Постанова Харківський апеляційний суд № 2-1620/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 04 листопада 2020 року м. Харків справа № 2-1620/11 провадження № 22ц/818/260/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретаря Огар І.В., імена (найменування) сторін: позивач Публічне акціонерне товариство «Банк Золоті ворота», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2011 року в складі судді Грищенко І.О., у с т а н о в и в: В серпні 2009 року Акціонерно-комерційний банк «Золоті ворота» (далі АКБ «Золоті ворота»), змінений на Публічне акціонерне товариство «Банк Золоті ворота» (далі ПАТ «Золоті ворота»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 15 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 і банком укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту № 573, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 1 582 000,00 грн зі сплатою відсотків в розмірі 25,9% річних строком до 13 квітня 2009 року. В цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором з ОСОБА_2 укладено договори іпотеки: - № 08-251, предметом якого є трикімнатна квартира загальною площею 62,6 кв. м., житловою площею 43,9 кв. м., АДРЕСА_1 , яка належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 липня 1993 року, виданого комісією по приватизації житла Харківського державного науково-дослідного та проектно-конструкторського інституту «Енергопроект» (далі Харківський ДНДПКІ «Енергопроект») згідно з розпорядженням від 05 липня 1993 року № 002, зареєстрованого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі КП «ХМБТІ») 07 липня 2005 року за реєстровим № В-64132; - № 08-252, предметом якого є нежитлові приміщення № 1-7 в літ. «А-6», загальною площею 82,9 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1573, а в КП «ХМБТІ» - 18 листопада 1999 року за реєстровим № 2060. Договори іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Глуховцевою Н.В. за реєстровими номерами відповідно 4725 та 4723. ОСОБА_1 належним чином не виконав умови договору та порушив взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість станом на 24 листопада 2010 року в сумі 2 416 948,29 грн, яка складається з: 1 502 000,00 грн простроченої заборгованості за кредитом; 708 429,23 грн простроченої заборгованості відсотками за користування кредитом; 195 262,08 грн пеня за простроченою заборгованістю за кредитом; 11 253.98 грн пеня за простроченою заборгованістю за відсотками за користування кредитом. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив звернути стягнення на вказані предмети іпотеки для задоволення грошових вимог ПАТ «Банк Золота ворота» в розмірі 2 416 948,29 грн та стягнути з відповідачів 1 820,00 грн судових витрат. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2011 року позовні вимоги ПАТ «Банк Золоті ворота» задоволено. Звернуто стягнення на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 липня 1993 року, виданого комісією по приватизації житла Харківського ДНДПКІ «Енергопроект» згідно з розпорядженням від 05 липня 1993 року № 002, зареєстрованого КП «ХМБТІ» 07 липня 2005 року за реєстровим № В-64132, а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 62.,6 кв. м., житловою площею 43,9 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , та на нежитлові приміщення № 1-7 в літ. «А-6», загальною площею 82,9 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_2 на прав власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1573, зареєстрованого в КП «ХМБТІ» 18 листопада 1999 року за реєстровим № 2060, на користь ПАТ «Банк Золоті ворота» для задоволення грошових вимог в розмірі 2 416 948,29 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням суду першої інстанції мотивовано тим, що у разі невиконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель на підставі статті 7, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (далі Закон) вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 03 листопада 2017 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалено за її відсутності та за відсутності її належного повідомлення про день і час розгляду справи. Зазначає, що в рішенні суду не зазначено складові заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, початкову ціну реалізації предмета іпотеки та спосіб реалізації предмета іпотеки. Крім того, судом не вирішено питання про пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, та не вирішено питання про можливість та наявність підстав відстрочки виконання рішення суду. Вважає, що судом першої інстанції не застосована до спірних правовідносин правова позиція, що міститься в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-61цс15, згідно з якою встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону. Вказує, що факт надання грошових коштів не підтверджено відповідним платіжним документом, який є єдиним належним доказом здійснення платежу. 20 листопада 2019 року ОСОБА_4 представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Відзив мотивовано тим, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 липня 2010 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «Банк Золоті ворота» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 573 від 15 жовтня 2008 року в розмірі 2 181 790,01 грн. Згідно з рішенням, що оскаржується ОСОБА_2 в апеляційному порядку, з неї на користь ПАТ «Банк Золоті ворота» стягнуто 2 416 948,29 грн для задоволення грошових вимог позивача за вказаним кредитним договором, що не відповідає дійсній заборгованості, яка нарахована на момент пред`явлення вимоги. ПАТ «Банк Золоті ворота» рішення суду першої інстанції не оскаржило, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося. На підставі Договору про відступлення прав вимоги від 20 квітня 2017 року № 163 право вимоги за вказаними договорами відступлене на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «ГОРИЗОНТ» (далі - ТОВ «ФК «ГОРИЗОНТ»). Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «Банк Золоті ворота» залучено ТОВ «ФК «ГОРИЗОНТ». 