Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/5832/17

Справа № 344/5832/17 Провадження № 22-ц/4808/1227/20 Головуючий у 1 інстанції Островський Л. Є. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Томин О.О., Девляшевського В.А. секретаря Маслей А.М. з участю ОСОБА_1 ОСОБА_2 її представника адвоката Григорєва І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділ частки земельної ділянки в натурі із складу земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 23 червня 2017 року, ухвалене у складі судді Островського Л.Є. у м.Івано-Франківську, ВСТАНОВИВ: У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про виділ частки земельної ділянки в натурі із складу земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником 1/2 частки домоволодіння на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 листопада 2015 року (після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Крім того, рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 березня 2017 року у справі № 344/9576/16-ц за нею визнано право власності ще на 16/100 часток (16,27 %) вказаного будинку у зв`язку з тим, що згідно з мировою угодою, затвердженою ухвалою суду від 23 січня 2013 року в справі № 0907/5180/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, за її матір`ю ОСОБА_3 визнано право власності на 65 % вищевказаного домоволодіння, а за ОСОБА_1 - на 34,98 % від загальної (корисної) площі будинку.Тобто всього їй належить 2/3 частки зазначеного домоволодіння, а ОСОБА_1 - 1/3 частки. У лютому 2009 року Івано-Франківська міська рада виділила ОСОБА_1 та її матері ОСОБА_3 у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,0737 га за вказаною адресою з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд. Враховуючи те, що вона стала власником 2/3 частки домоволодіння, до неї перейшло також і право власності на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,0737 га, що становить 0,0488 га. Частка відповідача становить 0,0249 га, що відповідає 1/3 частці домоволодіння. Земельна ділянка в натурі не виділена, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості розпоряджатися своєю часткою. Просила виділити в натурі на місцевості належні їй 2/3 частки (66,27 %) земельної ділянки, що становить 0,0488 га, із земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності із ОСОБА_1 , а останньому передати 1/3 частку (33,67 %) земельної ділянки, що становить 0,0249 га. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 червня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Виділено ОСОБА_2 в натурі на місцевості 2/3 частки (66,27 %) земельної ділянки, що складає 0,0488 га, із земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності із ОСОБА_1 , на АДРЕСА_1 . Передано ОСОБА_1 1/3 частку (33,67 %) земельної ділянки, що складає площу 0,0249 га, із земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності із ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що виразилось у неповному з`ясуванні судом усіх обставин справи та аналізі поданих нею доказів. Зокрема, апелянт вказує на те, внаслідок спадкування спадкового майна померлого батька ОСОБА_4 , він є власником 1/2 частки домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Також 1/2 частку вказаного домоволодіння успадкувала його мачуха - ОСОБА_3 (матір позивача). Після смерті батька він зайнявся приватизацією земельної ділянки площею 0,0737 га, що знаходиться за адресою домоволодіння. 20.02.2009 року йому видано державний акт про право власності на земельну ділянку, відповідно до якого вказана земельна ділянка передана у спільну сумісну власність йому та матері позивача ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що вони не дійшли згоди щодо реального поділу спадкового майна, він звернувся в суд і ухвалою Івано-Франківського міського суду від 23.01.2013 року визнано укладену між ними мирову угоду, за умовами якої за ним визнано право власності на 33,73% домоволодіння, а за ОСОБА_3 на 66,27%. Земельна ділянка поділена між ними порівну, а саме, за ним визнано право власності на земельну ділянку площею 368,5 кв.м. Розглядаючи справу та ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою ухвалу Івано-Франківського міського суду від 23.01.2013 року про визнання мирової угоди і, таким чином, не врахував, що по даному спору про поділ земельної ділянки вже є судове рішення, яке набрало законної сили. Дані про те, що він є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , внесені в реєстр Держгеокадастру. Натомість позивач не представила документів, що підтверджують її право власності чи право користування спірною земельною ділянкою та фактично не обґрунтувала своє право на виділення їй земельної ділянки. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задовольнити подану скаргу. ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечила. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з набуттям права власності на 2/3 частки домоволодіння до позивача відповідно до статті 120 ЗК України, статей 377, 415 ЦК України перейшло і право власності на 2/3 частки земельної ділянки за вказаною адресою. З таким рішенням суду повнісю погодитись не можна з огляду на таке. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Доказами, які мстяться у матеріалах справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_4 , спадщину після смерті якого прийняла його дружина, мати позивача, ОСОБА_3 - 31 грудня 2004 року остання отримала свідоцтво про право на спадщину, у тому числі й на домоволодіння на АДРЕСА_1 . Рішенням Івано-Франківської міської ради від 20 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виділено земельну ділянку площею 0,0737 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 20 лютого 2009 року на ім`я ОСОБА_1 виданий державний акт про право власності на земельну ділянку. Співвласниками вищевказаної земельної ділянки, зазначеними у додатку до цього державного акту, є ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2013 року у справі № 0907/5180/2012 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спадкового майна затверджено мирову угоду, згідно з якою за ОСОБА_1 визнано право власності в житловому будинку на АДРЕСА_1 на 35 % від загальної площі будинку, виділено земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 368,5 кв. м (в т. ч. під частиною житлового будинку - 41,6 кв. м та під господарськими будівлями - 48 кв. м). За ОСОБА_3 визнано право власності в зазначеному домоволодінні 65 % в житловому будинку, земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 368,5 кв. м. (в т. ч. під частиною житлового будинку - 69,2 кв. м та під господарськими будівлями - 30 кв. м). ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (після смерті матері) від 25 листопада 2015 року належить 1/2 частка вказаного домоволодіння. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 березня 2017 року у справі № 344/9576/16-ц за ОСОБА_2 визнано право власності ще на 16/100 часток (16,27 %) зазначеного домоволодіння з урахуванням частки, визначеної мировою угодою. Домоволодіння поділене між співвласниками в натурі, частки земельної ділянки в натурі не виділені. Відповідно до висновку № 25 судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі № 344/5832/17 від 18 січня 2018 року, проведеної СП «Західно-український експертно-консультативний центр», судовим експертом запропоновано варіант проєкту розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_1 в частках по Ѕ згідно з варіантом розподілу будинковолодіння відповідно до ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2013 року у справі № 0907/5180/2012, а саме запропоновано: ОСОБА_1 виділити 0,0318 га (0,0100+0,0218), ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) виділити 0,0318 га (0,0242+0,0076), залишити у спільному користуванні сторін 0,0101 га земельної ділянки. Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до статей 319, 358 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Стаття 88 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначає, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України). При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, та наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16 і від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16. Сторони у справі заявили вимоги про виділ їм в натурі часток у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки, фактично пред`явивши вимогу про поділ землі між співвласниками. Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частина перша статті 364 ЦК України). У частинах першій та другій статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент оформлення права власності на спірну земельну ділянку) передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частина перша статті 364 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19) зазначено, що «Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц). Частина друга статті 120 ЗК України закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду (див висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16). Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.». Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 20 лютого 2009 року співвласниками земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0737 га є ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , спадщину після смерті якої прийняла ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_2 є власником 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 листопада 2015 року та 16/100 часток (16,27 %) цього ж домоволодіння згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 березня 2017 року у справі № 344/9576/16-ц. Установлено, що у справі проведено судову земельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок експерта від 18 січня 2018 року № 25(а.с.176-191). Апеляційний суд враховує, що при виділенні в натурі земельної ділянки з спільної сумісної власності необхідно виходити із того, що наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи, тобто такий виділ повинен максимально забезпечити усім співвласникам безперешкодний доступ і вільне користування належними їм будівлями і спорудами. У зв`язку з цим, суд вважає, що сторонам неохідно виділити в натурі земельної ділянки з спільної сумісної власності відповідно варіанту першого судово земельно-технічної експертизи. Зокрема: виділити в натурі у власність ОСОБА_2 із земельної ділянки площею 0,0737 га, яка закріплена за будинком АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:03:006:0127, земельну ділянку загальною площею 0,0424 га, з часткою 2/3, яка у проекті розподілу земельної ділянки, що є додатком до висновку судової земельно-технічної експертизи №25 від 18 січня 2018 року (аркуш висновку 14 ) зазначені жовтим кольором як ділянки НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , на якій розташована частина житлового будинку