Постанова КЦС ВС № 161/4565/17

Постанова Іменем України 09 липня 2020 року м. Київ справа № 161/4565/17 провадження № 61-3052св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Веселівська сільська рада Луцького району Волинської області, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 січня 2020 року у складі судді Федонюк С. Ю., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Веселівської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно. Позовна заява мотивована тим, що після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , він успадкував жилий будинок АДРЕСА_1 , проте позбавлений можливості оформити спадщину через відсутність правовстановлюючих документів. Уточнивши позовні вимоги й зазначивши, що він також прийняв спадщину й після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за життя прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на жилий будинок АДРЕСА_1 . Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року у складі судді-головуючого Ковтуненка В. В. позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні решти позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач заявив вимоги про визнання за ним права власності на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_3 , проте не заявляв вимог щодо визнання за ним права власності на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_4 , яка за життя успадкувала Ѕ частину спірного будинку після смерті чоловіка. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , оскаржив його в апеляційному порядку. Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків щодо форми і змісту апеляційної скарги та сплати судового збору у розмірі 857,03 грн. На виконання ухвали суду ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , 29 вересня 2017 року подано виправлену апеляційну скаргу з копіями та квитанцію про часткову сплату судового збору в розмірі 482,52 грн. Сплата судового збору у визначеному розмірі мотивована тим, що рішення суду оскаржується не в повному обсязі, а лише в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику. Постановляючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 14 вересня 2017 року щодо усунення недоліків апеляційної скарги в повному обсязі, а саме не сплачено судовий збір в повному обсязі. Постановою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишено без задоволення, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 02 жовтня 2017 року залишено без змін. 06 грудня 2019 року на адресу Волинського апеляційного суду надійшла повторна апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано подати до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 січня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, а наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення визнані не поважними. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій 17 лютого 2020 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не виконано приписи Верховного Суду, викладені у постанові від 10 грудня 2018 року, про те, що визнання неподаною та повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із апеляційною скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення апеляційної скарги. Крім того, заявник вказує, що ним було усунуто недоліки попередньої апеляційної скарги, зокрема доплачено судовий збір у розмірі, встановленому ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року. Доводи інших учасників справи Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили. Фактичні обставини справи, встановлені судами У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Веселівської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні решти позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків щодо форми і змісту апеляційної скарги та сплати судового збору у розмірі 857,03 грн. Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику. Постановою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишено без задоволення, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 02 жовтня 2017 року залишено без змін. 06 грудня 2019 року на адресу Волинського апеляційного суду надійшла повторна апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано подати до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 січня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частиною третьою статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу. Звертаючись до апеляційного суду з повторною апеляційною скаргою, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , як на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження посилався на те, що копію рішення суду першої інстанції від 27 лютого 2017 року отримано представником 26 листопада 2019 року, після чого 06 грудня 2019 року була подана повторна апеляційна скарга. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Встановивши, що вказані підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2017 року не можна визнати поважними, оскільки скаржник 15 серпня 2017 року (а. с. 31), 14 листопада 2017 року (а. с. 50), 03 жовтня 2019 року (а. с. 73) та 09 жовтня 2019 року (а. с. 74) подавав заяви про ознайомлення з матеріалами справи та видачу оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження. У рішенні в справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи. Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до обмеження права на доступ до суду, є необґрунтованими, оскільки залишаючи апеляційну скаргу без руху, апеляційний суд діяв в межах повноважень, наданих статтею 357 ЦПК України та забезпечив при цьому апелянту можливість усунути недоліки апеляційної скарги, встановивши для цього строк, протягом якого ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , міг надати докази наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Оцінивши надані ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , матеріали на усунення недоліків апеляційної скарги щодо наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, оцінивши належним чином докази про отримання рішення суду першої інстанції лише 26 листопада 2019 року та обґрунтовано відхиливши їх, апеляційний суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для його поновлення, оскільки правомірно визначив причини пропуску строку неповажними. Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено норми процесуального права. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено норми процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький І. В. Литвиненко