено, що житло розміщено на 8 поверсі 9-поверхового будинку, складається з 2 кімнат, а також коридору, кухні, балкона, туалету, душу. Умови проживання задовільні: в кімнатах є меблі (диван, сервант, кухонний стіл), та побутова техніка, холодильник, газова плита, ноутбук, комп`ютер, продукти харчування в наявності. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: у дитини є окрема кімната, в якій є письмовий стіл, ліжко, іграшки, книжки, канцелярське приладдя, ноутбук. Одяг, взуття відповідно до сезону. У великій кімнаті проводиться ремонт (т.1 а.с. 121). Згідно акту оцінки потреб сім`ї від 19 жовтня 2018 року, складеного Полтавським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, батько забезпечує потреби сина в повному обсязі (т.1 а.с.122). Той факт, що відповідач має подобовий графік роботи, також не може свідчити про неналежне виконання ним батьківських обов`язків. Докази того, що протягом 2019/2020 навчального року у ОСОБА_3 погіршилося навчання, він став неуважним, через неналежне ставлення батька до навчання дитини, до матеріалів справи сторонами не додані. Посилання на те, що до введення карантину на території України батько приводив дитину до школи о 7-30 ранку і залишав під дверима чекати вчителя, тоді як уроки розпочинаються о 8-30 ранку, а також що зі школи ОСОБА_3 забирають останнього о 14-30, та часто дитину зі школи забирає не батько, а няня, суд також не розцінює як обставину, що свідчить про відповідність інтересам дитини її тимчасового виїзду на навчання до Норвегії. Факт порушення відповідачем карантинного режиму та створенням загрози для дитини також не є доведеним, доказами у справі не підтверджується. Відсутні також і докази того, що у дитини погіршився стан здоров`я саме внаслідок неналежного виконання батьком своїх обов`язків. Посилання позивача на те, що в Норвегії епідеміологічна ситуація щодо захворюваності на коронавірус є кращою, ніж в Україні, суд оцінює критично, оскільки позивачем наведено лише загальні показники щодо захворюваності, без врахування розміру території країни, кількості населення, кількості досліджень, тощо. Вказані та всі інші обставини, на які позивач посилалась як на підставу позову, можуть стосуватися питання визначення місця проживання дитини, що не є предметом розгляду в даній справі. У зв`язку з перебуванням малолітнього ОСОБА_3 під час розгляду справи за межами України, а саме у Норвегії, суд позбавлений можливості заслухати думку дитини з питання, яке її стосується та розглядається судом. Суд критично оцінює наданий позивачем відеозапис, на якому опитування дитини з питань чи бажає вона навчатися в Норвегії, здійснено особою, що назвалася ОСОБА_17 , при цьому суд позбавлений можливості встановити її особу за паспортним документом та повноваження чи хоча б дозвіл батьків щодо опитування дитини. Надана суду довідка про прийняття ОСОБА_17 на роботу на посаду асистент, що видана Відділом з питань заробітної плати та персоналу Комуни Екнес, вказаної вище інформації не містить. З відеозапису вбачається, що дитині не було запропоновано у довільній формі пояснити де саме вона має бажання навчатись, а саме опитування було побудовано таким чином, що могло бути розцінено як спонукання до прийняття позитивного рішення та вимагало від дитини лише підтвердження запропонованого співрозмовником, зокрема: «Чи не хотів би ти повчитися в Норвегії?». Також в ході такого опитування дитині пропонувалися позитивні приклади з життя інших людей, що змінили місце проживання на Норвегію, та надавалися схвальні відгуки про клімат, систему навчання в Норвегії, тощо. У зв`язку з цим суд не розцінює інформацію, яка міститься на зазначеному відеозаписі, як вільне вираження дитиною своєї думки. Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного спору є надання дозводу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за межі України до Королівства Норвегії з метою навчання за кордоном на період часу з 01.09.2020 року по 30.05.2022 року (включно) з обов`язковим поверненням на територію України у супроводі матері ОСОБА_2 без згоди та супроводу батька ОСОБА_1 . Згідно ч. 5 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей. У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків. Судом першої інстанції встановлено і це не заперечується сторонами, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , разом з матір`ю ОСОБА_2 за нотаріально посвідченою згодою батька на період з 10.06.2020 року по 15.08.2020 року виїхали до Королівства Норвегії, де зареєстрована з 09.06.2017 р., проживає та працює мати дитини, і продовжують там перебувати. По справі вбачається, що позов пред`явдено до суду 06.05.2020 року, тобто майже за 4 місяці до початку навчального року 2020-2021 р. Судове рішення у справі ухвалено 07.08.2020 року. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини на вказаний період на навчання не відповідає інтересам дитини, оскільки у травні 2020 року дитина закінчила другий клас Початкової школи №42 Полтавської міської ради, а згідно Підтвердження директора Ексненської школи, виданого 02.12.2019 р., дитина має право ходити до школи в Екснесі після переїзду, бо це загальне право для усіх дітей, які проживають у Норвегії, крім цього, вбачається, що дитина знову має навчатися у другому класі, матеріали справи не містять доказів, що дитина зарахована на навчанні до даної школи, що після повернення в Україну дитина продовжить навчання у п`ятому класі української школи і не відомо, чи опанує навчальну програму дитина у другому класі Школи Мюре, що відповідатиме третьому-червертому класам української школи та після повернення в Україну дитина змушена буде навчатися у третьому класі, що не вбачається досягнення кінцевої мети позивача про отримання дитиною у Норвегії хоча б початкової освіти, що дитина вимушено переживатиме період адаптації до нових умов, системи навчання, мови навчання. Апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку, що вказані висновки суду першої інстанції не грунтуються на доказах, що містяться у матеріалах справи. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції послався на Підтвердження школи Мюре (т.1 а.с.41-45), в яких зазначені загальні відомостя щодо навчання іноземних дітей, ці Підтвердження датовані груднем місяцем 2019 року, тобто задовго до закінчення навчального року 2019-2020 і стосуються саме цього навчального року. Так, у разі вирішення питання про зарахування дитини до цієї школи, то дійсно дитина мала би поступити на навчання саме у другий клас навчального року 2019-2020 (згідно дати Підтвердження), навчання в якому почалося у серпні-вересні 2019 року. На час ухвалення рішення у справі дитина вже закінчила другий клас Початкої школи № 42 Полтавської міської ради і повинна навчатися у навчальному році 2020-2021 у наступному третьому класі початковї школи. Суд першої інстанції дав неправильну оцінку Підтвердженню Школи Мюре без урахуванням дати її видачі. Згідно Підтвердження школи Мюре (т.2 а.с. 44) ОСОБА_3 зарахований та розпочав навчання у навчальному році 2020-2021 у третьому класі у Школі Мюре з 17.08.2020 року, що є логічним, та спростовує висновки суду першої інстанції про те, що дитина буде зарахована повторно до другого класу та відстане в освітньому процесі, коли повернеться в Україну. Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що дитина вимушено буде переживати період адаптації до нових умов, системи навчання, мови навчання, оскільки такий висновок суду не грунтується на доказах, по справі вбачається і це не заперечується відповідачем, що дитина, починаючи з 2017 року, за нотаріально посвідченою згодою батька п`ять разів по три-чотири місяці на рік перебувала з матір`ю у Норвегії, тобто ще до навчання у першому класі, отже, дитина має уявленння про країну, про людей, про відношення дітей до неї, має загальні уявлення про навчання у школі, дитина досягла повних 8 років, у такому віці є фізично та психологічно зрілою. Крім цього, з довідки-підтвердження від Школи Мюре від 16.10.2020 р. вбачається, що учень ОСОБА_3 , дата початку навчання 17.08.2020 р., показує добре розуміння та вимову норвезької мови, і це відіграє важливу роль, бо він дуже добре працює з іншими учнями школи, відчуває себе в безпеці та в гармонії, чудовий і позитивний хлопчик, який швидко знайшов багато друзів у школі та у класі, у вільний час з іншими учнями грає у футбол, говорить, що саме футбол йому найбільше подобається, після восьми тижнів у Школі Мюре ОСОБА_3 проявляє себе як учень, готовий вчитися, з великим інтересом вивчає норвезьку мову та інші предмети, він добое розуміється на математиці і дуже добре працює з предметами норвезькою мовою, він відвідує 3 години на тиждень додаткові заняття для вивчення норвезької мови і він швидко вчиться, добре справляється з усіма шкільними предметами, як у школі, так і вдома, він демонструє успіхи з усіх предметів (т.2 а.с. 90). Викладене вказує на те, що дитина адаптувалася до умов проживання та навчання у Королівстві Норвегія та спростовує висновки суду першої інстанції в цій частині. Також, суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення вказав на те, що позивач має у власності житловий будинок, що підтверджується витягом із земельного кадастру від 21.01.2020 року, згідно якого позивач має у власності ѕ частини будинку, а ј його частина лежить чоловіку позивача - ОСОБА_16 (т.1 а.с 23), але він не містить будь-якого опису даного об`єкту, тому не є належним та допустимим доказом у справі, з чим не погоджується колегія суддів, оскільки витяг із земельного кадастру від 21.01.2020 року підтверджує факт наявності у позивач на праві спільної часткової власності об`єкту нерухомого майна, що свідчить про забезпечення її житлом у більшій частці. Посилання суду першої інстанції на те, що відсутні дані про розмір об`єкта нерухомості, про склад його приміщень, то в цій частині це не є пріоритетним для вирішення спору по суті. Матеріали справи містять фото (т.1 а.с. 25-28), на яких зображені житловий будинок, кімнати в ньому, кухня, дитяча кімната з іграшками, в одній із кімнат за столом з комп`ютером сидить ОСОБА_3 , також є фото ОСОБА_3 з подарунком на фоні новорічної ялинки та іншою дівчинкою, декілька фото класу у школі, фото ОСОБА_3 у школі. Суд першої інстанції визнав фотокартки неналежним доказом щодо умов проживання позивача, забезпеченням меблями, побутовою технікою, продуктами харчування тощо, проте, з наданих фото вбачається, що житловий будинок є великим, має цокольний поверх та ще два поверхи, кімнати просторі, кухня також простора, налічує три вікна на дві сторони, кухонні меблі (гарнітур) займають дві стіни, мається відповідне кухонне обладнання та побутова техніка, у дитячій кімнаті меблі білого кольору, маються іграшки, ОСОБА_3 на фото серед дітей у школі та серед дітей на прогулянці взимку. Фото підтверджують певний рівень матеріального забезпечення сім`ї позивача та створення для дитини відповідних умов для виховання та її розвитку. Якщо порівнювати житлові умови батька - відповідача по справі, то вбачається, що на праві приватної спільної часткової власності він має Ѕ частину двокімнатної квартири на 8-у поверсі 9-ти поверхового будинку за адресою АДРЕСА_4 , загальною площею 39,2 кв.м., житловою площею 24 кв.м., одна кімната площею 10,3 кв.м., друга - 13,7 кв.м., кухня - 5,8 кв.м., ванна -1,8 кв.м., вбиральня - 0,8 кв.м. (т.1 а.с. 141). Згідно акту обстеження умов проживання від 20.05.2019 р. за місцем помешкання батька, то син займає меншу кімнату, в якій маються письмовий стіл, ліжко, іграшки, канцелярське приладдя, книжки, ноутбук, одяг, взуття відповідно до сезону, у великій кімнаті проводився ремонт (т.1 а.с. 121). Також не заслуговують на увагу висновки суду першої інстанції про те, що період, на який просить позивач надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди батька, є досить тривалим та охоплює дев`ять місяців, що фактично свідчить про зміну місця проживання дитини, визначеного за рішенням суду від 21.08.2019 р. (т.1 а.с.105-106). Як вбачається з мотивувальної частини рішення суду, ініціатором визначення місця проживання дитини була саме ОСОБА_2 , яка 26.12.2017 р. звернулася до суду з позовом та просила визначити місце проживання дитини з нею, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом 11.04.2019 р. та просив визначити місце проживання дитини з ним. Вказаним рішенням суду затверджена мирова угода між колишнім подружжям ОСОБА_1 у даному спорі, проте, по справі вбачається, що сторони за згодою між собою відступали від умов укладеної між ними мирової угоди щодо місця проживання дитини та за нотаріально посвідченою згодою батька дитина (вже після затвердженої судом угоди) неодноразово виїздила з матір`ю за місцем її проживання у країну Норвегію. Крім цього, у матеріалах справи (т.1 а.с. 57-59) міститься лист позивача на ім`я відповідача від 06.04.2020 р. та поштові квитанції про направлення його на адресу відповідача, в якому позивач повідомляє відповідача про те, що має намір виїхати зі спільною дитиною з метою навчання до Королівства Норвегії у період часу з 01.09.2020 р. по 30.05.2021 р. (включно), у зв`язку з чим звертається до відповідача за наданням нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини, при цьому гарантує обов`язкове повернення дитини в Україну після завершення навчального року у її супроводі. З наведеного вбачається, що відповідач знав про наміри позивача щодо навчання дитини у навчальному році 2020-2021 у Королівстві Норвегія, добровільно посвідчив нотаріальну згоду на виїзд дитини у період з 10.06.2020 року по 15.08.2020 року.Даний позов подано до суду 06.05.2020 р. та за ухвалою суду від 01.06.2020 р. відкрито провадження у даній справі (т.1 а.с. 85), згідно телефонограми від 02.06.2020 року відповідача повідомлено про розгляд справи 08.07.2020 року (т.1 а.с. 90), що свідчить про те, що відповідач не заперечував проти виїзду дитини за кордон у вказаний період, знав про розгляд судом даного позов, однак свою нотаріальну згоду на виїзд дитини за кордон з матір`ю він не скасував. Як встановила колегія суддів, висновки суду першої інстанції про те, що не може свідчити про неналежне виконання батьком своїх обов`язків його подобовий графік роботи, щодо погіршення стану навчання дитини із-за неналежного відношення батька до процесу навчання, то вони не грунтуються на доказах, оскільки з матеріалів справи вбачається протилежне, ніж встановлено судом першої інстанції, зокрема. Згідно довідки Департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Полтавської ОДА від 16.06.2020 року ОСОБА_1 працює на посаді чергового оперативного відділу оперативно-чергової служби управілння з питань цивільного захисту вказаного Департаменту за змінним графіком роботи відповідно до затверджених наказам директора Департаменту графіків чергування, час початку робочого дня (чергування) - 8.00 год., час закінчення робочого дня (чергування) - 8.00 год наступної доби (т. 1 а.с.215). Таким чином, вбачається, що батько декілька діб протягом місяця несе цілодобове чергування за місцем роботи. У вище вказаній квартирі разом проживають лише батько та син і як пояснив відповідач у суді апеляційної інстанції, на час цілодобового чергування він відправляє сина або до бабусі чи вона приходить до них, чи до старшої дочки позивача, яка окремо мешкає у м. Полтаві. Крім цього, як зазначає відповідач, з метою догляду за дитиною він винаймає няню, яка забирає його зі школи, перебуває з ним вдома. Крім цього, згідно листа Початкової школи №42 Полтавської міської ради від 20.01.2020 року № 01-39/15 за підписом директора школи, то у першому семестрі пропуску уроків без поважних причин ОСОБА_3 не допускав, по хворобі був відсутній 5 днів, уроки розпочинаються о 8 год. 30 хв, закінчуються в 12 год. 50 хв., останнім часом ОСОБА_3 приходив до школи до 7 год. 30 хв. і чекав біля класу вчителя, у грудні 2019 року батько ОСОБА_1 та ОСОБА_23 (за письмовим дозволом батька) забирали дитину в 14 год. - 14 год. 30 хв., у ОСОБА_3 знизився рівень навченості у першому семестрі 2019-2020 навчального року, став неуважним (т. а.с. 46). Таким чином вбачається, що син ОСОБА_3 , який на той час був учнем 2-го класу початкової школи і з урахуванням фізичничого розвитку малолітніх дітей їх навчання у школі починалося о 8 год. 30 хв., проте, із-за графіка роботи батька дитину приводили до школи на годину раніше та забирали на годину-півтори години пізніше. Крім цього, з листа Початкової школи №42 Полтавської міської ради від 25.05.2020 року № 01-39/59 на ім`я начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, вбачається, що за умов дистанційного навчання під час карантину класний керівник 2 класу відправляв у соціальну групу Viber завдання для учнів, проводив уроки онлайн на платформі Zoom та тестування на платформі Vchy.com.ua., виконані завдання учні фотографували та відправляли вчителю у приватні повідомлення на Viber. Тато ОСОБА_3 тільки після телефонної розмови з класним керівником із запізненням і декілька тижнів почав допомагати ОСОБА_3 виконувати і відправляти завдання вчителю, але батько негативно ставиться до мережі Viber, не інформував сина про матеріал, відправлений вчителем для навчання, часто відправляв виконані завдання ОСОБА_3 із запізненням і не в повному обсязі, до порад вчителя не прислухається, на платформу Zoom зареєструвалися теж із запізненнням, на онлайн-конференціях ОСОБА_3 присутній не завжди, завдання на платформі Vchy.com.ua. не виконують (т.1 а.