Постанова 4818 № 629/317/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «10» листопада 2020 року м. Харків справа № 629/317/20-ц провадження № 22ц/818/3757/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря - Колосовської А.Р., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи - Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 травня 2020 року в складі судді Харабадзе К.Ш. в с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи: Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом. Позовна заява мотивована тим, що 15 травня 1986 року він був відряджений до зони відчуження аварії на Чорнобильській АЕС, де працював водієм автокрану з 15 травня 1986 року по 30 листопада 1986 року. Зазначив, що весь час виконання робіт у відрядженні в зоні відчуження він цілодобово знаходився в другій-третій зоні небезпеки, внаслідок чого отримав значне переопромінювання, що призвело до інвалідності ІІ групи, пов`язаної з виконанням робіт по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, втрати 80% працездатності. 02 квітня 1992 року, після того, як він потрапив до лікарні з синдромом переопромінювання, було складено акт по формі Н1 про нещасний випадок на виробництві внаслідок виконання роботи по ліквідації аварії Чорнобильської катастрофи в період з 15 травня 1986 року по 30 листопада 1986 року. З 22 квітня 1992 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності. Згідно експертного висновку Харківської експертної міжвідомчої комісії № 103 від 06 травня 1992 року всі його хвороби, що призвели до інвалідності, пов`язані з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Вважав, що, прийнявши Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Україна визнала свою відповідальність за завдане йому пошкодження здоров`я, втрату працездатності внаслідок ліквідації ним Чорнобильської катастрофи, та зобов`язалась відшкодувати завдану шкоду. Однак, станом на сьогодення виплачувані йому державою пенсії значно менші, ніж передбачено загальними нормами цивільного законодавства. Зазначив, що він має право отримувати відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, як інвалід ЧАЕС ІІ групи в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Таким чином, належна йому щомісячна компенсація втраченого заробітку становить 23 615,00 грн. Просив зобов`язати Державну казначейську службу України сплачувати йому щомісячно відшкодування за втрачений заробіток в розмірі 23 615,00 грн; стягнути з відповідача на його користь недоплачені державою суми відшкодування за втрачений заробіток та шкоду, завдану його здоров`ю за останні п`ять років в розмірі 533 636,85 грн. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 травня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Закон визначає його право на отримання пенсії по інвалідності, що настала внаслідок його каліцтва та захворювання у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством, а розмір відшкодування фактичних збитків визначається виключно ЦК України. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що всю відповідальність за шкоду, завдану громадянам внаслідок Чорнобильської катастрофи, взяла на себе держава шляхом визначення статусу постраждалих осіб та встановлення пільг, компенсацій і гарантій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стягнення шкоди у відповідності до вимог ЦК України за заявленими позивачем вимогами є субсидіарною (додатковою) відповідальністю, яка не підлягає застосуванню. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, що підтверджується посвідченням (категорія 1) серії НОМЕР_1 (а.с.23). 09 листопада 1976 року ОСОБА_1 прийнятий в Харківську ПМК № 244 за переведенням з УМС треста «Укрсовхозспецстрой» на посаду машиніста автокрана 6 розряду (а.с.14-15). Як вбачається з довідки Харківської ПМК - 244 треста «Укрсовхозспецстрой» № 57 від 11 лютого 1992 року наказом Харківської ПМК-244 від 11 травня 1986 року № 46-К, наказом від 04 червня 1986 року № 57 ОСОБА_1 був направлений виконувати роботи з 11 травня 1986 року по 11 червня 1986 року у 30-км зону по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - в с. Бобер Поліського району Київської області (а.с.10). Із довідки Харківської ПМК-244 треста «Укрсовхозспецстрой» № 23 від 03 лютого 1992 року вбачається, що ОСОБА_1 був відряджений та працював на ліквідації наслідків аварії на Чернобильській АЕС з 11 травня 1986 року по 30 листопада 1986 року, а саме: з 11 травня 1986 року по 31 травня 1986 року - наказ № 46-К від 11 травня 1996 року; з 01 червня 1986 року по 30 червня 1986 року - наказ № 57 від 04 червня 1986 року; з 01 липня 1986 року по 31 липня 1986 року - наказ № 70 від 09 липня 1986 року; з 01 вересня 1986 року по 30 вересня 1986 року - наказ № 79 від 28 серпня 1986 року; з 01 жовтня 1986 року по 30 листопада 1986 року - наказ № 94 від 08 жовтня 1986 року (а.с.13). 02 квітня 1992 року керівником підприємства - Харківська ПМК-244 треста «Укрсовхозспецстрой» затверджено акт про нещасний випадок на виробництві, а саме про те, що ОСОБА_1 з 15 травня 1986 року по 30 листопада 1986 року постраждав внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС, має захворювання, яке пов`язано з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У даному акті вказано, що підприємством, яке направило працівника, є Харківська ПМК-244, місцем, де відбувся нещасний випадок, вказано бурову ділянку (а.с.16-17). Згідно наказу № 1-А від 03 січня 1996 року Харківську ПМК-244 треста «Укрсовхозспецстрой» перейменовано в АТЗТ «Харківська ПМК-244» (а.с.9). Із експертного висновку № 103 від 06 травня 1992 року вбачається, що у ОСОБА_1 маються захворювання, пов`язані з впливом іонізуючих та інших шкідливих факторів при виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.18). Як вбачається з довідки Акціонерного товариства закритого типу Харківської ПМК № 244 від 16 лютого 2001 року ОСОБА_1 за роботу в населених пунктах зони відчуження с. Бобер Київської області з 27 травня 1986 року по 11 червня 1986 року по місцю роботи виплачена заробітна плата в сумі 736,52 руб. з урахуванням коефіцієнта 3 (а.с.9). З довідки № 034408 від 15 січня 2001 року вбачається, що у ОСОБА_1 встановлено 80% втрати працездатності з 07 грудня 2000 року безстроково у зв`язку з професійним захворюванням, пов`язаним з аварією на ЧАЕС (а.с.19). Як вбачається з довідки МСЕК № 056112 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 07 грудня 2000 року. Причиною інвалідності зазначено професійне захворювання, пов`язане з аварією на ЧАЕС (а.