Постанова 4857 № 140/7046/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 140/7046/21 пров. № А/857/17310/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанов,- суддя (судді) в суді першої інстанції Кзензюк А.Я., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 13 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 25 червня 2021 року ВП № 41714298, винесену державним виконавцем ВПВР ДВС Міністерства юстиції України Гатинюк Тетяною Юріївною. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 25 червня 2021 року відповідачем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП № 41714298 і в цей же день винесено постанову про стягнення виконавчого збору. Виконавче провадження № 41714298 було відкрито на підставі виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області №161/6436/13-ц від 28 листопада 2013 року про звернення стягнення на рухоме майно позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. 25 червня 2021 року відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Зважаючи на те, що по даному виконавчому листі виконавцем фактично не здійснювалися виконавчі дії та не було виконано рішення суду як визначено у виконавчому листі, у відповідача були відсутні підстави, визначені вказаним Законом для стягнення виконавчого збору. Звертає увагу на різний порядок стягнення виконавчого збору по виконанню рішень майнового характеру, які існували на момент відкриття виконавчого провадження та його повернення на підставі заяви стягувача. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Гатинюк Тетяни Юріївни від 25 червня 2021 року ВП № 41714298 про стягнення виконавчого збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після відкриття виконавчого провадження 28 січня 2014 року державним виконавцем фактично не було здійснено виконавчих дій, які призвели до виконання рішення суду у спосіб, визначений у виконавчому листі, а виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, без стягнення суми боргу. Тому, у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору в сумі 26608643,26 грн. Не погодившись з прийнятим рішенням, відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що постанова про відкриття провадження від 28 жовтня 2014 року, в якій зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору, ні боржником, ні стягувачем не оскаржена. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюється органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що скаржником викладено вибіркове надання суб`єктивних переваг у спірних правовідносинах окремим положенням нормативно-правових актів, без урахування фактичних обставин справи № 140/7046/21, повідомлено про власне суб`єктивне бачення юридичної оцінки спірних правовідносин та правозастосування норм закону згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 2540/3203/18 у постанові від 11 березня 2020 року. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, Луцьким міськрайонним судом Волинської області 28 листопада 2013 року видано виконавчий лист № 161/6436/13-ц щодо звернення стягнення на рухоме майно (цінних паперів), що є предметом застави в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за кредитними договорами № 151208К53 від 08 жовтня 2008 року, № 151208N4 від 08 жовтня 2008 року та № 151208К31 від 13 червня 2008 року в розмірі 33203495,09 доларів США, що в еквіваленті становить 265395536,25 грн, з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шляхом продажу на публічних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначеної в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності, відповідно до чинного законодавства України та стягнення судового збору з кожного з них по 1147,00 грн. З відмітки на виконавчому листі слідує, що 25 червня 2021 року повернуто виконавчий лист у зв`язку із завершенням на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». 28 січня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 41714298. 11 березня 2014 року виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 37 та ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою від 14 квітня 2017 року поновлено вчинення виконавчих дій у ВП № 41714298, а також в цей же день винесено постанову про арешт коштів боржника. За заявою стягувача від 07 червня 2021 року (вх.№13881 від 14 червня 2021 року) відповідачем 25 червня 2021 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». В цей же день винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 26608643,26 грн. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позову. Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України від 21 квітня 1991 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; був чинний на дату відкриття виконавчого провадження (28 січня 2014 року) на підставі виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2013 року № 161/6436/13-ц) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Згідно із ч. 1, ч. 3 ст. 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Частиною 1 ст. 28 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону № 606-XIV постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Згідно із ч. 7 ст. 28 Закону № 606-XIV у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору. Пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Відповідно до п. 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Згідно із ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частинами 1, 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції, чинній на дату винесення спірної постанови) передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Згідно із ч. 9 вказаної статті виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Пунктом 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. З матеріалів справи слідує, що виконавець вживав заходів щодо виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2013 року № 161/6436/13-ц, а саме: 11 березня 2014 року виніс постанову про зупинення виконавчого провадження; 14 квітня 2017 року виніс постанову про поновлення вчинення виконавчих дій; 14 квітня 2017 виніс постанову про арешт майна боржника; 19 травня 2017 року виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні; 18 травня 2020 року виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні; 18 травня 2021 року виніс постанову про відвід суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання; 18 травня 2021 року виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні; 09 червня 2021 року виніс постанову про виправлення помилки у процесуальному документі. Проте, стягнення коштів (заборгованості за вказаним кредитним договором) на користь стягувача фактично не було. Стягувач подав заяву про повернення виконавчого документу стягувачу без виконання, на підставі чого йому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII, повернули згаданий виконавчий лист Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2013 року № 161/6436/13-ц. Відповідно до спірної постанови від 25 червня 2021 року, виконавчий збір (у розмірі 10 відсотків) державний виконавець розрахував на основі суми, що підлягала примусовому стягненню відповідно до виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2013 року № 161/6436/13-ц, але, як зазначено вище, фактичного стягнена так і не була, навіть частково. Отож у цій справі спір виник у зв`язку з тим, що державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору за виконання виконавчого документа, за яким сума, що підлягала стягненню, фактично не стягувалася взагалі. Виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа у даній справі було відкрито до набрання чинності Законом № 1404-VIII, тобто відповідно до Закону № 606-XIV. Розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання) за правилами ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV, становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню. Враховуючи те, що боржник у встановлений виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження строк (до 12 лютого 2014 року) не сплатив заборгованості за виконавчим документом, мало б розпочатися примусове виконання цього рішення (за змістом ч. 1 ст. 25 Закону № 606-XIV). Однак, з 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII, а саме ж виконавче провадження (№ 41714298) було зупинено згідно з постановою державного виконавця від 11 березня 2014 року (на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2013 року). Після того, як виконавче провадження поновлено (постановою від 14 квітня 2017 року), державний виконавець, серед іншого, виніс спірну постанову про стягнення виконавчого збору від 25 червня 2021 року. Колегія суддів вважає, що виконавче провадження (з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2013 року № 161/6436/13-ц про стягнення заборгованості (з ОСОБА_1 ) за кредитним договором № 1514208К54 від 08 жовтня 2008 року) було відкрито за правилами, передбаченими Законом № 606-XIV (чинного на дату ухвалення постанови від 28 січня 2014 року ВП № 41714298), то при визначенні розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, треба керуватися положеннями ст. 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час). Ці положення, зміст яких написано вище, передбачають, з-поміж іншого, стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню (якщо йдеться про примусове виконання рішення майнового характеру). Буквальний аналіз положень вказаної статті у зіставленні з обставинами цієї справи дає підстави стверджувати, що відсутність фактичного стягнення коштів в рамках примусового виконання згаданого виконавчого документа (який державний виконавець повернув стягувачу за його заявою), не заперечує наявності підстав для стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню за цим (поверненим) виконавчим документом, що й було зроблено. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що державний виконавець ВПВР ДВС Міністерства юстиції України Гатинюк Тетяна Юріївна, виносячи постанову про стягнення виконавчого збору від 25 червня 2021 року ВП № 41714298 діяв на підставі, у спосіб і в межах чинного законодавства, а тому вказана постанова є правомірною. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Керуючись ст. 243, ст. 287, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити повністю. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року у справі № 140/7046/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 02 листопада 2021 року.