Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 375/144/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 375/144/20 Суддя (судді) першої інстанції: Литвин О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Чаку Є.В. При секретарі Марчук О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, інспектора батальйону №1 роти №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Забігайла Віталія Леонідовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Рокитнянського районного суду Київської області з позовом до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, інспектора батальйону №1 роти №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Забігайла Віталія Леонідовича, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАК № 2031753 від 27 січня 2020 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 статті 122 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн, а провадження у справі - закрити. Позов обґрунтовано тим, що позивач 27 січня 2020 року приблизно о 15:11 год. дійсно керував транспортним засобом марки "Renault Magnum", д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Дніпро на просп. Слобожанський,

65. Зазначено, що позивач обслуговував підприємство ПАТ "Дніпрометиз", склад якого знаходиться на проспекті Слобожанському,

20. Враховуючи, що інших доріг до цього складу не має, іншим шляхом він не міг туди потрапити, то навіть за наявності в напрямку його руху дорожнього знаку 3.3 порушення вимог ПДР України не мало б місця. Відповідач же наполягав, що позивач порушив вимоги дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», тим самим порушив п. 33 ПДР України, за що ч. 1 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність, у зв`язку із чим було складено постанову та накладено адміністративний штраф в розмірі 255 гривень. Також, позивач вважає, що оскаржувана постанова винесена незаконно, з порушенням положень КУпАП, при відсутності події та складу правопорушення, при відсутності доказів вчинення правопорушення. Позивача незаконно притягнуто до відповідальності за правопорушення, якого він не вчиняв. Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року даний адміністративний позов - задоволено повністю. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач діяв в межах та у спосіб, визначений законом, оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм КУАП. Зазначено, що позивач здійснив проїзд в зоні дії знаку 3.3 ПДР «Рух вантажних автомобілів заборонено», чим порушив п. 8.4. «в» ПДР України та скоїв правопорушення, передбачене ч.1 статті 122 КУпАП. Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд за їх участю. З урахуванням ч.2 статті 12 КАС України, а також беручи до уваги, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позиція відповідача у даній справі не є доведеною, оскільки не підтверджена належними та допустимим доказами наявності події та складу адміністративного правопорушення, яке відповідач вважав встановленим у постанові серії ЕАК №2031753 від 27 січня 2020 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для притягнення позивача до відповідальності, виходячи з наступного. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 27 січня 2020 року відповідачем відносно позивача винесена постанова серії ЕАК №2031753 в справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цією постановою до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. Зі змісту постанови вбачається, що правопорушення полягало в наступному: водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки марки "Renault Magnum", д.н.з. НОМЕР_1 , 27 січня 2020 року о 15:11 год. за адресою: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 65, здійснив проїзд в зоні дії знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», чим порушив п.«в» п.8.4. ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 статті 122 КУпАП. Не погоджуючись із діями відповідача щодо прийняття вказаної постанови, вважаючи її протиправною, позивач звернувся у суд із даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до статті 14 зазначеного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п.п. 8.4 ПДР України, дорожні знаки поділяються на групи: в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі. Знак 3.3 ПДР «Рух вантажних автомобілів заборонено». Забороняється рух вантажних автомобілів і составів транспортних засобів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т (якщо на знакові не зазначена маса) або з такою, що перевищує зазначену на знакові, а також тракторів, самохідних машин і механізмів. Згідно ч. 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Згідно статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами 1, 2, 3 і 5 статті 122 КУпАП розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі (ч. 2 статті 258 КУпАП). Відповідно до ч. 4 статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення. Згідно п.1 статті 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Положеннями статей 245, 251, 252, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних, на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтуються висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Як зазначалося вище, інспектор батальйону №1 роти №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержант поліції Забігайло Віталій Леонідович склав постанову серії ЕАК №2031753 про застосування до позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 122 КУпАП за те, що він 27 січня 2020 року о 15:11 год., керуючи транспортним засобом марки "Renault Magnum", д.н.з. НОМЕР_1 , по просп. Слобожанському, 65 в м. Дніпро, здійснив зупинку та стоянку в зоні дії знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», чим порушив п.8.4. ПДР України. Дане правопорушення зафіксоване поліцейський не в автоматичному режимі. Позивач же наполягає на тому, що 27 січня 2020 року о 15:11 год. він дійсно транспортним засобом марки "Renault Magnum", д.н.з. НОМЕР_1 проїжджав по просп. Слобожанському, 65 в м. Дніпро, однак, на його напрямку руху автомобілем за викладених у оскаржуваній постанові обставин дорожнього знаку 3.3 встановлено не було. Крім того, відповідно до розділу 33 ПДР України знак 3.3 не поширюється на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, які розташовані в позначеній зоні. У таких випадках транспортні засоби повинні в`їжджати до позначеної зони і виїжджати з неї на найближчому перехресті до місця призначення. Зазначає, що він обслуговував підприємство ПАТ "Дніпрометиз", склад якого знаходиться на просп. Слобожанський,