с. 170). Зазначене свідчить про те, що батько ОСОБА_1 після оголошеного карантину 12.03.2010 року, коли всі шкільні заклади продовжили навчання в онлайн-формі, що вимагає певних знань та зусиль учнів, батьків, вчителів, також вимагає мати відповідну техніку для проведення вказаних занять, мати Інтернет, не приділив належної уваги для продовження навчання сина у системі онлайн, його особисте негативне ставлення до мережі Viber не повинно перешкоджати синові в отриманні знань, на таку форму навчання вимушено перейшли і зараз продовжують навчатися учні середньої та старшої школи, заклади вищої освіти, коледжі тощо. Крім цього, згідно листа ОСОБА_24 від 01.07.2020 р. (т.1 а.с. 169), яка була класним керівником ОСОБА_3 у першому та другому класах Початкової школи №42, вбачається, що у червні 2020 року батько ОСОБА_1 забрав документи зі школи, де навчався ОСОБА_3 , на основі довідки про навчання сина у школі №25 з нового навчального року, проте, довідка зі школи № 25 про прийняття на навчання сина у матеріалах справи відсутня. Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 18.10.2017 р. уклала шлюб з ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується тимчасовим свідоцтвом про шлюб (т.1 а.с. 21), згідно довідки від 12.03.2018 р. ОСОБА_16 з 1996 року працює у Норвезькому державному муніципальному управління громадських доріг (т.1 а.с.22)? згідно довідки від 02.03.2018 р. позивач з 14.09.2017 р. працює в якості особистого помічника в організації « Улоба » (т.1 а.с. 20), а згідно довідки від 15.06.2020 р. позивач має постійне місце роботи в мініципалітеті Екснес, соціальна служба (т.1 а.с.172), згідно пояснення ОСОБА_16 від 05.07.2020 р., його дружина ОСОБА_2 має роботу, піклується про людей з обмеженими фізичними можливостіми в Екснес та Сортланн (Норвегія), вона дбайлива мати для свого сина, коли її колишній чоловік вимикає Інтернем (це трапляється часто), то вона не може говорити з сином по skype чи viber, вони проживаютьу будинку у місті Асен, що знаходиться за 15 км від Мюре (3000 жителів) і за 20 км від Сортланну (близько 6000 жителів), у Сортланні та Мюре є школи для дітей, ОСОБА_3 йому дуже подобається, він може розмовляти трохи англійською і дуже швидко вчить норвезьку. ОСОБА_16 вказує, що має дочку того ж віку, що й ОСОБА_3 , вони дуже грають разом, мають гарні умови для риболовлі, катання на лижах та інших видів відпочинку на свіжому повітрі, що він з ОСОБА_2 сподівається, що ОСОБА_3 може приїхати і навіть залишитися у Норвегії та піти до школи, він уже має друзів у школі, останні три роки ОСОБА_2 могла бути з сином лише 3-4 місяці на рік тому, що колишній чоловік створював проблеми і не давав згоди на виїзд дитини, цього року 2020 колишній чоловік дав дозвіл лише з 10.06. до 15.08. (т.2 а.с. 190). Викладене доводить, що позивач має постійне місце роботи в Екснес Норвегія, має у власності житловий будинок, її чоловік ОСОБА_16 має добрі стосунки з сином позивача ОСОБА_3 та не заперечує проти його навчання у Норвегії та проживання у їх сім`ї. Із висновку психологічного дослідження, проведеного 5-7 червня 2019 р. відносно ОСОБА_3 практичним психологом, експертом-поліграфологом, членом експертної комісії ГО «Всеукраїнської асоціації поліграфологів» (диплом про вищу світу за спеціалістю «психологія» за кваліфікацією «практичний психолог», диплом про вищу освіту за спеціальністю «правознавство» за кваліфікацією «юрист») ОСОБА_28 , вбачається, що сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батька дитини ОСОБА_1 , особливості його виховної поведінки негативно впливають на психологічне здоров`я сина ОСОБА_3 , руйнують його систему цінностей та самооцінку, викликають страх, у відношенні ОСОБА_1 до дитини встановлюється наявність ознак психологічного насилля, умови виховання в сімейній групі ОСОБА_3 та його батька ОСОБА_1 негативно впливають на психологічний стан та розвиток дитини (т.1 а.