13 серпня 2020 року Поліщук Денис Вікторович представник ТОВ «ФК «Горизонт» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Матеріали справи свідчать, що 15 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 і укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту № 573, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 1 582 000,00 грн зі сплатою відсотків в розмірі 25,9% річних строком до 13 квітня 2009 року (а. с. 7-8 т. 1). В цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором з ОСОБА_2 укладено договори іпотеки: - № 08-251, предметом якого є трикімнатна квартира загальною площею 62,6 кв. м., житловою площею 43,9 кв. м., АДРЕСА_1 , яка належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 липня 1993 року, виданого комісією по приватизації житла Харківського державного науково-дослідного та проектно-конструкторського інституту «Енергопроект» (далі Харківський ДНДПКІ «Енергопроект») згідно з розпорядженням від 05 липня 1993 року № 002, зареєстрованим Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі КП «ХМБТІ») 07 липня 2005 року за реєстровим № В-64132; - № 08-252, предметом якого є нежитлові приміщення № 1-7 в літ. «А-6», загальною площею 82,9 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1573, а в КП «ХМБТІ» 18 листопада 1999 року - за реєстровим № 2060. Договори іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Глуховцевою Н.В. за реєстровими номерами відповідно 4725 та 4723 (а. с. 9-10 т. 1). Оскільки боржник не виконав вимог договору, в зазначений строк гроші банку не повернув, банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 липня 2010 року позов ПАТ «Золоті ворота» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Золоті ворота» заборгованість за кредитним договором від 15 жовтня 2008 року № 573 в розмірі 2 181 790,01 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат (а. с.44 т. 2). До теперішнього часу боржник не сплатив заборгованості, рішення суду не виконав. Відповідно до статей 625, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» уразу невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (статті 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону. Обгрунтовуючи позов, банк посилався на положення статті 33 Закону та пунктів 2.1.2. та 3.2. іпотечних договорів. В пункті 2.1.2. іпотечних договорів сторонами зазначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно у випадку, якщо в час настання строку виконання зобов`язання боржника за кредитним договором вони не будуть виконані, а також у будь-який час (незалежно від настання строку виконання зобов`язання) у випадку невиконання іпотекодавцем будь-яких обов`язків за договором, або якщо будь-яка з гарантій чи запевнень, наданих іпотекодавцем згідно з договором виявиться недійсною. Іпотекодержатель може реалізувати майно третім особам на підставі договору купівлі-продажу для погашення заборгованості за кредитним договором. В пункті 3.2. іпотечних договорів передбачено, що звернення стягнення на майно та його продаж для погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється на підставі рішення суду, відповідно до стате1 36-38 Закону України «Про іпотеку» або іншими способами, які не суперечать чинному законодавству України. Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Сторони в іпотечному договорі можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Заакоом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону). Установлено, що сторони погодили іпотечне застереження, а саме визначили у договорі, передбачений частиною третьою статті 36 Закону статті 36 спосіб задоволення вимог іпотекодержателя - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу (пункт 3.12. договору). На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки, або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16). Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) звернула увагу на те, що процедура продаж предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону має вказати в судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. З огляду на вказані висновки, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя. Вирішуючи спір із подібними до справи № 310/11024/15-ц обставинами, Верховний Суд України у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16 вказав, що обрання певного способу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. З огляду на наведене щодо застосування приписів статей 35, 36, 38 і 39 Закону, ураховуючи обов`язковість договору для сторін (статті 629 ЦК України), які встановили у ньому іпотечне застереження, реалізувавши принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року (справа № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19) відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16, за змістом якого іпотекодержатель має можливість задовольнити свої вимоги на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його продажу іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві згідно зі статтею 38 Закону, незважаючи на те, що сторони в іпотечному застереженні погодили як позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя його право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону. З урахуванням наведеного, підстави для задоволення позову в обраний позивачем спосіб відсутні. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами пунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Судові витрати, понесені ОСОБА_2 за подачу апеляційної скарги, документально підтверджуються в розмірі 2 002,00 грн (а. с. 237 т. 1). Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, судовий збір в розмірі 2 002,00 грн підлягає стягненню з ТОВ «ФК «Горизонт» на користь ОСОБА_2 . Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п.1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2011 року скасувати та ухвалити нову постанову. Позов Акціонерно-комерційного банку «Золоті ворота», зміненого на Публічне акціонерне товариство «Банк Золоті ворота», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт», до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без задоволення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2 002,00 грн (дві тисячі дві грн). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 16 листопада 2020 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді І.В.Бурлака В.Б.Яцина