с.20). Відповідно до вимог статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Статтею 1197 ЦК України передбачено визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва фізичної особи, яка працювала за трудовим договором. Зокрема, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян у сумах, нарахованих до вирахування податку. До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо. Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості. Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни. Матеріали справи свідчать проте, що позивач вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правила, наведені в статтях 1195,1197,1208 ЦК України у зв`язку із завданим йому каліцтвом у зв`язку з аварією на ЧАЕС. Предметом спору у справі, який визначив позивач, є стягнення заробітку, втраченого позивачем внаслідок втрати 80% професійної працездатності з відповідача, як особи, яка завдала шкоди каліцтвом. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 безстроково встановлено ІІ групу інвалідності з 15 січня 2001 року, причина інвалідності - професійне захворювання, пов`язане з аварією на ЧАЕС. Позивачу встановлено 80% втрати працездатності з 15 січня 2001 року безстроково у зв`язку з професійним захворюванням, пов`язаним з аварією на ЧАЕС. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону її життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Положення Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є спеціальними нормами щодо відшкодування шкоди потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС. Держава забезпечує соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у вигляді надання компенсацій та пільг. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 21 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 2, надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров`я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв`язку з виконанням робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією. Із листа Міністерства праці та соціальної політики України від 11 серпня 2003 року № 03-3/5135-018-15 вбачається, що до затвердження Кабінетом Міністрів України механізму щодо застосування пункту 8 статті 21 Закону №796-ХІІ, слід керуватись листом Мінпраці України та Мінчорнобиля України від 04 грудня 1996 року № 09-4082. Так, розмір відшкодування втраченого заробітку особі встановлюється відповідно до листа Міністерства праці України від 04 грудня 1996 року № 09-4082 та Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 05 грудня 1996 року № 02-163/23, погоджено Федерацією профспілок України та Міністерством юстиції України відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який особа мала до ушкодження здоров`я. Вказаним листом передбачено, що відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який визначений законом особи мали до ушкодження здоров`я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв`язку з виконанням робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією. Сума, яка визначається в процентах до середньомісячного заробітку постраждалого, що відповідає ступеню втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК. Розмір відшкодування втраченого особами заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який вони мали до ушкодження здоров`я. Середньомісячний заробіток визначається за 12 або за бажанням потерпілого за останні повні 3 календарні місяці роботи, що передували даті встановлення стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку з виконанням робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. У випадку підвищення на підприємстві, в організації, установі в період, за який визначається середній заробіток, тарифних ставок (посадових окладів) середня заробітна плата коригується на коефіцієнт підвищення тарифних ставок (посадових окладів) на час встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Конституційний суд України у своєму рішенні від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказав, що пільги, компенсації і гарантії, встановлені у Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є особливою формою відшкодування завданої шкоди таким особам за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень. Крім того, Конституційний Суд України зауважив, що в Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 Конституції України та інші). Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає за зобов`язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов`язаннями держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна (аналогічні положення містяться в Цивільному кодексі України). Згідно з частиною 4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936, виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом (у тому числі, й відшкодування втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров`я), проводиться центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем реєстрації громадян працюючим і непрацюючим громадянам та пенсіонерам, зокрема, пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших структур, громадянам, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи. Статтею 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за: 1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою; 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України. На державу покладаються також зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Виходячи з наведеного, всю відповідальність за шкоду, завдану громадянам внаслідок Чорнобильської катастрофи, взяла на себе держава шляхом визначення статусу постраждалих осіб та встановлення пільг, компенсацій і гарантій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Правове регулювання захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за своїм завданням та сферою дії є відмінним від правового регулювання цивільно-правових відносин у цілому. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки позивач відноситься до категорії громадян, що постраждали внаслідок ЧАЕС та на нього поширюється дія спеціального Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", - тому відсутні підстави для субсидіарного (додаткового) застосування правил, наведених в статтях 1195, 1197 ЦК України. Доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду залишенню без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року.