Постанова КЦС ВС № 166/552/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2024 року м. Київ справа № 166/552/23 провадження № 61-13229св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач), суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач- ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції та звернулася з апеляційною та касаційною скаргами, - ОСОБА_3 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Войціховський Антон Віталійович, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у складі колегії суддів Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Позовну заяву мотивовано тим, що 10 січня 2023 року відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 400 000 грн, які зобов`язувався повернути у строк до 01 березня 2023 року, про що власноручно написав боргову розписку. У зазначений строк відповідач свої зобов`язання не виконав, на звернення позивача про повернення боргу належним чином не реагував та борг не повертав. Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг у сумі 400 000 грн. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Ратнівський районний суд Волинської області заочним рішенням від 01 червня 2023 року (у складі судді Ляха В. І.) позов ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за борговою розпискою від 10 січня 2023 року в сумі 400 000 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач порушив договірні зобов`язання за договором позики, ухиляється від повернення позивачеві грошових коштів, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню. Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. Волинський апеляційний суд ухвалою від 06 вересня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 01 червня 2023 року закрив на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 не належить до кола осіб, які відповідно до положень статті 352 ЦПК України мають право на апеляційне оскарження рішення у цій справі, суд першої інстанції питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішував. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 скористався своїм правом на захист охоронюваних законом інтересів у судовому порядку, оскільки в межах справи № 168/76/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування, за якими ОСОБА_4 подарував своєму брату ОСОБА_2 (відповідач у справі, яка переглядається) нерухоме майно, задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом цих договорів. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі, поданій 07 вересня 2023 року засобами електронного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Войціховський А. В., просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15, постановах Верховного Суду від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, від 08 липня 2020 року у справі № 522/3541/15, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 19 листопада 2022 року у справі № 759/6865/19. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у залученні ОСОБА_3 до участі у справі, що переглядається, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, оскільки рішення може вплинути на його права та обов`язки, що позбавило заявника можливості надати пояснення та бути заслуханим щодо суті заявлених позовних вимог, а суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_3 судовим рішенням у цій справі. Доводи інших учасників справи Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. У жовтні 2023 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Фактичні обставини справи, встановлені судами Апеляційний суд установив, що у квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 28 квітня 2023 року призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 15 травня 2023 року призначив справу до судового розгляду. 31 травня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про залучення його до участі у справі № 166/552/23 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 01 червня 2023 року відмовив ОСОБА_3 у залученні його до участі у справі № 166/552/23 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Ратнівський районний суд Волинської області заочним рішенням від 01 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за борговою розпискою від 10 січня 2023 року в сумі 400 000 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. Волинський апеляційний суд ухвалою від 20 червня 2023 року відкрив апеляційне провадження у справі № 166/552/23. Волинський апеляційний суд ухвалою від 06 вересня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 01 червня 2023 року закрив на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. У частинах першій, третій статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини). Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. У частині першій статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21), від 28 жовтня 2021 року у справі № 529/690/18 (провадження № 61-6006св21) та від 02 листопада 2021 року у справі № 314/5611/19 (провадження № 61?3829св21). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. Щодо закриття апеляційним судом провадження у справі У справі, яка переглядається, предметом позову є стягнення боргу за договором позики від 10 січня 2023 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30 травня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції із заявою про його залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Заяву про залучення до участі у справі третьою особою ОСОБА_3 мотивував тим, що вирішення спору у цій справі на користь ОСОБА_1 вплине на виконання судового рішення про стягнення майнової шкоди з ОСОБА_4 , який є братом відповідача у цій справі, на користь ОСОБА_3 Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 01 червня 2023 року відмовив у залученні ОСОБА_3 до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. 01 червня 2023 року Ратнівський районний суд Волинської області ухвалив заочне рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за борговою розпискою від 10 січня 2023 року в сумі 400 000 грн. Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_3 посилався на те, що рішення суду першої інстанції впливає на його права та інтереси, оскільки договір позики, укладений між сторонами у справі, має всі ознаки фраудаторного правочину. На обґрунтування своїх доводів заявник посилався, зокрема, на те, що Старовижівський районний суд Волинської області ухвалою від 26 травня 2021 року у справі № 168/308/21 заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задовольнив. Заборонив будь-яким юридичним та/або фізичним особам вчиняти дії щодо демонтажу, розбирання, знесення, здійснення перебудови та будівництва на його фундаменті чи в інший спосіб припинення використання будинку, загальною площею 61,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Також зазначав, що на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 14 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Свято?Миколаївський Мілецький чоловічий монастир Волинської єпархії Української православної церкви, про стягнення майнової шкоди у розмірі 551 283 грн, та додаткове рішення цього ж суду від 26 липня 2022 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 20 480 грн понесених судових витрат у зв`язку з розглядом справи, набрали законної сили та перебувають на примусовому виконанні. Заявник посилався на те, що ОСОБА_4 з метою ухилення від виконання вказаних судових рішень відчужив переважну частину майна на користь близьких йому осіб, зокрема, брата ОСОБА_2 , у зв`язку з чим ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Бабич Н. Г., про визнання договорів дарування земельних ділянок та земельної ділянки з житловим будинком недійсними (справа № 168/76/23). В межах цієї справи ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом оспорюваних правочинів, яку Старовижівський районний суд Волинської області ухвалою від 27 січня 2023 року задовольнив. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 також посилався на немотивовану відмову місцевим судом у залученні його до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача у цій справі, правовідносини у якій можуть вплинути на права та обов`язки ОСОБА_3 . Отже, заявник вважав, що суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України. У постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю». Апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який не брав участі у справі. Вважав, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, тому дійшов висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Колегія суддів зауважує, що апеляційний суд здійснює апеляційний перегляд рішень судів першої інстанції лише в тих випадках, коли такий перегляд ініціює особа, яка має право на апеляційне оскарження відповідно до вимог частини першої статті 352 ЦПК України. З огляду на зазначене та з урахуванням змісту спору, вирішеного у цій справі заочним рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 01 червня 2023 року, ОСОБА_3 не може вважатись особою, права чи законні інтереси якої вирішено цим рішенням, оскільки вказаним рішенням суду першої інстанції вирішені питання про стягнення боргу за договором позики від 10 січня 2023 року, що стосувався виключно сторін у справі, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які не є ні учасниками справи за позовом, зверненим до них ОСОБА_3 , ні боржниками в межах виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення майнової шкоди на користь ОСОБА_3 . З наведених підстав доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що апеляційний суд не звернув уваги на безпідставну відмову місцевим судом у його залученні до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи Верховним Судом. Отже, встановивши, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , відтак заявник не є особою, яка має право на апеляційне оскарження цього судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15, постановах Верховного Суду від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, від 08 липня 2020 року у справі № 522/3541/15, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 19 листопада 2022 року у справі № 759/6865/19, є безпідставним з огляду на таке. Верховний Суд України у постановах від 19 жовтня 2016 року у справі № 6?1873цс16, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15 та Верховний Суд у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц (провадження № 61?35049св18) здійснили розширювальне тлумачення статті 234 ЦК України і кваліфікували договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, як фіктивний. У постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17 вказано, що укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, насамперед з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі?продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом. Водночас у справі, яка переглядається, установлено, що сторони у спірних правовідносинах не є боржниками у будь-яких зобов`язаннях щодо ОСОБА_3 , про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі. У постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 522/3541/15 предметом позову є визнання договорів купівлі-продажу квартири та автомобіля недійсними. Касаційний суд зазначив, що добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загально?соціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 предметом позову є визнання договору позики недійсним. Відповідно до правового висновку у цій справі застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належить: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника). У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи, інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2022 року у справі № 759/6865/19 (провадження № 61-7195св22) зазначив, що апеляційний суд не врахував, що приватноправовий інструментарій (зокрема, затвердження мирової угоди) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу; апеляційний суд не звернув уваги, що за своєю суттю застосування конструкції мирової угоди всупереч її призначенню та/або на шкоду кредитору є нерозумним та недопустимим. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню та/або на шкоду кредитору, а для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу, судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора; за таких обставин апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження». У вказаних постановах Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_3 у касаційній скарзі, викладено висновки про недопустимість укладення договорів з відчуження майна з метою уникнення відповідальності за невиконання грошового зобов`язання перед особою, яка є боржником за іншим зобов`язанням. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі, встановивши, що заявник не є кредитором сторін у справі, а судовим рішенням про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу права та обов`язки ОСОБА_3 не вирішувались. Верховний Суд зазначає, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті у разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що звернулася з апеляційною скаргою. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 187/385/20 (провадження № 61-4044св23). Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Вирішуючи питання про порушення чи непорушення рішенням суду першої інстанції прав ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_3 захистив свої майнові права у судовому порядку в межах справи № 168/76/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Бабич Н. Г., про визнання договорів дарування земельних ділянок та земельної ділянки з житловим будинком недійсними, а саме зазначив, що Старовижівський районний суд Волинської області ухвалою від 27 січня 2023 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задовольнив, наклавши арешт на нерухоме майно, належне ОСОБА_2 , ОСОБА_5 . За таких обставин висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам касаційного суду, на які містяться вказівки у касаційній скарзі, та не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права. Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, що місцевий суд розглянув справу за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У пункті 3 частини третьої статті 376 ЦПК України зазначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 28 квітня 2023 року відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче судове засідання на 15 травня 2023 року. Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 15 травня 2023 року призначив справу до судового розгляду. Відповідно до наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_1 від 23 травня 2023 року позивач просив суд розглядати справу без його участі. Згідно з довідкою Ратнівського районного суду Волинської області, складеною секретарем судового засідання ОСОБА_6 , 23 травня 2023 року фіксування судового засідання не здійснювалося у зв`язку з неявкою сторін. Позивач скерував до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Відповідач у судове засідання не з`явився. Розгляд справи відкладено на 01 червня 2023 року. Отже, суд першої інстанції відповідно до вимог частини другої статті 223 ЦПК України відклав розгляд справи у зв`язку з неявкою учасників справи в судове засідання. Крім того, у зв`язку з повторною неявкою в судове засідання відповідача ОСОБА_2 , належним чином повідомленого про розгляд справи, Ратнівський районний суд Волинської області відповідно до вимог частини четвертої статті 223 ЦПК України вирішив розгляд справи проводити за відсутності відповідача, ухвалити рішення під час заочного розгляду справи, про що зазначено в ухвалі від 01 червня 2023 року. Враховуючи наведене, а також те, що ОСОБА_3 не обґрунтовував свою апеляційну скаргу тим, що місцевий суд розглянув справу за відсутності будь?якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 у цій частині не підтвердилися. Колегія суддів не встановила обставин, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Доводи касаційної скарги на правильність висновку суду апеляційної інстанції не впливають, оскільки особа, яка зверталася з апеляційною скаргою, не довела, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі чітко не зазначив, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме. Європейський суд з прав людини зауважив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі «Пономарьов проти України», від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03). Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). На думку судової колегії, ухвала апеляційного суду, що переглядається, є достатньо мотивованою. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для скасування ухвали апеляційного суду. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Войціховський Антон Віталійович, залишити без задоволення. Ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік