Постанова КЦС ВС № 505/5007/15-ц

Постанова Іменем України 04 листопада 2020 року м. Київ справа № 505/5007/15-ц провадження № 61-2601св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року у складі судді Фабіжевського С. А. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Тававарткіладзе О. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 04 березня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 08-1, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 500 000,00 грн зі сплатою 16,5 % річних строком до 04 березня 2018 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 12 березня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку нежитлову будівлю у складі кам`яної будівлі площею 132,3 кв. м, літ. «А, А-1», сарай «Г», огорожі, замощення 1, що розташовані по АДРЕСА_1 . 11 березня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку нежитлову будівлю у складі кам`яної будівлі площею 47,8 кв. м, літ. «А», незакінчену будівництвом нежитлову мансарду (90 % готовності) літ. «А1» та незакінчену будівництвом прибудову (90 % готовності) літ. «А», розташовані по АДРЕСА_2 . 14 квітня 2009 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - нежитлову цегляну будівлю насосної станції площею 32,2 кв. м, літ. «А», з майстерною площею 17 кв. м, водяним резервуаром «В», ганком «а», огорожею 1, воротами 2, розташовані по АДРЕСА_3 . Постановами Котовського МРВ СБУ в Одеській області та прокуратури Ананьївського району Одеської області від 17 березня 2009 року та 18 березня 2009 року відносно ОСОБА_1 порушені кримінальні справи за ознаками складу злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_4 (колишній керуючий Балтським відділенням ВАТ «Ощадбанк»), зловживаючи своїм службовим становищем, та ОСОБА_1 підробили договір відновлювальної кредитної лінії, укладений між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , на суму 500 000,00 грн із внесенням у договір завідомо неправдивих відомостей та незаконно заволоділи грошовими коштами у зазначеному розмірі. У рамках досудового слідства проведено експертизу, згідно з висновками якої підписи від імені ОСОБА_2 у кредитному договорі та додатках до нього виконані не ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 . Постановою Котовського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2011 року у справі № 1-260/2011 ОСОБА_1 звільнено від кримінального покарання за злочини, передбачені частиною першою статті 366, частиною першою статті 22 КК України, на підставі пункту «е» статті 1, статті 6 Закону України «Про амністію». При розгляді зазначеної справи ОСОБА_1 визнав, що в березні 2008 року з метою отримання у ВАТ «Ощадбанк» кредиту у розмірі 500 000,00 грн вніс завідомо неправдиві відомості у договорі відновлюваної кредитної лінії, укладеному між банком та ОСОБА_2 , а саме підписав зазначений договір замість ОСОБА_2 , та в період із 19 березня 2008 року по 02 червня 2008 року за вказаним договором отримав грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн. Ураховуючи, що внаслідок зазначених незаконних дій відповідача були порушені майнові права позивача, який не заявляв цивільний позов під час розгляду вищезазначеної кримінальної справи, банк просив стягнути з ОСОБА_1 : - заборгованість за кредитом у розмірі 499 000,00 грн, - прострочені відсотки за період з 01 квітня 2008 року по 31 жовтня 2015 року у розмірі 562 354,70 грн, - пеню за несвоєчасність сплати кредиту за період з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2015 року у розмірі 171 337,90 грн, - пеню за несвоєчасність сплати відсотків за період з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2015 року у розмірі 138 649,98 грн, - інфляційні втрати за несвоєчасність сплати кредиту за період з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2015 року у розмірі 384 907,15 грн, - інфляційні втрати за несвоєчасність сплати відсотків за період з 01 листопада2012 року по 01 листопада 2015 року у розмірі 301 419,42 грн, - три відсотки річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2015 року у розмірі 36 433,22 грн, а всього 2 094 102,37 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Котовського районного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 04 березня 2008 року № 08-1 у розмірі 2 094 102,37 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, наявності непогашеної заборгованості, яка на підставі статей 525, 554, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає стягненню на користь банку з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних (стаття 625 ЦК України). Короткий зміст рішення апеляційного суду Постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ощадбанк» шкоду, завдану злочином, у розмірі 500 000,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог ПАТ «Ощадбанк» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з позовної заяви та матеріалів кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366, частиною першою статті 222 КК України, убачається, що правовідносини між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 виникли внаслідок незаконного отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 500 000,00 грн, шляхом внесення неправдивих відомостей у договір відновлювальної кредитної лінії, укладеного від імені банку та ОСОБА_2 , який він підписав від імені ОСОБА_2 , а тому між сторонами виникли зобов`язання не з договірних, а з деліктних відносин - внаслідок заподіяння шкоди, до яких не застосовуються умови кредитного договору щодо нарахування процентів за користування кредитом, пені за прострочення виконання зобов`язання, а також положення статті 625 ЦК України. Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга від ОСОБА_5 , у якій він просив скасувати рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року і постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Ощадбанк» у зв`язку з пропуском позовної давності, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд безпідставно змінив підстави звернення ПАТ «Ощадбанк» з позовом до суду, який просив стягнути заборгованість за кредитним договором, виходячи з його умов, тоді як, апеляційний суд вирішив спір, виходячи з того, що між сторонами виникли деліктні правовідносини у зв`язку із заподіянням банку майнової шкоди внаслідок вчинення злочину. Вказував на те, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності у зв`язку з неналежним його повідомленням про дату, час та місце розгляду справи. У апеляційній скарзі він вказував на зазначене порушення його процесуальних прав та заявляв клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, однак суд його не розглянув, що є істотним порушенням принципу змагальності та призвело до неправильного вирішення спору. У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПАТ «Ощадбанк», у якому зазначив, що апеляційний суд повно та всебічно з`ясував обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а тому доводи касаційної скарги є необгрунтованими. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду, зупинено виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року до закінчення касаційного розгляду справи. Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав. Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій З наявного у матеріалах справи договору відновлюваної кредитної лінії № 08-1 від 04 березня 2008 року, укладеного між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , убачається, що банк надав позичальнику кредит у розмірі 500 000,00 грн зі сплатою 16,5 відсотків річних за користування кредитом, на строк до 04 березня 2018 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 12 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про іпотеку, посвідчений приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Одеської області Крисюк Л. В., зареєстрований за № 807, згідно з умовами якого відповідач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю у складі кам`яної будівлі площею 132,3 кв. м., - літери «А, А-1», сарай «Г», огорожі, замощення 1, розташовані по АДРЕСА_1 . Постановами Котовського МРВ УСБУ в Одеської області та прокуратури Ананьївського району Одеської області від 17 березня 2009 року та від 18 березня 2009 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальні справи за ознаками складу злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 191, частинами другою, третьою статті 366 КК України, з яких вбачається, що ОСОБА_4 (колишній керуючий Балтського відділення ВАТ «Ощадбанк»), зловживаючи своїм службовим становищем, та ОСОБА_1 підробили договір відновлюваної кредитної лінії від 04 березня 2008 року № 08-1, укладений між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , внесли у вказаний договір завідомо неправдиві відомості, безпідставно та незаконно заволоділи кредитними коштами у розмірі 500 000,00 грн, привласнили їх і розтратили, чим спричинили тяжкі наслідки та заподіяли ВАТ «Ощадбанк» шкоду в особливо великих розмірах. Постановою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2011 року ОСОБА_1 звільнено від кримінального покарання, кримінальну справу № 61200900008, порушену відносно нього на підставі частини першої статті 366, частини першої статті 222 КК України припинено на підставі пункту «е» статті 1, статті 6 Закону України «Про амністію». У ході судового розгляду справи ОСОБА_1 визнав вину у повному обсязі та пояснив, що в березні 2008 року з метою незаконного отримання у ВАТ «Ощадбанк» кредиту в розмірі 500 000,00 грн він вніс завідомо неправдиві відомості у договір відновлюваної кредитної лінії № 08?1, укладений між банком та ОСОБА_2 , підписав зазначений договір від імені ОСОБА_2 без його відома та згоди.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи. Частиною першою статті 158 ЦПК України 2004 року передбачено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Частиною п`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року визначено, що судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. За змістом пункту 1 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені судові повістки. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 74-76, 169 ЦПК України 2004 року. Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 26 листопада 2015 року справу прийнято до провадження та призначено судове засідання на 10:00 год 25 грудня 2015 року. У подальшому розгляд справи відкладався на 14:30 год 21 січня 2016 року та 15:00 год 11 лютого 2016 року. Відповідач ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи в суді першої інстанції, доказів на підтвердження отримання ним судових повісток на судові засідання, призначені на 25 грудня 2015 року, 21 січня 2016 року та 11 лютого 2016 року, матеріали справи не містять. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції повинно бути зазначено мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу (підпункт «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України). В апеляційній скарзі на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 11 лютого 2016 року ОСОБА_1 вказував на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене за його відсутності у зв`язку з не повідомленням його про час і дату розгляду справи, а тому він був позбавлений можливості подати заяву про застосування до ПАТ «Ощадбанк» наслідків спливу позовної давності, зазначаючи про те, що банку було достовірно відомо про порушення його прав ще в 2011 році, тоді як з вказаним позовом він звернувся у листопаді 2015 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову з зазначених підстав. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц. У зазначеній справі суд першої інстанції розглянув справу у загальному порядку та роз`яснив відповідний порядок його оскарження. Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив аргументів відповідача про те, що він не був повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, у зв`язку з чим просив рішення суду скасувати, розглянути його заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Ощадбанк» з наведених підстав. Висновки зарезультатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, у силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, не розглянув заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, що позбавляє суд касаційної інстанції перевірити законність та обгрунтованість судового рішення по суті спору, та відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Г. І. Усик Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко