Постанова 4855 № 761/45070/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 761/45070/18 Суддя (судді) першої інстанції: Усатова І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Чаку Є.В. При секретарі Марчук О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника інспектора 7 роти 2 батальйону управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Кальчука Павла Володимировича та Департаменту патрульної поліції на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 20 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 7 роти 2 батальйону управління патрульної поліції у м.Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Кальчука Павла Володимировича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В : Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гузєєв О.О. звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до інспектора 7 роти 2 батальйону управління патрульної поліції у м.Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Кальчука Павла Володимировича, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАВ № 721114 від 10 листопада 2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 статті 121 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн, а провадження у справі - закрити. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року даний адміністративний позов передано до Солом`янського районного суду міста Києва для розгляду за підсудністю. Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 20 січня 2020 року даний адміністративний позов - задоволено повністю. Скасовано постанову серія ЕАВ № 721114 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 10 листопада 2018 року, винесену інспектором 7 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві лейтенантом поліції Кальчуком Павлом Володимировичем про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КпАП України, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 680 гривень, а провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач діяв в межах та у спосіб, визначений законом, оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм КУАП. Зазначено, що позивач керував транспортним засобом в темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар, чим порушив п. 31.6 б ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч.2 статті 121 КУпАП. Також зазначив, що присуджені судом на користь позивача витрати на правову допомогу не є спів мірними зі складністю справи та ціною позову. Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд за їх участю. З урахуванням ч.2 статті 12 КАС України, а також беручи до уваги, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позиція відповідача у даній справі не є доведеною, оскільки не підтверджена належними та допустимим доказами наявності події та складу адміністративного правопорушення, яке відповідач вважав встановленим у постанові серії ЕАВ № 721114 від 10 листопада 2018 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для притягнення позивача до відповідальності, однак, не погоджується зі стягненням з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу, виходячи з наступного. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 10 листопада 2018 року відповідачем відносно позивача винесена постанова серії ЕАВ № 721114 в справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цією постановою до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн. Зі змісту постанови вбачається, що правопорушення полягало в наступному: водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом Mazda 6, д.н.з. НОМЕР_1 , 10 листопада 2018 о 05:04 год. за адресою: просп. Перемоги, 6 в м. Києві, в темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар, чим порушив п. 31.6 б ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 статті 121 КУпАП. Не погоджуючись із діями відповідача щодо прийняття вказаної постанови, вважаючи її протиправною, позивач звернувся у суд із даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до статті 14 зазначеного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пунктом 19.1 «в» ПДР України передбачено, що в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на причепах та транспортних засобах, що буксируються, - габаритні ліхтарі. У підпункті «б» пункту 31.6 ПДР України зазначено, що забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких, зокрема, у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів. Згідно ч. 2 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами 1, 2, 3 і 5 статті 122 КУпАП розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі (ч. 2 статті 258 КУпАП). Відповідно до ч. 4 статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення. Положеннями статей 245, 251, 252, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних, на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтуються висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Як зазначалося вище, інспектор 7 роти 2 батальйону управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Кальчук П.В. склав постанову серії ЕАВ №721114 про застосування до позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 статті 121 КУпАП за те, що він 10 листопада 2018 року о 05 годині 04 хвилин, керуючи транспортним засобом Mazda 6, д.н.з. НОМЕР_1 , в темну пору доби без увімкненого ближнього світла фар, порушив п. 31.6 б ПДР України. Дане правопорушення зафіксоване поліцейський не в автоматичному режимі. Аргументуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що судом першої інстанції не було взято до уваги відомості, що містяться в оскаржуваній постанові. Також апелянт зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі. Судом твердження відповідача про те, що у нього не було підстав для умисного спотворення обставин події до уваги не приймається, оскільки є лише суб`єктивним переконанням самого апелянта. Слід зазначити, що відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. А питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Оскільки в межах даного провадження не існує жодних доказів, як то фотографій чи відеозапису, на яких зафіксована подія вчинення позивачем адміністративного правопорушення, то і підстав вважати доведеною позицію апелянта також немає. Резюмуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано будь-яких доказів на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, на виконання вимог чинного законодавства, зокрема, вищезазначених правових положень та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року, в матеріалах справи не міститься жодного належного доказу вчинення водієм ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 статті 121 КУпАП. Отже, висновки поліцейського Кальчука П.В. про порушення ОСОБА_1 п.36.6 б ПДР не можуть ґрунтуватися на припущеннях чи суб`єктивному висновку посадової особи, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись в передбачений законодавством спосіб. Відповідно до ч.2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами. В даному випадку, поліцейським Кальчуком П.В., як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо притягнення до адміністративної відповідальності позивача, відповідно до норм чинного законодавства. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана постанова серії ЕАВ №721114 від 10 листопада 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є незаконною та підлягає скасуванню. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 статті 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у статті 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Вказані обставини та наведені у сукупності факти свідчать про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову. Отже, доводи апелянта щодо законності постанови про адміністративне правопорушення не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а тому апеляційну скаргу в цій частині слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Щодо стягнення судових витрат. Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судом першої інстанції встановлено, що адвокат Гузєєв О.О. здійснює представництво ОСОБА_1 на підставі договору № 03/1118/025 про надання правової допомоги від 12 листопада 2018 року, ордеру від 19 листопада 2018 року та копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5082. Вказаним договором визначено гонорар за надання послуг правової допомоги у формі подання адміністративного позову та супроводу справи в суді в розмірі 5000 грн. Слід зауважити, що адміністративна справа № 761/45070/18 розглядалась Солом`янським районним судом м.Києва за правилами спрощеного провадження. Тобто, супроводження справи адвокатом в суді обмежилося лише поданням позовної заяви. При цьому, розгляд справи тривав понад рік, справа була передана за підсудністю з одного суду в інший, при цьому ані позивач, ані його представник ходом розгляду справи не цікавилися, пояснень до апеляційного суду не надавали. Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно ч. 2 статті 121 КУпАП вчинення дій, зазначених у диспозиції даної статті, тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн. Тобто, розмір штрафу також є незначним. Таким чином, зазначені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу не відповідають положенням ч. 5 статті 132 КАС України, зокрема, не є співмірними із складністю справи та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Крім того, не можливо встановити час, який було витрачено адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) для позивача. В той же час, обсяг наданих адвокатом послуг - подання позовної заяви - також не є спів мірним заявленим судовим витратам. Згідно ч. 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Між тим, стороною позивача, окрім договору про надання правової допомоги, не було надано жодних доказів виконання умов цього договору, зокрема, акту виконаних робіт, підписаного клієнтом та повіреним, а також доказів оплати наданих послуг - квитанції, платіжного доручення тощо. З урахуванням викладеного, колегія суддів не має достатніх підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. Відтак, у цій частині позовних вимог слід відмовити. Отже, при винесенні оскаржуваної постанови в частині стягнення судових витрат судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи. Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права Керуючись ст. ст. 243, 246, 272, 286, 308, 315, 317, 321 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу представника інспектора 7 роти 2 батальйону управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Кальчука Павла Володимировича та Департаменту патрульної поліції - задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 20 січня 2020 року в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. - скасувати, в задоволенні позову в цій частині відмовити. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Повний текст рішення виготовлено 21 квітня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Є.В. Чаку