Постанова 4855 № 759/8879/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 759/8879/20 Суддя (судді) першої інстанції: Журибеда О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Ключковича В.Ю., При секретарі: Лащевської Д.О., За участю позивача: ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві, інспектора поліції батальйону 2 роти 5 полку 1 Крижановського Олексія Леонідовича, третя особа: Департамент патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у м. Києві інспектора поліції батальйону 2 роти 5 полку 1, третя особа: Департамент патрульної поліції Крижановського Олексія Леонідовича, в якому просив: скасувати постанову серії НК №568454 від 27.04.2020 про притягнення його до відповідальності за частиною першою ст.126 КУпАП, та стягнути на його користь грошові кошти у розмірі 3340 грн 80 коп. на відшкодування завданих йому збитків для відновлення його порушеного права. Позов обґрунтовано тим, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії НК 568454 від 27.04.2020, є незаконною та підлягає скасуванню. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено. В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та висновки органів поліції щодо притягнення його до адміністративної відповідальності не відповідають обставинам справи. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення позивача, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 27 квітня 2020 року інспектором поліції батальйону 2 роти 5 полку 1 Крижановським Олексієм Леонідовичем винесено постанову серії НК 568454 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за частиною першою ст.126 КУпАП. Підставою для винесення постанови слугувало те, що 27.04.2020, о 21 год 50 хв. у м. Києві, вул. Василя Кучера 6, позивач, керуючи транспортним засобом «ВМW 520», номерний знак НОМЕР_1 , не скористався світловим покажчиком повороту та на вимогу інспектора після зупинки не пред`явив водійське посвідчення відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив пункт 2.4 «а» та 9.2 «б» Правил дорожнього руху України затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою ст. 126 КУпАП. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач порушив вимоги Правил дорожнього руху, а оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам закону, розмір штрафу відповідає вимогам санкції частини першої ст.126 КУпАП, тому при прийнятті рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності інспектором не було порушено права позивача. Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Пунктом 1.3 Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно з пунктом 2.4 «а» ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР України. У відповідності до п.2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII. Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія на право керування транспортним засобом кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити таке посвідчення. За правилами частини першої статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Окрім того, у відповідності до п. 9.1 «а» Правил дорожнього руху попереджувальним сигналом є сигнали, що подаються світловим покажчиками повороту або рукою. Згідно пункту 9.2 «б» Правил дорожнього руху водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку - перед перестроюванням, поворотом чи розворотом. Відтак, нормами Правил дорожнього руху передбачена обов`язкова вимога щодо увімкнення покажчика повороту для більш точного визначення моменту початку і кінця подачі попереджувального сигналу в населених пунктах і за їхніми межами. Водій зобов`язаний в процесі руху інформувати інших учасників дорожнього руху про свої маневри за допомогою попереджувальних сигналів. У той же час, колегія суддів враховує, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП). Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами. У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України щодо непред`явлення посвідчення водія транспортного засобу та стосовно подачі світловим покажчиком повороту, відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення тощо. За правилами частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак, колегія суддів звертає увагу про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого частиною першою статті 126 КУпАП, оскільки відеозапис з нагрудної камери, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем п. 2.4 «а» Правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено дану відеофіксацію. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 337/346/17 та від 19 лютого 2020 року у справі № 524/1284/17. Крім того, на час винесення судом першої інстанції, окрім зазначеного відеозапису у матеріалах справи були відсутні інші докази, що встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, та винність позивача у його вчиненні. Таким чином, оскільки суть адміністративного правопорушення, що передбачена частиною першою статті 126 КУпАП, яка викладена відповідачем в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК №568454 від 27.04.2020, не підтверджується належними та допустимими доказами, тому оскаржувана постанова є протиправною і підлягає скасуванню. За правилами вимог частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача грошові кошти у розмірі 3340 грн 80 коп. на відшкодування завданих йому збитків для відновлення його порушеного права, колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно зі статтею 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Враховуючи приписи вказаних статтей, суду при вирішенні питання щодо заподіяної матеріальної шкоди належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві такої шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Разом з тим, позивачем не доведено та не надано суду відповідних доказів завдання йому матеріальної шкоди, а також не наведено, з яких міркувань позивач виходив при визначені розміру шкоди. На цій підставі колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з органу державної влади суми відшкодування за заподіяння матеріальної шкоди позивачу, оскільки наявність такої шкоди, а також розмір відшкодування, не було доведено (обґрунтовано) належними та допустимими доказами. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 2102, 10 грн, з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У силу вимог частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи вбачається, що під час подання позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією від 01.06.2020, та до суду апеляційної інстанції сплачено судовий збір у розмірі 1261, 30 грн., що підтверджується квитанцією від 30.10.2020. Враховуючи викладене, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних Департаменту патрульної поліції витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,10 грн. (дві тисячі сто дві гривні 10 коп). Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, тому воно підлягає скасуванню з прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 243, 246, 272, 286, 308, 315, 317, 321 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві, інспектора поліції батальйону 2 роти 5 полку 1 Крижановського Олексія Леонідовича, третя особа: Департамент патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити частково. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії НК №568454 від 27.04.2020 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102, 10 грн. (дві тисячі сто дві гривні 10 коп.). Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.Ю. Ключкович