Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/6162/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 року справа №200/6162/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 приміщення суду за адресою: вул. Марата, буд. 15, м. Краматорськ Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Міронової Г.М., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року (повне судове рішення складено 07 серпня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/6162/20-а (суддя в І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення сум пенсії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Управління), в якому просила суд: визнати протиправною бездіяльність Управління щодо невиплати пенсії за період з 01.02.2017 по 30.09.2018 в сумі 28 525,00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заборгованість з виплати пенсії з 01.02.2017 по 30.09.2018 у сумі 28 525,00 грн.; визнати протиправною бездіяльність Управління щодо ненарахування та невиплати їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.02.2017 по 30.09.2018; зобов`язати Управління нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.02.2017 по день фактичної виплати заборгованості, яка визначається відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» (далі - Закон № 2050-III), «Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159; стягнути з Управління на користь позивача на відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 20 000,00 грн.; стягнути з Управління витрати на правову допомогу у розмірі 2800,00 грн. Крім цього, позивач просила суд звернути судове рішення до негайного виконання в частині зобов`язання відновлення виплат та сплати заборгованості у межах суми платежу за один місяць. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління щодо невиплати позивачці пенсії за період з 01.02.2017 по 30.09.2018 у сумі 28 525,00 грн. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 невиплачену заборгованість з пенсії за період з 01.02.2017 по 30.09.2018 у сумі 28 525,00 грн. Визнано протиправною бездіяльність Управління щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.02.2017 по 30.09.2018; Зобов`язано Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.02.2017 по день фактичної виплати заборгованості. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2800,00 грн. У решті позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована незгодою позивача з судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Апеляційне провадження здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Слід також зазначити, що Управлінням також було подано апеляційну скаргу на судове рішення, однак, у зв`язку з неусуненням її недоліків, ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року вона була повернута заявнику. Отже, рішення місцевого суду оскаржено лише позивачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення відповідачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій в задоволенні частки позовних вимог відмовлено. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_1 та довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.03.2019 у справі № 200/2188/19-а, яке набрало законної сили 28.05.2019, позов ОСОБА_1 до Управління про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Управління щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 1 лютого 2017 року по 30 вересня 2018 року на загальну суму 28 525 грн. Зобов`язано відповідача виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 1 лютого 2017 року по 30 вересня 2018 року на загальну суму 28 525 грн., шляхом перерахування на поточний рахунок позивача, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України». Листом УПФУ від 24.02.2020 № 4690/02 адвоката позивача повідомлено, що судове рішення у справі № 200/2188/19 виконано в межах посадових повноважень територіального управління ПФУ у червні 2019 року. При цьому вказано, що невиконання судового рішення в частині невиплати суми перерахованої пенсії з 1 лютого 2017 року по 30 вересня 2018 року обумовлене відсутністю відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів. Сума боргу по пенсії розрахована повністю (загальна сума боргу: 28 525,00 грн., довідка додана). Замовлення грошових коштів проведено і проводиться щомісяця, виплачено буде негайно за умови отримання фінансування. Щодо нарахування та виплати компенсації Управлінням повідомлено, що її нарахування та виплати пенсійній справі ОСОБА_1 за період з 01.02.2017 по 30.09.2018 не проведено. Крім того, у вищевказаній відповіді зазначено, що судове рішення у справі №200/2188/19-а від 18.03.2019 не містить вимог проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу. Розрахунок нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 відсутній. Судове рішення не містить вимог проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу. Підставою для відсутності нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу є рішення суду у справі № 200/2188/19-а від 18.03.2019, яке не містить рішення про вказане нарахування. Територіальне управління нараховує та сплачує компенсацію втрати частини доходу виключно на вимогу рішення суду. Відповідач з метою повного виконання рішення суду звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з проханням про виділення коштів на сплату заборгованості за рішенням суду за період з 01.02.2017 по 30.09.2018 в розмірі 28 525,00 грн. При прийнятті рішення по суті, апеляційний суд виходить з наступного. Як було зазначено вище, предметом розгляду суду апеляційної інстанції є законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначено, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). В постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 викладена правова позиція, згідно якої виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). У своєму позові та апеляційній скарзі позивач вказує на факт протиправної бездіяльності, а відтак і причинного зв`язку з виникненням у неї моральних страждань. Проте, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана їй моральна шкода, та з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Доводи апелянта про те, що в разі порушення прав особа в кожному випадку відчуває страждання, тобто їй заподіяно моральну шкоду, на думку колегії суддів, спростовуються тим, що останній не надав доказів того, що його негативні емоції, спричинені протиправними діями (бездіяльністю) відповідача, досягли рівня страждання. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі № 200/6162/20-а - залишити без змін. Повне судове рішення - 17 листопада 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді І. Д. Компанієць Г. М. Міронова