20. Враховуючи, що інших доріг до цього складу не має, іншим шляхом він не міг туди потрапити, то навіть за наявності в напрямку його руху дорожнього знаку 3.3 порушення вимог ПДР України не мало місця. Аргументуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що інспектор при винесенні оскаржуваної постанови, керувався Правилами дорожнього руху та КУпАП, а в постанові чітко описані правопорушення, які були скоєні, тому він діяв в межах правового кола і не порушував норм процесуального права. Також апелянт наголосив, що для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу - безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються. Поліцейські виявили порушення правил дорожнього руху, на яке належним чином відреагували, результатом чого стало винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Якщо відповідач не надав відеозапис самого факту правопорушення, це не означає, що особа, яка вчинила проступок має уникнути адміністративної відповідальності, враховуючи принцип невідворотності, який передбачає неминучість настання адміністративної відповідальності для особи, яка вчинила адміністративний проступок. Достатнім доказом правомірності рішення, дій чи бездіяльності відповідача у даній категорії справ (оскарження рішень поліцейських патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності) є відповідні пояснення поліцейського, який виніс оскаржувану постанову та свідчення поліцейських свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову. Такі докази будуть достатніми, допоки не буде надано обґрунтованих належних доказів, які безсумнівно спростують пояснення та свідчення поліцейських. З даного приводу колегія суддів зазначає, що в даному випадку не обов`язково було надавати фото чи відео докази саме вчинення позивачем порушення, однак необхідно було довести, що взагалі існував склад правопорушення, довівши наявність по напрямку руху позивача дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено». Крім того, відповідачем в апеляційній скарзі не надано жодних пояснень щодо наведених позивачем аргументів з приводу того, що він прямував до підприємства, яке ним обслуговувалось, та до якого ніяким іншим чином дістатися неможливо. Слід зазначити, що відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. А питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Оскільки в межах даного провадження не існує жодних доказів, як то фотографій чи відеозапису, на яких зафіксована подія вчинення позивачем адміністративного правопорушення чи обставин, що її обумовили, то і підстав вважати доведеною позицію апелянта також немає. Резюмуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано будь-яких доказів, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, на виконання вимог чинного законодавства, зокрема, вищезазначених правових положень та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року, в матеріалах справи не міститься жодного належного доказу вчинення водієм ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 122 КУпАП. Отже, висновки поліцейського Забігайла В.Л. про порушення ОСОБА_1 . п.8.4 ПДР не можуть ґрунтуватися на припущеннях чи суб`єктивному висновку посадової особи, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись в передбачений законодавством спосіб. Відповідно до ч.2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами. В даному випадку, поліцейським Чорноморець А.С., як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо притягнення до адміністративної відповідальності позивача, відповідно до норм чинного законодавства. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана постанова серії ЕАК №2031753 від 27 січня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є незаконною та підлягає скасуванню. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 статті 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у статті 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Вказані обставини та наведені у сукупності факти свідчать про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову. Отже, доводи апелянта щодо законності постанови про адміністративне правопорушення не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 272, 286, 308, 315, 316, 321 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Повний текст рішення виготовлено 14 квітня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Є.В. Чаку