Ухвала КЦС ВС № 529/690/18

Ухвала 02 листопада 2020 року м. Київ справа № 529/690/18 провадження № 61-10404ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 21 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Стасівська сільська рада Диканського району Полтавської області, про усунення перешкод у користуванні власністю, ВСТАНОВИВ: 31 липня 2018 року ОСОБА_2 звернулася в суд із указаним позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету спору від 23 квітня 2019 року, просить усунути перешкоди у користуванні належною їй власністю, зобов`язавши ОСОБА_1 демонтувати та засипати вигрібну яму, що знаходиться на межі їх земельних ділянок, без права її відновлення на відстані менше ніж 20 метрів від житлового будинку із обов`язковим врахуванням напрямку ухилу ділянки, що перебуває у її користуванні. Понесені судові витрати, включно із витратами на правову допомогу в розмірі 12 259,40 грн, просить стягнути із відповідача. В обґрунтування позову зазначає, що на підставі рішення виконкому Стасівської сільської Ради народних депутатів від 24 лютого 1988 року №15 та наказу дирекції радгоспу «Стасівський» від 11 лютого 1988 року №21-з, її чоловікові ОСОБА_3 за рахунок присадибного фонду в АДРЕСА_1 виділено земельну ділянку площею 0,10 га, на якій вони здійснили будівництво житлового будинку і господарських будівель, Ѕ частину яких вона успадкувала після смерті чоловіка на підставі судового рішення (справа №529/253/18) та 11 червня 2018 року зареєструвала за собою право власності на указані об`єкти нерухомості по АДРЕСА_1 . Суміжна земельна ділянка по АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок із господарськими будівлями, належить ОСОБА_1 на підставі державного акту про право власності. На межі своєї земельної ділянки ОСОБА_1 з порушенням державних санітарних норм розмістила вигрібну яму, яка частково виходить на її, позивача земельну ділянку, на відставні 5,5 метрів від її житлового будинку. Неприємні запахи та води, які з вигрібної ями проникають до фундаменту будинку, створюють їй, позивачу, незручності та перешкоди у користуванні як земельною ділянкою, так і житловим будинком. Тому просить суд відновити порушене право в судовому порядку. Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 21 січня 2020 змінену позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , шляхом демонтування та засипання вигрібної ями, яка знаходиться на межі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , та за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , без права її відновлення на відстані менше ніж 20 м від житлового будинку з обов`язковим врахуванням напрямку ухилу ділянки, який є власністю ОСОБА_2 та розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 12 259,40 грн та 1 409,60 грн судового збору, а всього 13 669,00 грн. 13 липня 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на зазначене судове рішення. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2020 року визначено суддю-доповідача Петрова Є. В., судді, які входять до складу колегії: Мартєв С. Ю., Сімоненко В. М. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги, касаційну скаргу залишено без руху, запропоновано надати документ про сплату судового збору. У встановлений судом строк заявником надані документи, яких достатньо для вирішення питання про відкриття провадження. Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Капустинського В. А. «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» від 02 листопада 2020 року № 2680/0/226-20, на підставі повідомлень судді Петрова Є. В. відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2020 року № 4 «Про обрання суддів до Великої Палати Верховного Суду», призначено повторний автоматизований розподіл судової справи за касаційним провадженням № 61-10404ск20. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 02 листопада 2020 року для розгляду справи визначено суддю-доповідача Петрова Є. В. та суддів, які входять до складу колегії: Калараша А. А., Штелик С. П. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в даній справі є немайнова вимога про усунення перешкод у користуванні власністю. Таким чином, за встановленими фактичними обставинами, справи та правовідносинами; правовим регулювання спору, справа не представляє значної складності, не належить до виключень із категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України, суди ухвалювали рішення відповідно до усталеної судової практики. За таких обставин справа як така, що не представляє значної складності, є малозначною. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Крім того, при визначенні справи малозначною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам Ради Європи необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 21 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2020 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України. Керуючись частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, УХВАЛИВ : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 21 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Стасівська сільська рада Диканського району Полтавської області, про усунення перешкод у користуванні власністю відмовити. Судді: А. А. Калараш Є. В. Петров С. П. Штелик