та господарські споруди ( гараж кам`яний, гараж металевий, літня кухня, сарай, туалет) ОСОБА_2 ; виділити в натурі у власність ОСОБА_1 із земельної ділянки площею 0,0737 га, яка закріплена за будинком АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:03:006:0127, земельну ділянку загальною площею 0,0212 га, з часткою 1/3, яка у проекті розподілу земельної ділянки, що є додатком до висновку судової земельно-технічної експертизи №25 від 18 січня 2018 року (аркуш висновку 14) зазначена зеленим кольором як ділянка НОМЕР_4 площею 0,0100 га, на якій розташована частина житлового будинку ОСОБА_1 , та ділянку № НОМЕР_3 площею 0,0112 га; залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 і ОСОБА_1 із земельної ділянки площею 0,0737 га, яка закріплена за будинком АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:03:006:0127, земельну ділянку площею 0,0101 га, яка в проекті розподілу земельної ділянки позначена світло-жовтим заштрихованим кольором. Такий варіант виділу сторонам в натурі земельних ділянок буде відповідати їхнім часткам у праві власності у домоволодінні, права співвласників домоволодіння щодо користування нерухомим майном не порушуються. Ухвалюючи рішення, судом першої інстанції вірно враховано, що з переходом до позивачки права власності на 2/3 (66,27 % ) частини домоволодіння по АДРЕСА_1 , до позивачки перейшло і право володіння і користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що і попередньому власнику житлового будинку та господарських будівель і споруд , тобто 2/3 ( 66,27 % ) частки земельної ділянки з площі 0,0737 га., що становить 0,0488 га., частка у відповідача ОСОБА_1 становить 0,0249 га., що дорівнює 1/3 ( 33,73 % ) в майні домоволодіння відповідно до вимог ч.І ст.120 ЗК України ; ч.2 ст.377, ч.3 ст.415 ЦК України Разом з тим, вирішуючи спір у цій справі, судом першої інстанції належні сторонам земельні ділянки не виділені у натурі ( на місцевості), що позбавляє їх права користуватись та розпоряджатись цими земельними ділянками, що є перешкодою у виконанні рішення суду першої інстанції. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо належності сторонам кожному по 0,03685 га спірної земельної ділянки площею 0,0737 га, так як суперечать вимагам ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України та висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19), які відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції таким, що постановлено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з допущенням порушення норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 . Згідно ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч.1,п.п.1,2 ч. 2 ст 141 ЦПК УКраїїни судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 640 грн згідно квитанції від 05.05.17 року, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню , то з ОСОБА_1 підлягає стягнення на користь ОСОБА_2 320 грн судового збору. Крім того, оплата за проведення експертизи проведена ОСОБА_2 27 грудня 2017 року, тому підлягають стягненню витрати за проведення експертизи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 2885 грн. Оскільки ОСОБА_1 сплачено за поданння апеляційної скарги 704 грн згідно квитанції від 06.09.17 року, апеляційна скарга частково задоволена, то з ОСОБА_2 підлягає стягнення на користь ОСОБА_1 352 грн судового збору. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 23 червня 2017 року скасувати. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділ частки земельної ділянки в натурі із складу земельної ділянки задовольнити частково. Виділити в натурі ОСОБА_2 із земельної ділянки площею 0,0737 га, яка закріплена за будинком АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:03:006:0127, земельну ділянку загальною площею 0,0424 га, з часткою 2/3, яка у проекті розподілу земельної ділянки, що є додатком до висновку судової земельно-технічної експертизи №25 від 18 січня 2018 року (аркуш висновку 14 ) зазначені жовтим кольором як ділянки НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , на якій розташована частина житлового будинку та господарські споруди ( гараж кам`яний, гараж металевий, літня кухня, сарай, туалет) ОСОБА_2 . Виділити в натурі ОСОБА_1 із земельної ділянки площею 0,0737 га, яка закріплена за будинком АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:03:006:0127, земельну ділянку загальною площею 0,0212 га, з часткою 1/3, яка у проекті розподілу земельної ділянки, що є додатком до висновку судової земельно-технічної експертизи №25 від 18 січня 2018 року (аркуш висновку 14) зазначена зеленим кольором як ділянка № НОМЕР_4 площею 0,0100 га, на якій розташована частина житлового будинку ОСОБА_1 , та ділянку № НОМЕР_3 площею 0,0112 га. Залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 і ОСОБА_1 із земельної ділянки площею 0,0737 га, яка закріплена за будинком АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:03:006:0127, земельну ділянку площею 0,0101 га, яка в проекті розподілу земельної ділянки позначена світло-жовтим заштрихованим кольором. В решті вимог позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 320 грн витрат по оплаті судового збору та 2885 грн витрат по оплаті експертизи. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 352грн витрат по оплаті судового збору. Постанова набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 18 листопада 2020 року. Судді: В.Д.Фединяк О.О.Томин В.А.Девляшевський