Постанова 4855 № 640/20241/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20241/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Зуєнка Д.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження В С Т А Н О В И В : 31.08.2020 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 30.04.2020 про відкриття виконавчого провадження № 61948331 на виконання виконавчого листа від 15.01.2020 ВП № 60970617. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що пунктом 3 Розділу ІІІ. Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», який набрав чинності 20.10.2019, встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, в тому числі й щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів з позивача, а відтак, всі виконавчі провадження, відкриті станом на 20.10.2019, у тому числі і ВП 61948331, де боржником є АТ «Українська залізниця», підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Також позивач доводить, що державним виконавцем не вчинялись дії, спрямовані на примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 № 904/2315/19, а рішення виконано боржником добровільно, відповідно відсутні підстави для стягнення з нього виконавчого збору. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61948331 від 30.04.2020, на підставі якої було винесено постанову про стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору у розмірі 8751,47 грн, тобто грошових коштів, на які Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» не встановлена заборона, то позовні вимоги є необгрунтованими. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій наполягає на протиправності спірної постанови, стверджуючи, що підставою для стягнення з боржника виконавчого збору є вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання відповідного судового рішення та фактичне стягнення суми боргу, а також стверджуючи, що відповідне рішення суду ним було виконано в добровільному порядку і що він звертався до державного виконавця з вимогою повернути виконавчий документ без виконання, але його заява була проігнорована, а натомість видокремлено в інше виконавче провадження постановою державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору. Крім того, апелянт зазначає, що Законом України № 145-ІХ у відношенні нього взагалі заборонено вчинення виконавчих дій та виконання судових рішень. З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2020 було відкрито апеляційне провадження у даній справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2019 № 904/2315/19 з АТ «Українська залізниця» стягнуто на користь ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» суму у розмірі 87514,67 грн. На підставі зазначеного судового наказу Печерським РВ ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ)15.01.2020 відкрито виконавче провадження № 60970617. Разом з тим, пунктом 3 цієї постанови стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 8751,47 грн.(а.с.58) 30.04.2020 відповідачем відкрито виконавче провадження № 61948331 на виконання зазначеної постанови від 15.01.2020 ВП № 60970617 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 8751,47 грн. (а.с.59) Позивач, вважаючи таку постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження протиправною, а свої права порушеними, звернувся до суду з цим позовом. Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5). Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У частині першій статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частинами першою та п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Відповідно до абзацу 11 пункту 8 розділу III Інструкції № 512/5 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення того виконавчого провадження, у межах якого його первісно було винесено. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що виконавче провадження №60970617, у межах якого державним виконавцем первісно було винесено постанову про стягнення з позивача (як боржника) виконавчого збору, було завершено, а зазначену постанову виокремлено в самостійне виконавче провадження як виконавчий документ, на підставі якого оскаржуваною позивачем постановою від 30.04.2020 відкрито виконавче провадження № 61948331, що відповідає вищенаведеним законодавчим приписам. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що постанова державного виконавця від 15.01.2020 ВП № 60970617 про стягнення з позивача виконавчого збору ним не оскаржувалася, у порядку, визначеному законодавством, протиправною не визнавалася та не скасовувалася, а отже є чинним виконавчим документом, який підлягає виконанню. Доводи апелянта щодо відсутності у державного виконавця підстав для стягнення з нього виконавчого збору, а також, що державним виконавцем було проігноровано його вимоги щодо закінчення ВП № 60970617, апеляційний суд відхиляє, оскільки предметом спору в цій справі є постанова державного виконавця від 30.04.2020 про відкриття виконавчого провадження, винесена на підставі та на виконання іншої постанови (про стягнення виконавчого збору) як самостійного виконавчого документа, а не безпосередньо постанова державного виконавця про стягнення з боржника (позивача у справі) виконавчого збору та/або бездіяльність (дії) державного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження або не здійснення розгляду заяви позивача. Водночас, відповідно до частини п`ятої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції. Тобто, судова колегія здійснює розгляд справи у межах предмета заявлених позовних вимог. Доводи апелянта про те, що Законом України № 145-ІХ у відношенні нього взагалі заборонено вчинення виконавчих дій та виконання судових рішень, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки оскаржувана позивачем постанова державного виконавця стосується не виконання судового рішення, а виконання іншої постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, що, як відзначалося вище, є самостійним виконавчим документом, і безпосередньо постанова про відкриття виконавчого провадження у розумінні Закону № 1404-VIII, зокрема статті 10, є рішенням, а не дією. Аналізуючи всі доводи апелянта, судова колегія також враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. . Таким чином, апеляційна скарга акціонерного товариства «Українська залізниця» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року - без змін. З огляду на результат розгляду цієї справи, судові витрати, які були понесені позивачем, відповідно до ст. 139 КАС України, відшкодуванню не підлягають. Повне судове рішення складено 17.11.2020 р. Керуючись статтями 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 р.- залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.В. Губська О.В. Епель