Постанова 4855 № 640/4896/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4896/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Аліменка В.О. суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2020 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив: - стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 листопада 2019 року по 25 грудня 2019 року у розмірі 25938,66 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року №640/9499/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на наземному транспорті, третя особа: Голова Державної служби України з безпеки на наземному транспорті Ноняк М.В. про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме: - визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на наземному транспорті від 03 травня 2019 року №657-к "Про звільнення ОСОБА_1 "; - поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері міжнародних автомобільних перевезень управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг Державної служби України з безпеки на транспорті, а за відсутності цієї посади в штатному розписі на іншій посаді, що є рівнозначною посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері міжнародних автомобільних перевезень управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг Державної служби України з безпеки на транспорті з 06 травня 2019 року; - стягнуто з Державної служби України з безпеки на наземному транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 102 182,60 грн (сто дві тисячі сто вісімдесят дві гривні 60 копійок); - стягнуто з Державної служби України з безпеки на наземному транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч); - допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері міжнародних автомобільних перевезень управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг Державної служби України з безпеки на транспорті, а за відсутності цієї посади в штатному розписі на іншій посаді, що є рівнозначною посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері міжнародних автомобільних перевезень управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг Державної служби України з безпеки на транспорті та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; - стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13500,00 грн (тринадцять тисяч п`ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті. 26 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до В.о. Голови Державної служби України з безпеки на транспорті з заявою, в якій просив негайно виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року №640/9499/19, про що його повідомити. Листом від 09 грудня 2019 року №8286/09/15-19 Державна служба України з безпеки на транспорті повідомила ОСОБА_1 про те, що оскільки в резолютивній частині рішення суду відповідачем зазначена Державна служба України з безпеки на наземному транспорті, Укртрансбезпека звернулась до суду з заявою про виправлення описки, а також повідомлено, що після надходження відповідної ухвали суду Державною службою України з безпеки на транспорті будуть здійснені дії стосовно поновлення на посаді. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року, копія якої надійшла на адресу Державної служби України з безпеки на транспорті 19 грудня 2019 року за вх. №26476/0/7-19, виправлено описку в рішенні суду від 08 листопада 2019 року, замінено у вступній, описовій та резолютивній частинах "Державна служба України з безпеки на транспорті" замість "Державна служба України з безпеки на наземному транспорті". 26 грудня 2019 року наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №2138-к скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 03 травня 2019 року 657-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу професійної підготовки та заохочень Управління роботи з персоналом, що є рівнозначною посаді начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері міжнародних автомобільних перевезень управління надання адміністративних послуг на міжнародні автомобільні перевезення Департаменту адміністративних послуг, з 06 травня 2019 року. Листом від 28 грудня 2019 року за вих. №2115/09/14-19 Державна служба України з безпеки на транспорті повідомила ОСОБА_1 про необхідність прибути щодо проведення відповідних дій стосовно поновлення на посаді. З наданих суду копій платіжних доручень №№2, 3, 4 від 14 січня 2020 року та довідки про виплату заробітної плати вбачається, що позивачу у січні 2020 року нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 13287,66 грн, разом з цим сплачено податок на доходи найманого працівника у сумі 2971,16 грн та військовий збір у розмірі 247,60 грн. 03 лютого 2020 року позивач звернувся до Державної служби України з безпеки на транспорті з заявою, в якій просив сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2019 року по 08 січня 2020 року, а також суми, що підлягали стягненню на підставі рішення суду від 08 листопада 2019 року у справі №640/9499/19. В матеріалах справи відсутні відомості щодо надання відповіді позивачу на вказану заяву. Згідно виписок з рахунку Державної служби України з безпеки на транспорті за 24 лютого 2020 року та за 11 березня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 перераховано грошову суму у розмірі 85676,18 грн, 5000,00 грн, а також вбачається, що нараховано ЄСВ 22% на розрахунок при звільненні, військовий збір та податок на доходи. Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 листопада 2019 року по 25 грудня 2019 року у розмірі 25938,66 грн, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно зі статтею 51 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Приписами ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. У випадках ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі суд, який постановив рішення, за поданням судового виконавця або заявою позивача в порядку заміни способу виконання рішення відповідно до статті 366 ЦПК може визнати працівника звільненим за пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації і своєю ухвалою стягнути з власника ліквідованого підприємства, установи, організації (органу, уповноваженого управляти їх майном, а у відповідних випадках - з правонаступника) суми заробітної плати за вимушений прогул. За правилами ч. 2 ст. 235 КзПП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Так, як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.11.2019 року по справі № 640/9499/19, позивач поновлено на роботі з 06.05.2019 року допустивши до негайного виконання. Разом з тим, згадане судове рішення від 08.11.2019 року по справі № 640/9499/19 не виконано. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта стосовно того, що неможливість виконання судового рішення булла ерез описку в вказаному рішенні, з огляду на наступне. Відповідно до статті 1291 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. За приписами пункту 5 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язковість судового рішення є одним з основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Згідно з частиною другою, третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі, у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Як зазначалось вище, ст.. 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття "затримка" як "зволікання", затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки судове рішенняро поновлення поивча на посаді підлягало негайному виконанню, а поновлення позивача на посаді відбулося лише 26.12.2019, то має місце факт невиконання судового рішення про поновлення на роботі у період з 09.11.2019 року по 25.12.2019 року. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Тож, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі також - Порядок). Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку №100). Так, обґрунтовуючи суму 25938,66 грн, позивач посилається на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року у справі №640/9499/19 було визначено суму середньоденного заробітку у 786,02 грн та саме з цієї суми обраховувався судом середній заробіток за час вимушеного прогулу при розгляді справи. Вказані дані судом брались до уваги на підставі копії довідки №949, в якій було зазначено, що заробітна плата позивача за березень 2019 року складає 11803,00 грн, за квітень 2019 року - 19637,71 грн. У відповідності до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Враховуючи, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року у справі №640/9499/19 набрало законної сили, у суду відсутні підстави ставити під сумнів встановлені вказаним рішенням обставини, у тому числі, й стосовно розміру середньоденного заробітку позивача, який було йому нараховано та виплачено за березень-квітень 2019 року. При цьому, суд зауважує, що критично ставиться до доданої відповідачем до відзиву на дану позовну заяву довідки без номеру та дати, в якій зазначено, що сума середньоденного заробітку позивача складає 660,64 грн. Відтак, при визначенні розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 листопада 2019 року по 25 грудня 2019 року судом за основу приймається розмір середньоденного заробітку позивача як 786,02 грн. Враховуючи, що за період з 09 листопада 2019 року по 25 грудня 2019 року кількість робочих днів становить 33 робочих днів, то сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 25938,66 грн. Таким чином, середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь ОСОБА_1 становить 25938,64 грн. (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривні 64 копійки). Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладені в рішенні суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2020 року - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року.