с.175-183). Щодо критичної оцінки суду першої інстанції відносно посилання позивача на те, що у Норвегії епідеміологічна ситуація щодо захворюваності на коронавірус є кращою, ніж в Україні, то в цій частині також колегія суддів не погоджується з висновком суду, оскільки згідно даних перепису у 2009 р. населення комуни Екснес складало 1 957 осіб, що вказує на незначну чисельність населення і на теперішній час та на невисоку ймовірність зараження на коронавірус. У м. Полтава з 19.10.2020 року встановлено "червоний" рівень епідемічної небезпеки у відповідності до п. 8 Постанови КМ України від 22.07.2020 р. №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», зі змінами. Згідно ч. 2, 3 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Вирішуючи спір, суд першої інстанції критично оцінив наданий позивачем відеозапис, на якому міститься опитування дитини з питань чи бажає вона навчатися в Норвегії, який здійснено працівником соціальної служби ОСОБА_17 (Норвегія). Колегія суддів, вивчаючи справу, дослідила цей відеозапис, з якого вбачається, що він зроблений влітку 2020 року, під час спілкування ОСОБА_17 з ОСОБА_3 , останній вказав, що йому тут все подобається, гори, зелена трава, ігрові майданчики, діти ловлять рибу, збирають ягоди, ОСОБА_3 спілкується з дітьми і на норвезькій і на англійській мовах, він хотів би навчатися у Норвегії, цікаво спробувати, багато гуляють на вулиці, незалежно від погоди, ОСОБА_3 говорить, що якби запропонували вчитися у школі, то він хотів би спробувати. 20 листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй було проголошено Декларацію прав дитини для забезпечення дітям щасливого дитинства. Указана Декларація стала першим міжнародно-правовим документом, яким проголошено принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини і яка враховує те, що дитина внаслідок її фізичної й розумової незрілості потребує спеціальної охорони та піклування, зокрема належного правового захисту до й після народження. Із метою поліпшення умов життя дітей та продовження міжнародного співробітництва в цій сфері охоплені Декларацією основоположні засади захисту прав неповнолітніх були вдосконалені та закріплені в Конвенції про права дитини, яку було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 року та ратифіковано Україною 27.02.1991 року. Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи. Окрім Конвенції про права дитини 1989 року, принцип забезпечення «найкращих інтересів дитини» також закріплений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року; Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міжнародного усиновлення 1993 року; Конвенції про юрисдикцію, застосовне право, визнання, виконання та співробітництво стосовно батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року й низці інших. Комітетом ООН із прав дитини принцип «найкращих інтересів дитини» був докладно потлумачений у Зауваженні загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів». Зокрема, Комітет акцентує увагу на тому, що призначенням концепції найкращих інтересів дитини є забезпечення повномасштабної та ефективної реалізації всіх прав, проголошених у Конвенції, усебічний розвиток дитини (п. 4), оцінка найкращих інтересів дитини в кожному окремому випадку при дотриманні балансу «усіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей» (п. 46). Визначення того, яке саме рішення буде прийнято в «найкращих інтересах дитини», має починатися з оцінки конкретних обставин, що роблять дитину унікальною. Це означає врахування судом одних та ігнорування інших елементів, а також впливає на те, яким чином вони будуть ураховані один щодо одного (п. 49). Комітетом визнано за необхідне скласти невичерпний, непідпорядкований перелік елементів, які можна розглядати при проведенні оцінки найкращих інтересів дитини будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень (п. 50). Крім того, у питаннях визначення й оцінки найкращих інтересів дитини має бути враховано багато різних важливих факторів й аспектів. На декларативному рівні при здійсненні судочинства беруть до уваги найкращі інтереси дитини відповідно до Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, які прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 17.11.2010 р. в якості практичного інструменту для держав-членів у процесі адаптації їх судових і позасудових систем до конкретних прав, інтересів і потреб дітей. В основу Керівних принципів покладено ті, що закріплені в міжнародних документах, а також норми прецедентного права Європейського суду з прав людини. Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 р. (набула чинності в Україні 01.04.2007 р.) була ратифікована Законом України від 03.08.2006 р. № 69-V із заявою до статті 1 такого змісту: «Відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; установлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім`ї (у тому числі, її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном)». Предметом цієї Конвенції є забезпечення найвищих інтересів дітей, підтримка їхніх прав, надання дітям також процесуальних прав, а також сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб, або через органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються (п. 2 ст. 1). Статтею 9 Конституції України імперативно закріплено, що чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства нашої держави. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906- IV закріплює принцип сумлінного дотримання Україною чинних міжнародних договорів відповідно до норм міжнародного права (ст. 15 Закону). У статті 19 цього Закону визначено дію міжнародних договорів на території України. Також зазначено, що, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, установлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то все одно застосовуються правила міжнародного договору. Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України (згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України). Також регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 7, ч.8 ст. 7 Сімейного кодексу України). Законом України від 26.01.2016 № 936-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми» було внесені зміни до Закону України «Про охорону дитинства», зокрема введені поняття та визначення: «забезпечення найкращих інтересів дитини» з урахуванням загальноприйнятих міжнародних норм. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», «забезпечення найкращих інтересів дитини» передбачає дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити. У справі про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) відступила від попередньої практики Верховного Суду України щодо пріоритетності в цій категорії справ дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини, натомість зауваживши, що положення про рівність прав й обов`язків батьків у вихованні дитини не може бути потлумачено на шкоду інтересам дитини. Крім того, у постанові вчергове закцентовано увагу на важливості принципу забезпечення найкращих інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року та усталеної практики ЄСПЛ. Ухвалюючи рішення в указаній категорії справ суди мають насамперед охороняти права та інтереси дитини, визначивши, що найкраще відповідає її інтересам. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції не грунтуються на доказах, що містяться у справі, беручи до уваги фактичні обставини у справі, виходячи з найкращих інтересів дитини, який на вказаний період буде проживати з матір"ю, а не періодично то з батьком, то з нянею, то з бабусею чи сестрою, більшу частину вільного часу буде перебувати на свіжому повітрі, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у справі про задоволення позову, оскільки позов є доведеним, грунтується на належних та допустимих доказах. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ст. 382 ч.1 п.4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. По справі вбачається, що позивачем при зверненні до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (т.2 а.с. 35), при подачі апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1261,20 грн. ( т.2 а.с. 42), також сплачено 4 000 грн. за надання правничої допомоги, що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 24.01.2020 року, укладеним між адвокатським бюро «Катерини Григоренко» та позивачем, актом виконаних робіт (наданих послуг) від 05.05.2020 року, квитанцією від 04.05.2020 року про сплату гонорару 4 000 грн. (т.1 а.с.75-80), а всього позивачем сплачено 6 102 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.1,3,4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1,3,4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Портянка Євгена Вікторовича - задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 серпня 2020 року - скасувати і ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька - задовольнити. Надати ОСОБА_2 дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України - до Королівства Норвегії з метою навчання за кордоном на період часу з 01.09.2020 року по 30.05.2021 року (включно) з обов`язковим поверненням на територію України у супроводі матері ОСОБА_2 без згоди та супроводу батька ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витративсього у розмірі 6 102 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов